Влада відображення суспільної моралі

Інститут соціології НАНУ вже більше 20-ти років моніторить українське суспільство. З назви проекту – «Українське суспільство: стан та динаміка змін» – ми можемо розуміти, про що він. Це дослідження не лише допомагає зрозуміти, що є зараз, але й створює можливість для порівняння України у різні роки. Про цю динаміку із заступником директора Інституту професором Євгеном Головахою розмовляє Тарас Прокопишин.

– Пане Євгене, скажіть, будь ласка, як змінилися моральні установки українців впродовж періоду Незалежності? Чому з’явився феномен «аморальної більшості»?

– Перш за все щодо феномену: його спостерігають вже багато років. Суттєво ситуація не змінилась. Але йдеться насамперед про побутову мораль людей. Мораль, яка функціонує не в межах політичної системи загалом, а в межах стосунків з людьми, які їх оточують. Отож, звідки з’явився цей феномен? Річ у тім, що ми одного разу, ще за радянських часів, провели загальноукраїнське опитування. То був 1982 рік. І там серед питань було якраз таке тестове завдання, з низкою запитань щодо моралі людей. І тоді нас це не здивувало: більшість людей казали, що люди, які їх оточують – переважно моральні. А потім була нагода вже відтворити це в 90-ті роки. І з великим подивом ми побачили, що більшість наших людей вважають більшість людей аморальними. Тобто, що це означає конкретно? От ми запитували, чи погоджуєтесь ви із таким судженням, що заради користі люди піде на все, на аморальне? І більшість з цим погоджується.

– Тобто, більшість говорить про те, що більшість…

– Про більшість. А це дуже цікавий феномен: оцінка більшості більшістю – це і є самооцінка. Бо якщо ви спитаєте людину: моральна ти людина чи ні – я вам кажу, що 97-98 відсотків скажуть «так, я моральна». Але є люди, конформісти такі, які кажуть: «ні, я не моральний». Але таких – кілька відсотків. А коли ми запитаємо з погляду на інших людей – зовсім інша картина. Отже, така була самооцінка.

Це не означає, що взагалі так спотворилась мораль з радянських часів. Річ у тім, що у ті часи була подвійна мораль: була мораль побутова й професійна та мораль політична і загально-соціальна. Люди їх не змішували. Вони вважали, що одне це справа політиків, партії і уряду, а моя справа – бути чесним в оточенні, в стосунках з людьми. Тобто, у своєму власному світі. Вони, у часи так званого «застою», уже чітко це розділяли. А річ у тім, що, коли змінилося суспільство, цінності в людей не змінились. Вони все одно очікували, що у переважній більшості люди будуть порядними завжди і в усіх стосунках. І раптом виявили: а ні, не виходить. І це, мабуть, спостереження того, що робиться: що виживають у цьому світі і щось мають тільки люди непорядні, а всі порядні – у злиднях. Та й навіть у своїх злиднях вони вже втрачають уявлення про те, що добре. Вони розуміють, що це неправильно, вони оцінюють людей навколо себе і говорять: ні, так жити не можна. Але так живуть.

І такий феномен – це риса суспільства дуже нестабільного, суспільства зі зламаною системою соціальних норм, які регулюють поведінку. Так звана «аномія», «безнормність», або як це визначали в ті часи та й досі ми бачимо «безпредєл» – це термін, який ми поцупили з жаргону злодіїв.

Однак досі, як це було і на початку 90-х, коли ми опитуємо, все ж таки люди кажуть, що заради вигоди більшість спроможна на нечесні речі. От, до речі, навіть мої колеги мені закидали: не можна так говорити. Але я ж казав, що це не мій діагноз, це – самодіагноз суспільства.

Я, наприклад, так не вважаю. Думаю, що сучасна людина в чомусь значно порядніша – вона має свободу і гідність. Ми бачимо це у нинішніх подіях щодо свого ставлення до влади, скажімо. Люди не бояться її. Тобто у цьому є загальносоціальна порядність. Але «аморальна більшість» – це, на жаль, феномен міжлюдських стосунків. І доки в нашому суспільстві знов не буде системи норм – демократичних, а не радянських (це вже на новому щаблі розвитку), доти у нас цей феномен буде. Я так думаю.

Але поступово – якщо у нас будуть встановлюватись демократичні норми життя… От ми питаємо – за Європу ж люди вийшли? Я вам скажу: та не за Європу, як таку, а з розумінням того, щоб зламати цю уже потстрадянську традицію – жити в нечесності. А чому так? Зламати її, ми вже зрозуміли, самі ми не зможемо. Бо все, що може регулювати наше життя: право, держава – все це вже так просякнуто корупцією, що ми самі вже не змінимо цього.

– Як ми можемо цей феномен операціоналізувати, розбити на критерії? Ми розуміємо, що корупція – це один із показників, який безпосередньо свідчить про більшість чи меншість аморальних. Напевно, соціальна довіра. Які ще показники?

– Є ж тест на моральність, наприклад. Ми запитуємо: а більшість людей чи меншість у нас заслуговує на довіру? От і все. І таке запитання не одне, а десь десяток таких запитань. Вони охоплюють основні сфери нашого життя, завдяки яким можемо визначати мораль чи аморальність людини. А загальна оцінка може бути позитивною чи негативною. Тобто, все ж таки більшість вважає основну частину людей непорядними. Я ще раз на цьому наголошую: це дійсно дуже цікавий феномен.

До речі, ми порівнювали і у європейському дослідженні, там є дещо схожі запитання про моральність. До нас значно ближчі наші сусіди: росіяни, болгари, румуни. Трохи далі вже ті, хто пожив у Європі – це поляки, угорці і так далі. Ще далі – це центрально-західна Європа, це Німеччина, Франція…

Повний текс   статті  за http://zbruc.eu/node/18676