Раденькі, що дурненькі.

Погодитись з тим, про що буде сказано в моєму  дописі і  зрозуміти  мене, тут  на  Сході України, можуть лиш одиниці. А щоб хтось надрукував - не вірю. Мова буде про  свята,  які святкуємо в "незалежній" Україні.  Нещодавно  "свідома частина  насєлєнія"  відсвяткувала "дєнь красной арміі", а незабаром - "мєждународний женскій дєнь". Та чи  замислювався 

хто колись, звідки ці свята? Де їх початок, витоки? Питання непросте, бо тягнеться воно не  до того дня, коли німецькі юдейки Клара Цеткін і Роза Люксембург відмовились працювати,  а  у сиву давнину. Прочитавши "Книгу Естер" з Біблії, довідуємось ось про що. 

 

В Персії, під час царювання Ахашверома (Ксеркса) за непослух і гординю з царського двору було вигнано царицю Вашті. Натомість, щоб підшукати нову царицю, "гарну станом і лицем гожу", було організовано щось на зразок сучасного конкурсу красунь. Переможницею стала і прийшла до царського двору юдейка Естер - дівчина-сирота, яку після смерті батьків, взяв до себе за дочку її дядько Мардохай.

Свою приналежність до юдейської нації вони обидва ретельно приховували. Прем'єр-міністром за Ксеркса був Аман, який неодноразово доповідав царю про те, що юдейська меншина поводиться дуже розгнуздано. Царських законів не виконує. Бо, пише в тій же Біблії юдейський пророк Їремія, "розумні вони (юдеї) зло чинити, а діяти добро не вміють" (Їр.4-22). І попросив Аман у царя: "Нехай буде наказ вигубити їх". На що Ксеркс дав згоду.

Відразу були "розіслані по всих царських країнах гінці з листами, в яких наказувалось повбивати й винищити всіх юдеїв, від молодого до старого, дітей і жінок в один день; тринадцятого дня дванадцятого місяця Адора, а майно їхнє розграбувати"

(Ест.3-13). Довідавшись про це, Естер і Мардохай шляхом інтриг "жереб долі" повернули в іншому напрямку. Амана було обмовлено і повішено на тій шибениці, котру він приготував для Мардохея, який після страти Амана став прем'єр-міністром. Разом з Естер вони, окрім влади, домоглися від Ксеркса перстня-печатки і дозволу відправити по всіх підвладних Ксерксу країнах, від Індії до Ефіопії (127 країн), листи з повідомленням, що цар дозволяє юдеям, в якому б місті вони не жили, зібратися "стати до оборони власного життя, вигублювати, вбивати і винищувати всіх озброєних (зброю носила тільки еліта), дітей і жінок їхніх, а маєтки їхні розграбувати". (Чи не нагадує це сталінські чистки 37-38 років, котрими верховодили Ягода, Каганович та інші юдеї?). Так було вирізано 75 тисяч провідної верстви (в СССР рахунок йде мільйонами), бо перелякані простолюдини переходили на сторону юдеїв. 

Завершилася ця різня 14 адора перемогою юдеїв.  Згідно юдейським місячним календарям 14 адора відповідає дню 8 березня. Тривала ж ця вакханалія два тижні. Якщо від 8 березня відрахувати назад 14 днів, то що маємо? Так, так 23 лютого - "Дєнь совєтской арміі", який деякі хохлята святкують і по сьогоднішній день. А ці два тижні - це звичайнісінький юдейський Пурім (що означає Жеребок). Відомо, що ініціаторами святкування "мєждународного женского дня" були німецькі юдейки Клара Цеткін і Роза Люксембург. А підхопили цю ініциативу і узаконили це свято в "революційній Росії" більшовики, меншовики і різні есери - ядро "вєлікой октябрськой рєволюціі". Керівні органи їх складалися: ЦК більшовиків - 9 з 12 юдеї, ЦК меншовиків - 11 з 11 юдеї, ЦК правих есерів - 13 з 15 юдеї, ЦК лівих есерів - 10 з 12 юдеї. Комітет анархістів - 4 з 5 юдеї. 40 з 40 журналістів при ленінському уряді теж були юдеї. (Дані взято з книжки Г.Климова "Протоколы советских мудрецов". Вид. Советская Кубань, 1995 р.).  

Зрозуміло, чому святкуємо ці свята по сьогоднішній день? Кому ні, цитую рядки з Біблії: "Ці дні Пурім не могли ніколи вийти з ужитку серед юдеїв і пам'ять про них зникнути з-поміж потомків їхніх (Ест.9-28).

Ось такі свята маємо в "незалежній" (хіба від українців) Україні. Замість того, щоб святкувати щось рідне українське, дурні хохлята святкують юдейський Пурім і радіють, як дурень, тому, що горить власна хата і є нагода погрітися. Що ти хочеш? -

спитає дехто. Не заперечую. Нехай собі юдеї в Ізраїлі святкують свій Пурім, скільки хочуть. Вони собі це свято заслужили. Та святкувати його нам, українцям-християнам, рівнозначно, що проголосити день народження А.Гітлера Днем книги, купувати один одному, замість квітів, книжки і радіти, які ми дурненькі. Який вихід? Дуже простий... (Як би ми мали українську владу мали б інші свята). А поки що потрібно цим питанням зацікавитись науковцям, патріотам України. І довести це до

кожного свідомого і несвідомого українця. Щоб зрозуміти, що не ті, кого в Україні 1-2 %, мають право диктувати свою волю і навіть призначати свята, а ті, від кого походить назва держави Україна. Так є у всьому світі. І ніхто там ніяких звинувачень в націоналізмі не боїться. Чую зміїне шипіння "насєлєнія": "Вот уже і празднік у женщін бандеровци хотят отнять!" 

Я за те, щоб наших жінок любили, шанували, берегли і дарували квіти не лише в один день, а цілий рік. Щоб не тягали вони рейки і шпали під дощем і снігом, ремонтуючи залізничні колії. Щоб не працювали вони позмінно на бетонно-розчинних вузлах - цехах в зацементованому спецодягу, схожі на залізо-бетонні пам'ятники. А були берегинями в сім'ї, виховательками підростаючого покоління. Щоб заробітку чоловіка вистачало не тільки на їжу і одяг, а й на те, щоб хоч раз на рік поїхати, як не на Канарські острови, то хоч би у наш Крим. Щоб обов'язково було жіноче свято. Наше рідне. Невже в Україні не було ВЕЛИКИХ ЖІНОК, щоб на їх честь заснувати своє власне СВЯТО ЖІНКИ або МАТЕРІ?! В нас же були княгиня Ольга, Маруся Чурай. Мали ми Роксолану, яка будучи дружиною турецького султана 40 років здержувала турецькі набіги на Україну. 40 років не лилася в Україні кров! Хіба це не заслуга, не подвиг? Хіба це не гідне шанування? Та й, накінець, маємо МАТІ БОЖУ - Покрову - заступницю і покровительку запорозького лицарства. А

святкуємо якийсь імпортний Пурім. Може досить?