З публікації на "Закарпатті онлайн" про події березня 1939

БЕРЕЗЕНЬ 1939 РОКУ: свідчення радянської комісії

До Обласної надзвичайної комісії по встановленню і розслідуванню злочинів німецько-мадярських загарбників і обліку втрат, завданих ними громадянам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам Закарпатської областівід громадян області надійшло 65000 актів про завдані їм окупантами втрати, а також сотні свідчень, які говорять про масові звірства фашистських загарбників. З перших днів окупації Закарпатської області німецько-мадярськими військами, окупаційні власті почали по всіх округах області вживати масові репресії до українського і єврейського населення, що проявлялися в безмежному поліцейсько-жандармському розгулі.. Одноразово з окупаційними військами на Закарпаття прибула жандармерія, яка при активній підтримці керівників профашистських партій Автономного Земледільського Союзу і так званої руської національної фашистської партії і безпосередній участі мадярсько-фашистських організацій (Собот-Чопот, чорносорочники та інші), створених зрадниками народу на території Закарпатської області ще задовго до її окупації, негайно приступила до насильної мадяризації закарпатського населення і знищення всіх "неблагонадійних" мирних громадян. По всій області були постійно переповнені в'язниці. Ув'язнених не тільки катували і мучили у в'язницях, але без всякого суду масами розстрілювали. Тільки в концтаборі с.Крива, Хустської округи, мадярські фашисти розстріляли і замучили сотні українців. В кривському концтаборі знаходилось понад тисячу громадян української національності. Табір містився в трьох корпусах військового містечка. Він був обгороджений колючим дротом і охоронявся посиленими збройними загонами. Ув'язнені цього табору зазнавали систематичних катувань. Крім катувань окремих людей тут існували і інші способи знущань, наприклад, так звані прогулянки по колу. Вони полягали в тому, що фашистські кати щоденно о 12 годині дня виводили свої виснажені від голоду жертви і катували їх гумовими палицями. Тих, що падали і втрачали свідомість, обливали холодною водою і знову били. Багато не витримували цих катувань і тут же помирали. Крім цього жандарми виводили ув'язнених групами по 40–50 чоловік на берег річки Тиса, в район велятинського мосту і всіх там розстрілювали, а трупи їх кидали в Тису. Тих, що залишалися живими, окупанти відправляли в Ніредьгазький концтабір, де більшість з них були замучені. Трохи пізніше фашистські загарбники організували спеціальні місця в м.Мукачево – "Ковнер", Чинадієво – "Раковці-каштель", Ужгороді, в Перечині і інших місцях, де спеціально навчені цьому ремеслу садисти катували сотні "неблагонадійних" громадян. В 1944 році, після Мараморош-Сігетського процесу над партизанами, було заарештовано стільки людей, що всі в'язниці Сігета, Хуста, Ужгорода і інші були переповнені. Під виглядом партизан військово-польовий суд судив біля 600 чоловік, з яких 34 чоловіка засуджені до смертної страти, решта – до довічного і багаторічного тюремного ув'язнення. У перший день приходу окупантів в село Грушево, Тячівської округи, польова жандармерія, за наказом капітана Золді Ференца, забрала з грушевської церкви (під час богослужіння) священика Купара і повезла його на автомашині в невідомому напрямку. Тепер, на основі свідчень, встановлено, що священик Купар був розстріляний разом із шістьма жителями села Требушан поблизу села Кваси, Рахівської округи. В 1941 році мадярські жандарми заарештували священиків Феодосія Росоха з Волівця і Івана Іваняс з Канори. Після тривалих і жахливих катувань першого з них засудили до довічного тюремного ув'язнення, а другого – на 10 років. В 1942 році жандарми насильно вигнали священика з Синевір Феодосія Горват, який до цього часу не повернувся додому. В 1944 році окупанти заарештували і томили у в'язницях Мукачева, Берегова і Будапешта священика Івана Мучичко. Розглянувши подані окружними і міськими комісіями акти про втрати, завдані громадянам, громадським організаціям, державним підприємствам, установам культури, мистецтва, релігійним общинам, а також матеріали і документи про злочини, вчинені німецько-мадярськими загарбниками, Обласна надзвичайна комісія, на підставі документів, актів розслідувань, підтверджених численними свідченнями, розкопками масових місць поховань і актами судово-медичної експертизи встановила: 1. За розпорядженням колишнього фашистського угорського уряду – міністра внутрішніх справ Ярош і статс-секретаря Чакій, при активній підтримці керівників партії Автономний Земледільський Союз і руської національної фашистської партії по всій території Закарпатської області були створені так звані гетто, куди було зігнано 94.736 чоловік єврейського населення, з яких потім в гетто, концтаборах Кам'янець-Подільська, Освенціма, Дахау, Беркенау, Ніредьгазі, Шарош-Поток, Врю-Лопош та інших знищено 85.507 чоловік. 