Хочу привітати усіх друзів з цим позитивним святом та побажати усім побільше мандрувати, оскільки рух - це життя. Якісне.

Побувати на Писаному камені я мріяв давно, але усе якось не вдавалось. Перетинаючи Буковецький перевал, кожного разу поглядав на дорогу, яка веде в його сторону та відкладав це на "колись"...

Аж от після завершення трудового тижня, який закінчився в п"ятницю увечері на Буковелі, я вирішив податися у гори. Задумок було декілька і, заночувавши у лісі вище Ворохти, вирішив податися на Писаний з тим, щоб у такий спосіб провести суботній день, а в неділю завітати на фестиваль "Лудинє" у Косів.

Оскільки поспішати сильно нема куди, ранок проводжу за макрозйомкою, поєднуючи це заняття з дієтичним сніданком.

Зібравши свій мінітабір, вирушаю у дорогу і за кількадесят хвилин добираюсь до Кривопільського перевалу. Звертаю на місцеву дорогу в сторону Костричів, проїжджаю догори скільки дозволяє дорога. Біжу стежкою вгору щоб познімати краєвиди

поглянути здалеку на Петрос та Говерлу і привітатися із старезним буком на гірському роздоріжжі.

Починає припікати. Тому збігаю до автівки і жвавенько спускаюсь серпантином вниз,. вниз... Проїжджаю Верховину, на початку Криворівні роблю зупинку. Забрідаю по коліна у Черемож, фотографую його із видом на Чорногору, спілкуюсь із рибалкою-львів"янином, який ділиться мрією хоч побачити форельку.

Прощаюсь із мрійником та рушаю далі. На підйомі до Буковецького перевалу роблю зупинку для зйомки. Поряд - два автомобілі з російськими номерами. Туристи фотографуються на фоні гірського села. Чую фразу "И как они здесь живут?", усміхаюсь про себе, закінчую зйомку та й рушаю далі.

На перевалі зупиняюсь, у місцевих селянок, які сидять на зупинці, випитую про реальність доїзду до Писаного каменя. Думки порадників розділяються і вирішую їхати скільки зможу. Роздовбеханою дорогою вириваюсь на грунь (хребет), роблю зупинку для фотографування, знімаю панорами, знайомлюсь із радіоаматором із Косова, який вибрався сюди для участі у змаганні.

У місцевої селянки, що кудись поспішала, вивчаю реальність шансів подальшого доїзду, отримую обнадійливу відповідь і рушаю далі. Дорога грунем стає усе прикрішою і на абсолютно сухій дорозі машину починає зносити убік на траву, де колеса починають пробуксовувати. Все. Автопригоди слід закінчувати. Акуратно скочуюсь вниз до місця, де можна розвернутись. Ставлю машину тилом до сонця та лишаю її любуватись краєвидами.  Що ж - далі доведеться пішком. Збираюсь. Тут я роблю величезну дурницю. Не бажаючи паритись у черевиках, йду у звичайних "шльопах".Із собою беру лише апарат та півпляшки квасу. Ледве відійшов від машини як мене наздоганяє позашляховик. Водій помахом руки вітає мене та показує мені, киваючи в сторону моєї "Таврії". Приємно.Відразу скажу - недалеко він заїхав, може метрів триста вище схилом.. Що ж, рухаюсь уверх дорогою. З кожним кроком відкриваються усе нові і нові краєвиди. Знімаю, рухаюсь далі, головою кручу навсібіч, знову знімаю... Дорога біжить плаями, повіває вітерець, який дуже доречно охолоджує тіло. небом пролітають симпатичні кучеряві хмарки, які так і просяться в кадр.                                                   

Врешті дістаюсь до Писаного каменя, про що свідчить інформаційний щит.      Подана інформація розчаровує, а  лісогосподарча мапа скоріше нагадує шпигунську шифрівку. Я ж розраховував на щось таке:   http://gig.if.ua/399/           Наближаючись до кінцевої мети, чую десь ізнизу звук якогось барабубена.   Мені вдається побачити між смереками юнака, який монотонно товче у перкус (ніби так називається інструмент). Трохи згодом він піднявся до каменя і привітно поздоровався. Взагалі, враження від видовища, на яке розраховував, зі старту було розбите купами сміття та сучасними написами різних розмірів та штибів. Не знаю коли і хто завів дурну моду увіковічнювати свою мізерність написами на усьому підряд. Якщо я раніше просто не любив написи в стилі "Тут був Вася", то тепер я це просто ненавиджу. 

Незважаючи на згаданий негатив, місце є надзвичайно красивим, цікавим і з чудовою енергетикою.

