Чи було що-небудь у Бабиному Яру?

Факти проти міфу, або чому "поет" Євтушенко

ніколи не був безгрошовою людиною

Михайло Нікіфорук є головою Дослідницького Комітету Бабиного Яру. Звіт комітету був вперше опублікований в 1991 році. Ukrainian Friends of Fairfield Association, 25 Third Street, Stamford, Connecticut 06905.

Аерофотознімання до і після Другої світової війни показала відсутність єврейських масових поховань. Якщо у вересні 1941 року в передмісті Києва, називаному Бабиним Яром, взагалі нічого не сталося? Відповідно до офіційної версії, 250 тисяч київських євреїв були тоді вбиті і зариті німцями в яру Бабиного Яру. Дані аерофотозйомки, виявлені в Національному Архіві США, говорять про те, що це навмисна брехня.

У лютому 1996 року український суд викинув на смітник обвинувачення, пред'явлені українськими євреями проти В. Кретітніча з товариства Святого Андрія та Є. Мусієнко, видавця "Київських вечірніх новин", які поставили під великий сумнів офіційну версію Бабиного Яру. Після цього "Київські вечірні новини", в номері за 19 березня 1996 року, опублікували повну четирёхстранічную історію фальшивого Бабиного Яру. Що як завжди вражає, так це масштаби фальсифікації і брехні, оскільки насправді ніяких масових вбивств в містечку Бабин Яр не мало місця за весь період німецької окупації. Яр Бабиного Яру не використовувався німцями для масового поховання євреїв.

Десятиліттями аерофотозйомка використовується в археології як незамінний метод дослідження. За допомогою точного, аерофотографічний обладнання виявляються руїни древніх міст і цвинтарів, що були позабуті сторіччями. Аерофотозніманням були виявлені навіть залишки затоплених грецьких міст. Аерофотографії з Національного Архіву у Вашингтоні були успішно використані при розслідуванні масового вбивства НКВД 15 тисяч польських офіцерів, у 1939-1940 роках, у містечку Катинь під Харковом. Аерофотозйомка ж передмість Києва, включаючи Буківна, Білгородку і Дарницю, виявляє тільки більш ранні, початку 30-х років, масові поховання жертв українського Голодомору 1932-1933 року та інші, теж більш ранні поховання ОГПУ-НКВД. Таким чином, резонно було б очікувати аерофотографічний докази незрівнянно більшою братської могили на 250 тисяч чоловік у Бабиному Яру.

Національні архіви у Вашингтоні містять більше одного мільйона ста тисяч аерофотографій. З них - понад 600 аерофотографій Києва і його передмість, включаючи Бабин Яр. Всі ці фотографії були зроблені під час більш ніж 20 повітряних обльотів даної території. Перші фотографії були зроблені о 12 годині 30 хвилин 17 травня 1939. Ці фотографії виявляють навіть такі деталі, як автомашини, і тіні від ліхтарних стовпів на вулицях Києва. Кожен кущ або маленьке деревце чітко видно на схилах і на дні яру Бабиного Яру. Останні аерофотозйомки Бабиного Яру були зроблені в червні 1944 року, через дев'ять місяців після "визволення" Києва радянськими військами. Послідовні серії аерофотографій показують, що рослинність і ґрунт Бабиного Яру і його околиць залишалися абсолютно недоторканими за увесь час дворічної німецької окупації. Якщо порівняти ранні і більш пізні фотографії, то можна легко ідентифікувати навіть ті ж самі дерева, що підросли за цей час. На послідовних знімках, зроблених з 1939 по 1944 рік, не виявляється ніяких слідів не тільки людської, але навіть тваринної діяльності на досліджуваній площі яру Бабиного Яру і його околиць.

У листопаді 1943 року група західних журналістів, включаючи кореспондента "Нью-Йорк таймс" Вільяма Лоренса, єврея за національністю, були запрошені до Києва. Це трапилося відразу ж - через два тижні - після "визволення" Києва радянськими військами. У себе на батьківщині їм сказали, що шість тижнів тому, при відступі, німці зарили в яру Бабиного Яру бульдозерами сімдесят тисяч трупів. Однак західні журналісти не знайшли в Бабиному Яру ніяких матеріальних підтверджень цієї заяви.

