Заповіт Орійської Цивілізації ч2

Частина 2

 5000 тисяч років до того, Трипільська культура:

У двері постукали.

- Це мабуть мама, - скривилася Оленка. - Зараз будуть сварити, що я тебе не засмажила.

Вона обернулася вишиванкою і пішла відкривати.

Але то була не мама: на порозі стояли ельфи з шаблюками. Біля явора було припарковано летючий корабель.

- Ми - Комісія трипільської моралі, - відрекомендувалися вони.

- А нам 18 років, - вигукнув з пічки Телесик.

Ельфи ніби не почули.

- Сусіди жалілися, що в вас народ смажать і їдять, - продовжували вони.

- А, то все моя мама, - відмахнулася Оленка.

- Ми мусимо з нею поговорити. Такі дії протиречать елементарній Трипільській культурі.

- А мами нема вдома, - сказала Оленка.

- Тоді зайдемо пізніше.

Ельфи сіли на корабель і відлетіли.

Крути, 1918 рік:- Летючий корабель... - повторив політехнік. - Цікаво, який в нього принцип роботи?

- Зараз подивимось, що тут написано... - студент-гуманітарій поправив окуляри.

5000 років до того: 

- Ну, пішли до Трипільської цивілізації? - Телесик зіскочив з пічки і швидко одягався.

- Веди мене, - Оленка взяла його під руку.

Вони пішли до Трипілля. Навколо шуміли лани. Вздовж дороги біліли хати у вишневих садках. Над вишнями гуділи хрущі. Десь далеко всміхалося Чорне море, а збоку від мандрівників радів дід-Дніпро.

 На полях працювали чоловіки у вишитих сорочках. Усі вони орали.

- Це автохтонні автентичні трипільці, - пояснив Телесик, - Їх називають Орії, бо вони увесь час щось орють. Разом вони складають Орійську Расу.

Посеред полей стояла гора із написом "Говерла".

На горі стояв троль з оселедцем і кричав:

- Чужинці - геть! Трипілля - без чужорідних елементів та запозичень! Ніяких вухатих! Ніяких Володарів кілець та Гаррі Поттерів! Слава Оріям, смерть ворогам! Хай живуть песиголовці, летючі кораблі та жовто-блакитне яйце-райце!

 Голос троля було чути скрізь - по мужицьких хатах, по ремісницьких верстатах... Чи дослухалися до нього Орії невідомо: орали собі та й орали.

- А де ж усі жінки? - спитала Оленка.

Справді, навколо були одні лише чоловіки.

- А он там, за Дніпром! - вказав Телесик.

На іншому березі їздили вершниці у шароварах, але з оноженими бюстами. В кожної була довга коса.

- Усі трипільські жінки - амазонки, - пояснив Телесик. - Їх ще називають Косачками. З них колись пійдуть Запорізькі Козаки!

- Яка ж вона гарна, ненька-Трипільщина! - зраділа Зміючка-Оленка. - Давай напишемо листа нащадкам, щоб заповісти їм любов до рідного краю!

- Та що нащадкам з того листа?! - не погодився Телесик. - Треба щось практичне. Якесь там закляття, чи що...

- А навіщо їм у майбутньому закляття? - не зрозуміла Оленка.

- Ну, може на них нападуть комуністи - а так хоч буде чим ся захистити.

Відьма з'явилася несподівано.

- Де вечеря?! - закричала вона. - Чому Телесика не засмажила?!

- Мамо, як добре, що Ви прийшли! - зраділа Оленка. - Нам треба закляття для нащадків!

- Скільки можна гратися з їжею?! - перервала відьма. - Ти ж доросла дівчина, а не мале дитя! Ще трохи, і вечеря б втекла.

- Та ми ж тільки... - почав Телесик.

- А ти - сідай на лопату - і в піч! Я зголодніла, та й гості чекають!

- ...тільки побралися, - закінчив Телесик.

- Побралися? - перепитала відьма. - Тоді тим більше! Ти хіба не чув, що чоловік має годувати сім'ю? Ну то швидко у піч! Теща не годована, а він десь блукає!

Телесик підкорився і почав шукати піч, але навколо було лише Орійське поле.

- Зупиніться!! - пронеслося над полем. - Я хотів би дещо сказати до громади!

До них біг старенький Орій на ім'я Захар Беркут:

- Не їш, відьмо, Телесика! - продовжував Беркут. - Бо треба нам жити у громадському порядку, триматися один за всіх і всі за одного.