 

Пам"ятаючи усе прочитане про Писаний камінь, я захотів знайти щось таке:

Для цього я подерся на камінь і тут вперше пожалкував за відсутністю нормального взуття. Шльопки просто не хотіли служити мені у цьому, а спроби лазити розпеченим камінням босоніж, обмежувались можливістю студити ступні. Словом нічого цікавого самостійно я не знайшов, а розглядаючи каміння знизу побачив небагато. Найцікавішим написом був напис в честь відміни кріпацтва у 1848 році.Врешті спека та відсутність питва погнали мене геть із цього місця. Спускаючись донизу я позбивав усі пальці на ногах і щоразу запинаючсь об камінь, називав себе некомпліментарними епітетами. 

Резюмуюю: Місце цікаве, дуже цікаве. Піду туди ще, але не у пік туристичного сезону. Раджу побувати. Корисну, цікаву інформацію про Писаний камінь можна прочитати тут: http://gig.if.ua/399/ , а як дістатись - тут:     http://www.saga.ua/43_articles_showarticle_2178.html

Бажаю приємних успішних подорожей.

 Отако....

Спершу,- мої співчуття постраждалим у Дніпропертовську та їх близьким.

Зовсім коротко. Терористичні акти на Україні закінчаться  однчасно з бандитською владою. Все.

Під такою назвою розміщено замітку у "Газеті польській" (Gazeta Polska) Томаша Сайкевича (Tomasz Sakiewicz).

Пропоную її текст у моєму перекладі. Читачам - інформація, мені  - невеличкий досвід.

Блокування розслідування Смоленської трагедії та поступливість Польщі Кремлю і в багатьох інших областях, є не тільки оборудками проросійського лобі. Хоча це й не мало, поза тим, Росія як і раніше готова з охотою використовувати комуністичних агентів, але ж лише це лобі Польщу б не завоювало. Найбільш важливим союзником Путіна в Польщі є страх. Кремлівський ватажок має славу не тільки у нас, як людина безжальна і непередбачувана. Це означає, що багато хто воліє не ставати йому поперек дороги. Це нагадує ситуацію із п'яним хамлом, яке розсипає прокляття і вишукує у перехожих зачіпки. Усі йому уступають , уникаючи конфлікту і бажаючи не нарватись на побиття. Ефект такої поведінки є таким, що нормальні люди притискаються до країв тротуару, і нахаба отримує у своє розпорядженя майже всю вулицю. Дійсно, було б достатньо опору одної рішучої особи, або злагодженої поведінки кількох, щоб відновити порядок.. Але люди в таких випадках рідко йдуть до голови за розумом.

Чи Путін насправді є таким грізним? Я не вірю в серйозні сварки в центрі Європи. Навіть найвідданіші Путіну союзники не підуть на такий ризик, у той час як Захід є в десять разів сильнішим, ніж в Росія. Мета Путіна полягає не стільки  в завоюванні, як у відновленні і утриманні залишків старої імперії. Тому він не може брати участь в будь-яких дорогих політичних кампаніях. Його країна просто не може собі цього дозволити. Росія все більше  зазнає тиску з боку китайської експансії, а незабаром доведеться мати справу зі зростаючими амбіціями Туреччини і всього ісламського світу. Обидві ці проблеми надто серйозні, щоб Росії оплачувалось йти "на Захід". Поступки польських і інших європейських країн у Москві є просто результатом дурості і боягузтва. Рідко хто, побачивши знахабнілого Путіна, хоче сказати,- ану, спробуємо. Звичайно, Росія надалі послуговується мережею високорозвинених спецслужб і має багато купованих друзів. Тим не менш, ця практика більше сприяє політиці залякування, ніж дає реальну перевагу. Грузинська війна була найкращим тому доказом. Путін міг ризикувати у конфлікті із слабкою Грузією, але коли Польща та ряд інших країн нашого регіону підтримали Тбілісі, він був змушений зупинитися.  Звичайно, Москва може спробувати вплинути на владу окремих країн - одних підтримувати, інших знищувати. Але це можливо тільки, якщо ці країни не підтримують послідовну спільну політику стосовно Кремля. Це було до 10 квітня 2010 року.  Путін використав егоїзм правлячої політичної коаліції для підготовки візиту Леха Качинського. Допоки поляки не відправляли відкриті месіджі, що вони готові грати з Путіним проти своїх, Москва  не вчиняла жодних агресивних дій.  Між тим Путін отримав запрошення на знищення польського президента. Після краху уряд, вражений наслідками своєї гри, вважає за краще ховати голову в пісок, а не ризикувати  оприлюдненням своїх попередніх кроків. Путін тоді виграв двічі. Третій раз не виграти. У Польщі зростає гнів у справі трагедії під Смоленськом. Це буде впливати на політичну ситуацію в нашій країні а також на шанси Росії приєднатися до цивілізованого світу. Швидше за все, Путін повинен побоюватися поляків, якщо він не хоче бути тягарем для своєї країни.