Повна відсутність фізичних доказів найбільшого масового вбивства Другої світової війни наводить на роздуми. Більш того, не було знайдено жодного реального свідка, який би підтвердив офіційну версію НКВД, яке спочатку пред'явило західним журналістам аж цілих трьох "свідків" 250-тисячного убивства, з числа своїх співробітників. Хоча редактор "Нью-Йорк таймс" вирізав тоді найбільш абсурдні вигадки типу душегубок, мила з людей і абажурів зі шкіри, абсолютно суперечливі показання цих трьох співробітників НКВД стали основою розвитку всієї наступної історії про Бабин Яр.

Враховуючи те, що всі радянські військовополонені, що побували в полоні у німців і повернулися на батьківщину, або розстрілювалися, або відправлялися на знищення в табори, можна зрозуміти, що для НКВД було легко знайти будь-яких свідків для будь-яких свідчень. НКВД стало розвивати показання своїх трьох "свідків". Відповідно з радянськими газетами того часу, "40 тисяч київських євреїв послали звертання Сталіну, збільшивши число жертв Бабиного Яру до ста тисяч чоловік" ("Нью-Йорк таймс", 4 грудня 1943).

Оскільки з цих, нібито сорока тисяч, людина виявилося тільки одинадцять, які в подальшому погодилися офіційно виступити як свідки, то військові репортажі "Нью-Йорк таймс" про Бабин Яр можна вважати вигадкою. НКВД завжди мало репутацію установи, яка може вибити будь-які показання з будь-якої людини. Наприклад, після того, як 1 липня 1941 року німецькі війська увійшли в місто Львів і відразу ж виявили 4000 убитих і закатованих у в'язницях львівського НКВД - чому є переконлива кінохроніка, яка була показана німцями всьому світу, - в серпні 1941 року ТАСС заявило, що це справа рук німецьких військ.

Свідки НКВД завжди стверджували, що це німці розстріляли польських офіцерів у Катині. Більше того, трупи польських офіцерів привозилися в Москву в Інститут Судової Медицини, що тоді розташовувався на Садовому Кільці поруч з метро "Маяковська", і там розстрілювали трупи з німецької зброї. Ці "показання свідків і матеріали" були спростовані самими ж росіянами тільки в 1990 році. Однак тоді це ще було предметом гарячої суперечки, поки не були пред'явлені аерофотографії містечка Катинь, які ще до появи німців у цих місцях показували виразні масові поховання великої кількості людей (польських офіцерів, вчителів і т.д.). Ці фотодокументи були передані Горбачову восени 1989 року як незаперечний доказ.

НКВД підсунуло трьох "бабійярскіх свідків" для того, щоб обкатати історію перед західними кореспондентами. Хронологія подій показує, що історія з Бабиним Яром була тоді зготована НКВД, саме як противага Катинському злочину НКВД, яке тоді вже було широко відомо на Заході. В результаті повного провалу "свідків Бабиного Яру", НКВД на 25 років поклало цю фальсифікацію в довгу шухляду і закрило доступ для західних журналістів як до цих "свідкам", так і до самих околиць Бабиного Яру, Катині та іншим подібним місцям.

Більш того, ще під час війни НКВД чотири місяці - з 29 вересня 1943 по 24 січня 1944 - допускало західних журналістів до містечка Катинь, поки всі докази не були покриті товстим шаром снігу. Розпалений запал західних експертів НКВД вгамувало в холодних наметах, наданих їм в засніженому лісі. Серед західних спостерігачів роботи експертів у Катині була 25-річна Кетлін Херрімен. Це була дочка відомого агента ЦРУ, тодішнього посла США в Москві В. Аверелла Херрімена. Разом зі своїм сумно відомим батьком вона відразу почала відстоювати версію НКВД. З іншого боку, вищезазначений кореспондент "Нью-Йорк таймс" Лоренс, як і раніше, у випадку з Бабиним Яром, піддав великому сумніву всю офіційну версію по Катині, і в результаті його звіт так і не був ніколи опублікований в "Нью-Йорк таймс ", що є офіційним рупором відомих кіл.

Більше того, НКВД так і не дозволило провести незалежне інтерв'ю передбачуваних "свідків" по Бабиному Яру у відсутності офіційного представника НКВД. Радянські архівні документи показують, що вся пропаганда в потрібному руслі навколо справи про Катинь і Бабин Яр була роздута письменниками Іллею Еренбургом і Василем Гроссманном, які також взяли зі стелі й офіційні цифри жертв німецьких концтаборів: Освенцим - 4 мільйони, Майданек - 1,5 мільйона і Треблінка - 3,5 мільйона.

