ПРО ВІЧНЕ...

         Одні говорять, що ми, українці, часто нарікаємо на все, звинувачуємо у всіх наших бідах когось і скеровуємо увесь Божий гнів на голови цих винуватців. Перераховувати винуватих не буду. Цей список всім  відомий, він „святая святих„ кожного українця. На запит про ворогів українського народу Google дає 508 000 лінків!!!

         Інші ж кажуть, що ми, українці, страждаємо на національний мазохізм і беремо на себе провину за всіх і  за все, жертвуємося за міфічні ідеї. На запит про український мазохізм Google дає лише близько 40 000 лінків, це трохи менше ніж про ворогів, але таки дражливо. От хоча б такий погляд Ю.Вииничука: „Малоросійський мазохізм„ http://together.lviv.ua/index.php?id=706

      На  мою думку, то ми швидше схильні до національного пофігізму, що виявляється у невмінні і небажанні  змінюватися, в обмеженості свого світу межами свого двору, за парканом якого знаходиться світлий, але чомусь несправедливий до нас світ, який геть начисто згіршує українця. Тому українець ностальгує за "світлим  минулим", ідеалізує чесноти предків, а теперішній молоді дорікає. А як насправді було?  Найкраще  звернутися  до  історичних  документів.   Якось ненароком  натрапила  на  один  лист,  який, власне, і  наштовхнув  мене  на  ці роздуми.

       Отже, уривок із „Слова Єпископа Йосафата до всечесного Духовенства і Вірних Єпархії з Нагоди  Великого Посту 1944 року. (в тексті збережена стилістика і осучаснено лише декілька слів)

     " Наше спільне послання ставить нам перед очі сумний стан релігійно - морального життя: занедбування  своїх церковних обовязків, розпуста, пиятцтво, що в застрашуючий спосіб шириться в деяких селах, а вкінці навіть збещещення родин та убивання дітей в лоні матерей, це головні прогріхи нашого  народу, з котрих випливають, як нерозлучне їх товариство, усі інші блуди, що як зловіща мара пригнічують його  душу....

       Закон справедливості Божої домагається щоб кожний гріх був покараний, якщо він неспокутуваний. Це  зобовязуючий закон для кожного чоловіка не менше як для кожного народу. А це закон незворушний, невмольний, що в ньому вийнятків немає.Він зобовязує і нас, українців.

        За неспокутувані провини минулих століть, покутуємо тепер. Села опустотілі. Уся батьківщина  зруйнована....Що ж отже казати про нас, що глядимо на цю жахливу руїну власними очима, і замість бачити  справедливу Божу руку і загніване Боже лице, та схаменувшись завернути до покути за себе і за других, що  за свої гріхи покутувати не хочуть, многі фабрикують самогонку, зачиняють очі на зіпсуття між своєю молоддю і стають нечутливі навіть на трупну вонь власної своєї крові в лонах українських матерей! Горе всім, що в часі  всенародних нещасть так байдуже живуть! Так живуть, якби добровільно самі хотіли скотитися в пропасть, із якої немає рятунку!........"

Для довідки

Йосафат Коциловський, ЧСВВ, єпископ Перемишльсько-Самбірської єпархії з вересня 1917 року. Очолював єпархію до встановлення комуністичної влади. 21 вересня 1945 р. був вперше ув'язнений польською владою і переданий радянським силам. 25 - 26 червня 1946 єпископ Коциловський і всі заарештовані у перемишльській єпархії священики були вивезені до УРСР та переданий до рук НКВС у Львові. Зі Львова переведений до Києва, де від нього вимагали перехід у православ'я в обмін на збереження життя і сану. Однак Йосафат відхилив цю пропозицію. Помер 17 листопада 1947 р. у київській в'язниці. 

 Що ж змінилося в житті українця за сімдесять років від тоді?  До старих гріхів ми уже звикли, як до рідних. В українців "нові біди", гріхи українця вийшли на новий рівень.Українець продає і купує все і всіх: свій голос на  виборах, участь на мітингах, посади, екзаменеційні оцінки, рішення місцевих громад і суддів, висновки  лікарів, наукові звання і будує .....  Будує  щось.... Ось  уривок  з послання   БЛАЖЕННІИШОГО Святослава ШЕВЧУКА  http://www.ugcc.org.ua/302.0.html.  "У цей святий час Великого посту кожна віруюча людина складає іспит сумління, критичним оком зазираючи у найглибші закамарки своєї душі. Видобути звідти якийсь гріх, до якого вже призвичаївся і який уже не сприймаєш як гріх, – це важливе завдання кожного, хто хотів би серйозно поставитися до цього важливого часу великопісної духовної віднови. Часто гріховна провина, почавшись у серці людини, заражає інших і розростається в народі великим суспільним лихом. Саме до таких народних нещасть ми й відносимо хабарництво (корупцію). Ми чули про різні заходи щодо поборювання корупції, які пропонує наша влада. Нема сумніву, що нашим моральним і громадянським обов'язком є підтримати їх. Проте, ми хочемо також застановитися на тим, що ми, переконані християни та люди доброї волі, можемо зробити, щоб викорінювати те лихо. Бо справді, воно глибоко закоренилося в нашій системі, а що гірше – у наших серцях. І хоч усі нарікають та засуджують корупцію, але без неї, на жаль, не можна уявити собі нашого життя". 

     Знову єпископ як і 70 років тому, просить українців почати з себе: "Не спихай відповідальності на когось іншого, а почни від себе".  Але українцю ніколи, він будує свій світ в межах свого двору, проклинає ворогів і з завзяттям мазохіста творить те, про що сказав Єпископ Йосафат - "Так живуть, якби добровільно самі хотіли скотитися в пропасть, із якої немає рятунку!........"