2. Мадярсько-німецькі загарбники ув'язнили в "трудові" табори 51.073 чоловіка українського населення, яких насильно вигнали в Німеччину та Угорщину в концтабори. 3. В містах і селах Закарпатської області, у в'язницях розстріляно, повішено і замучено (по суду і без суду) 7.440 українців. 4. Таким чином в містах і селах, у в'язницях і в таборах смерті німецько-мадярські загарбники піддали катуванням 145.809 чоловік мирних громадян Закарпатської області, з яких 92.947 чоловік знищили. 5. Матеріальні збитки, завдані громадянам Закарпатської області, становлять 2.400.150.800 карбованців, державним підприємствам, установам і громадським організаціям – 620.567.300 карбованців, релігійним общинам – 12.000.000 карбованців. 6. За неповними даними, німецько-мадярські загарбники відібрали у громадян 78.300 голів великої рогатої худоби, 22.400 коней, 22.000 свиней, 18.500 овець, 98.140 домашньої птиці, 1.128.800 центнерів зерна, 130.000 центнерів борошна, 800.500 центнерів картоплі і овочів, 1.830.400 центнерів фуражу, 95.803 центнери інших сільськогосподарських продуктів, 10.300 різних золотих і срібних виробів; спалили і зруйнували: 10.000 житлових будинків, 12.000 надвірних будов загальним обсягом 4.327.000 кубометрів. Крім того фашистські загарбники пограбували і знищили належне єврейському населенню майно, золоті і срібні вироби, які вивезли до Німеччини і Угорщини. 7. Німецько-мадярські окупанти і їх спільники знищили і вивезли з Закарпатської області устаткування, машини і сільськогосподарський інвентар. Крім того, вони по-варварському знищили лісні масиви і фруктові садки, які належали державним підприємствам, установам і громадським організаціям, вирубали на 30.644 гектарах лісні насадження, завдали шкоди земельним наділам і лісам (копання окопів – укріплень) на площі в 77.020 гектарів, 65 гектарів виноградників, 2.185 садкових дерев. Крім того вивезли 608.452 кубометри ділової деревини. 8. Німецько-мадярські окупанти і їх спільники знищили і частково зруйнували 85 промислово-виробничих будов обсягом 76.138 кбм, 220 шкільних приміщень – 97.779 кб. м, 29 церквів – 16.718 кб. м, конфіскували 82 дзвони вагою 25.007 кілограмів, 190 паровозів, 16 мотовозів, 320 класних вагонів, 2.800 товарних вагонів, зруйнували 104 кілометри залізничного полотна, 97 мостів довжиною 5.872 погонних метри, 84 вокзали і станційних приміщень, 13 тунелів довжиною 1.140 метрів, 9 дизелів, 2.200 різних верстатів, 105 апаратів "Морзе" і "Юза", 47.013 томів книг, 5.000 селянських возів, 12.000 комплектів збруї і 13.000 шт. іншого сільськогосподарського інвентаря. 9. На підставі поданих актів окружними міськими і сільськими комісіями Обласна надзвичайна комісія визначає, за неповними даними, шкоду, заподіяну німецько-мадярськими загарбниками і їх спільниками, громадянам, громадським організаціям, державним підприємствам, установам і релігійним общинам Закарпатської області в сумі 3.032.718.100 карбованців. ("Закарпатська правда", №90, 7 травня 1946 р.)

Вважається, і цілком справедливо, що в радянський час діяльність Августина Волошина і його спільників засуджувалася й висвітлювалася в негативному ракурсі. Проте, як свідчить і видрукуваний сьогодні звіт однієї із радянських комісій, який був опублікований у газеті "Закарпатська правда" 7 травня 1946 року, на самому початку Радянський Союз визнавав події березня 1939 року боротьбою з фашизмом, а її учасників називав делікатно "громадянами української національності" або навіть "українськими патріотами". У згаданий звіт, звичайно, увійшли не всі свідчення і дані про Карпатську Україну, зокрема не потрапила туди і заява жителя Ясіня П.Кувика про розстріл 35–40 українців угорськими солдатами у березні 1939 року біля його поля та багато інших. Не виключено, що у матеріалах цієї комісії є ще чимало цінних свідчень про історію нашого краю часів Карпатської України, які сьогодні необхідно було б опублікувати.

Йосип Кобаль, кандидат історичних наук