Навіть під час Нюрнберзького трибуналу, коли були так необхідні документальні свідчення німецьких звірств, щоб засудити німецьке керівництво, НКВД не змогло надати жодного речового доказу масових убивств, організованих німцями на всій контрольованій НКВД території. Замість цього, представник НКВД полковник Смирнов безуспішно намагався нав'язати сфабриковані "письмові показання" відносно Катині і Бабиного Яру, однак ці "свідчення" виглядали як відверті фальшивки і ніяк не могли бути використані на процесі, незважаючи на всі старання обвинувачів.

Крім цього, Ілля Еренбург безуспішно намагався реанімувати історію з Бабиним Яром в 1947 році у своїй, нині забутою повісті "Буря". Однак тоді йому це не вдалося, і він передоручив цю справу Анатолієві Кузнєцову. Вся історія з Бабиним Яром ніяк не роздувати, поки через 12 років американський єврей українського походження Йозеф Шехтман якимось способом не переконав молодого дисидента-поета Євгена Євтушенка написати емоційну поему про Бабин Яр. Однак поетична фантазія не витримує речових доказів. Аерофотознімання Києва і всієї місцевості Бабиного Яру змогла виявити тільки десять невеликих братських могил, які знаходяться не в Бабиному Яру, а в ста п'ятдесяти метрах від огорожі німецького трудового табору Сирець у Києві, і в яких поховано не більш однієї тисячі осіб, померлих (але не убитих!) в цьому трудовому таборі за два роки німецької окупації. (Для порівняння: у звичайній міській лікарні СРСР на тисячу ліжок за рік помирає більше тисячі чоловік, тобто це найгірший показник, ніж для німецького концентраційного табору).

Крім цього, на аерофотографіях видна ще одна братська могила, біля невеликого Лук'янівського православного цвинтаря. Ця могила не більше ніж на дві тисячі осіб, яка, в принципі, може містити тіла розстріляних німцями людей, але не цивільних осіб, а партизан.

У зв'язку з цим необхідно нагадати, що, відповідно до Гаазької конвенції 1905 року і Женевської конвенції 1920 року, цивільні особи, захоплені зі зброєю в руках і без знаків приналежності до армійських підрозділів, можуть бути розстріляні на місці без жодного слідства (як це завжди широко практикувалося американськими військами, у тому числі і зараз в Іраку й Афганістані). У відповідності з даним положенням міжнародного права, німці не несуть відповідальності за розстріл диверсантів і партизанів, включаючи широко розрекламований випадок з повішенням диверсантки Зої Космодем'янської, яка насправді підпалювала хати і стайні своїх же колгоспників, залишаючи їх взимку без будинку. Внаслідок цього, на Нюренбергском процесі випадок із Зоєю Космодем'янської взагалі не згадувався обвинувачами НКВД.

Крім того, існують і інші дані, що говорять за те, що масове вбивство у Бабиному Яру ніколи не мало місця. Наприклад, Бабин Яр зовсім не згадується в заявах прес-центру червоних партизанів України, які знали про все, що відбувається на їхній землі. При цьому партизани регулярно сповіщали про всі мали місце розстріли партизан німцями.

Далі - більше. Бабин Яр жодного разу не згадується в спогадах українських біженців з Києва на Захід аж до кінця 70-х років, адже серед них більшість була євреями.

Також Бабин Яр не згадується й в українських енциклопедіях, деякі з яких передруковувалися навіть західними університетами.

Але найцікавіше, мабуть, полягає в тому, що протягом декількох десятиліть тема Бабиного Яру не привертала жодної уваги єврейської інтелігенції міста Києва, з однієї причини: брехати можна тільки нащадкам, але ніяк не сучасникам.

Біженці з числа близько 440 єврейських громад з усього СРСР опублікували в Ізраїлі книгу про своїх радянських громадах під назвою "Іцкербікерс". У цій книзі, що вийшла на ідиші, вони докладно розповідають про історію своїх громад у СРСР: про міста, містечка і навіть села. І в цій енциклопедичній книзі немає жодної згадки про Бабин Яр! У 1983 році в США вийшло розширене видання цієї книги, також на ідиші. Виникає питання: чому понад 150 тисяч євреїв, інтелігентних емігрантів і сучасників з Києва, нічого не можуть сказати про Бабин Яр ?!