- А ми вже тримаємося одне за одного, - зауважила Зміючка-Оленка. Вони з Телесиком справді обіймалися. Помітивши це, старий зрадів:

- От доки усі робитимуть, як ви, то ніяка ворожа сила нас не переможе. Кохайтеся, чорнобриві! Бо чує се душа моя: нападуть на наш край московські більшовики. Але серед тих злиднів пригадає народ наше громадство. І як нагадає скоро, то постануть давні трипільці на захист нових. І зрадіє рідний край.

Беркут зітхнув.

- А у тій сім'ї великій, сім'ї вольній, новій, нехай назвуть моїм іменем загони вояків, що стоять біля громадськості, коли та виходить на майдани.

- А що ж я буду їсти, як не Телесика? - перервала відьма.

Мудрець задумався.

- Треба порадитися з громадою, - сказав він нарешті.

- Вам, пані, варто перейти на вегетаріанську дієту, - гукнула через Дніпро одна Косачка. Вона знала, що говорить, бо була мамою Котигорошка.

- А як це? - зацікавилася відьма.

- А отак!

Косачка злізла з коня і підібрала з землі горошину. Обережно, двома пальцями, піднесла її до червоних розпалених губ... Торкнулася її язиком... Проковтнула... Її гарне, не старе ще тіло здригнулося від насолоди.

- Яка добра ідея! - зраділа відьма. - І чоловіків не треба! Я теж обов'язково стану вегетаріанкою!

- То мені лізти до пічки, чи ні?! - обурився Телесик. Теща почала його дратувати.

- Та вже не треба, - кинула та. - Поки ти зберешся...

- Та це в Вас, мамо, сім п'ятниць на тиждень! - образився Телесик.

Оленка поцілувала його у губи.

- Час писати листа до нащадків! - нагадав Захар Беркут. - Пані відьмо, диктуйте закляття.

Відьма продиктувала. Беркут вицарапав його ієрогліфами на Орійській булаві, а перед тим - усю історію, що ви її тільки що прочитали...

Крути, 1918 рік:- От і все, - студентик поправив окуляри. - Далі починається власне закляття. Читати?

Вже світало. За лісом тупотіли коні генерала Муравйова.

- Читай швидше! - гукнув Павло. - Червоні наступають, а ви ще й Калашнікови не засвоїли! Одна надія - на голос предків.

Студентик знову схилився над булавою.

- Ш-лях до се-бе! - розібрав він слова закляття і додав кілька незрозумілих висловів.

Земля затряслася - і почалася суцільна міфопоетика:

Щільними рядами вийшли з Минулого мавки і нявки, русалки і лісовики, вовкулаки і солом'яні бички. А у голові загону летіли на летючих кораблях ельфи з шаблюками і тролі з оселедцями, їхали на конях напівоножені Косачки, неслися на волах Орії (воли ревіли, шукаючи повні ясла). Уся Трипільська Культура була тут. Уся рушила на ворога.

- Плі! - прохрипів Муравйов.

Гармати вистрілили, але характерники відвели снаряди убік.

- За мною! - закричав Івасик Телесик, керуючи тещиною ступою.

- Слава Нації! - відгукнулися тролі з оселедцями.

Червоні загони Муравйова покидали зброю і побігли геть.

- Аааьставіть! - наказав був Муравйов, але його впіймав Вій.

Епілог

Над Петроградом поставав ранок. Смольний оточили водяники та київські студенти. Котигорошко (головний отаман) готувався до штурму.

- Врьош, нє возьмьош, батєнька! - засміявся Ленін, виглядаючи і вікна кабінету Ілліча.

- Вазьмьом! - донеслося з боку Василівського острова.

- Хто там? - здивувався Котигорошко.

- Ми - міфопоетіка братского русского народа!

На Смольний рушив загін пічок. Поруч з Іванушками Дурачками, сиділи Кащеї Безсмертні, Василиси Прекрасні, Царівни Жабки, Чебурашки, Мальчіши-Кібальчіши і Солов'ї Розбійники. У небі над Смольним з'явилися Змії Гориничи під керівництвом Баби Яги.

- Здайомся! - закричав Троцький.

Більшовики підняли руки і вийшли.

На вулиці приземлилася Телесикова ступа, звідти вийшов Павло.

- Пам'ятайте! - сказав він. - Російська демократія закінчується там, де починається українське питання!

По рядам переможців пробігла недовіра.

- Тєпєрь всьо будєт по-новому! - сказали Хрюша і Стєпашка. - За то, что ви нас освободілі от большевіков, ми прізнайом вашу нєзавісімость от Сяна до Дона. І дажє нє будєм мєшать украінізаціі.

І так воно й сталося.

Зміцнилася незалежність, розцвів рідний край...

Отак Трипільська Цивілізація врятувала нащадків.

Євген Лакінський.