Напередодні 50-тій уявної річниці розстрілу в Бабиному Яру преса виплюнула з точністю до людини, кількість розстріляних в Бабиному Яру євреїв - 33.771 чоловік! Яке, а? Не було нічого, і раптом така точність! При цьому по-різному стверджується, за скільки годин розстріляли таку кількість: за 48, 36 і 24 години. Ця цифра була взята з нібито захоплених у німців (а насправді - підроблених!) Документів так званих "айнзатцгруп", але вона ніяким чином не відноситься до Бабиного Яру.

При цьому преса "забула" згадати, що всі головні історики, включаючи самого головного експерта з голокосту, професора-єврея Рауля Хільберга, вважають цифри, наведені в цих "документах айнзатцгруп", висмоктаними з пальця. Справа в тому, що згідно з німецьким законом, місцевості, що знаходилися на відстані 200 кілометрів від лінії фронту, перебували у віданні німецької армії, і ніякі етнічні чистки, які нібито виконувалися спеціальними Айнзатц-підрозділами СС, в цих зонах були неможливі. Київ завжди знаходився в такій зоні і підкорявся тільки військовому командуванню німецької армії, яке займалося виключно військовими операціями проти радянської армії і партизанів і не займалося операціями проти цивільного населення, тим більше етнічними чистками.

Аерофотографії міста Києва і його околиць переконливо доводять, що вся історія з Бабиним Яром була зготована НКВД в пропагандистських цілях. Цілком можливо, що німці вислали якесь число жителів з Києва. У всякому разі, могили зниклих жителів Києва треба шукати в іншому місці.

Фабрикація подібних історій про масові вбивства німцями була монополією одного НКВД. Погляньмо на донесення штабу 12-ї американської армії, що дислокувалася в Європі, яке було опубліковано серед інших 1 травня 1945 в "Нью-Йорк геральд трибюн". У ньому повідомляється, що захоплений у полон німецький доктор Густав Шюббе зізнався в керівництві інститутом, в якому вироблялося масове знищення людей і в якому було убито 110 тисяч чоловік - причому теж у Києві! При цьому він зізнався, що власноруч ввів смертельні ін'єкції 21-й тисячі пацієнтів! Неясно, яким чином він міг керувати цим інститутом, оскільки зробити двадцять одну тисячу ін'єкцій - це вам не сигару викурити. Для цього потрібно десять з гаком років треба ні спати, ні їсти, а тільки цим і займатися.

Таку ж "цінність" представляють і "визнання" доктора Менгеле, лікаря з Освенціма, з якого зробили чудовисько, незважаючи на повну абсурдність обвинувачень, приписуваних цій людині. Досі ні радянські, ні суто єврейські організації не могли і не виявляли ані найменшого бажання вказати колишнє розташування цього уявного "Київського Німецького Інституту Знищення", який, згідно статті з "Нью-Йорк таймс" від 1 травня 1945, займався виключно знищенням київських євреїв і циган.

У 1991 році Київ відвідував президент США Дж. Буш-старший і подарував Києву велику єврейську мінору-підсвічник, що встановили де попало, в той час як, якби горезвісний "Інститут Знищення" дійсно існував, цю мінору треба було б безсумнівно відрізати на місці цієї установи. Ось як вони ловляться на відвертій брехні. На місці Бабиного Яру після війни і донедавна був смітник міських київських відходів, де спалювали сміття. Це було б абсолютно неможливо, будь це дійсно місце поховання 250 тисяч убитих євреїв, враховуючи те, що вся світова преса відкриває вогонь з усіх гармат, якщо тільки десь, хтось у світі на єврейську могилу бризнув фарбою!

До 1966 року ніхто не покладав провину за Бабин Яр на самих українців. Єдиним "свідком", який припустив це, була актриса Київського лялькового театру Діна Проничева. Вона даремно намагалася вимазати в бруді українців - людей, з якими вона разом народилася і прожила все своє життя. Вона нічого не знала про існування аерофотографій і думала, що брехня має довгі ноги.

Цікаво, що жоден з так званих "свідків" не спробувала притягти жодного українця до роботи міфічного київського "Німецького Інституту Знищення", хоча, там явно не могли працювати одні німці. "Інститутові", безсумнівно, були б потрібні хоча б прибиральники й опалювачі.