Оригінал http://www.gazetapolska.pl/16912-czy-musimy-sie-bac-rosji:  

Я не хотів у передсвяткові дні про це говорити, хоча може й варто було. Переглядав сьогодні польську пресу. Тема Катині не стихає. Вирішив навести тут текст статті Валерії Новодворської, написаної два роки тому. Впевнений - читали далеко не всі. Наводжу в мові оригіналу.

Валерия Новодворская о трагедии в Катыни.

13 апреля, 65 лет назад, Советская Армия (в недобрый час, в несчастную минуту) вступила на территорию Австрии. Злополучной Австрии, которую ее не сын, а выродок Гитлер прихлопнул аншлюсом, а в конечном итоге следом за этим придурком пришли советские войска. Неужели это не повод для Медведева съесть шницель по-венски, а для Путина – отрезать себе кусочек торта "Захер"? Ведь Словакию потащили же на праздник ее оккупации своими войсками. С Чехией только трудности намечаются. Прагу освобождал Власов, РОА. И кто там должен кнедлики есть? Вот так и ездит наш чекистский табор по восточноевропейским столицам, предлагая свои услуги: подковать европейских президентов, парламенты и прессу, очень искусно подковать, как некогда Левша подковал блоху, и погадать на нашей имперской колоде, суля свидание с трефовым королем в казенном российском доме, то есть в лагерном бараке по имени РФ, в частности, на Красной площади 9 мая. И бубновый король будет. (Путин – явно трефовый, а Медведев – бубновый.) Это казино позабыли запретить. Самые подлые и глупые россияне ставят на трефы, и имя им легион. Слабые умом идеалисты, у которых нет ни сил стоять на собственных дрожащих ножках, ни мужества взглянуть горькой правде в глаза, ставят на бубновую оттепель и орут: "Путина в отставку!". И обращаются к Медведеву с призывом: "Приди ко мне во тьме душистой ночи, я жду тебя, как ждут свиданья с ней..." А ведь ставок больше нет, чекистская игра "Путин – Медведев", "заморозки – оттепель", "злой следователь – добрый следователь" сделана, и это не наша игра. Победа чекистов над гестаповцами – это поистине большой день для СССР и Восточной Европы. Отмечали бы, что ли, союзники – США, Великобритания, Франция - день победы над Гитлером отдельно, без нас и несчастных стран Балтии и Варшавского договора. У них – свадьба, у нас – похороны. Они победители, они имеют право. А Австрии еще повезло. СССР и на нее облизывался, но ялтинский сговор ее не выставил на кон, она не попала в добычу, выделенную московскому тирану. Так карта легла. Греция и Австрия оказались по ту строну роковой черты, Югославию пустили на волю волн, и ее спас от советского ярма Иосип Броз Тито. Вся остальная Восточная и Южная Европа, пол-Германии и страны Балтии – это все Сталину позволили забрать с собой. "Отдам медведю, лешему, цыганам, нищему в суму, если не будешь кушать, спать, слушаться", – так говорят матери непослушному чаду. Но разве Восточная Европа и Балтия не слушались США, Англию и Францию? За что их отдали медведям? Австрии свезло. Правда, ее не пустили в НАТО, взяли слово держать нейтралитет и чуть ли не социализм строить. А Евросоюз за победу на честных выборах одной австрийской партии (не очень стоящей, но ведь не КПСС, не КПРФ, не ЛДПР, не "Единая Россия") чуть Австрию не исключил. То есть приглядывают за бедняжкой, хоть они и не немцы, хоть и не просились под аншлюс. Но немецкоговорящие, похоже, все подозрительны – по лингвистическому принципу. В отличие от советскоговорящих, советскомыслящих и советскодействующих. И ведь злополучные хозяева совсем не рады таким гостям, чекистам-освободителям. В смысле "пусть таких гостей на кладбище ищут". Однако на кладбище будут искать не гостей, а хозяев. Например, польскую элиту. Впрочем, даже у Путина не хватит наглости заявить, что Советская Армия освободила Варшаву. И потребовать себе бифштекс по-татарски, гуся со сливами и фляки господарские, а также каныши со сметаной. Впрочем, наши сопрезиденты покушают все это на похоронах польской делегации, жертв Катыни-2. И здесь уж точно на немцев не свалишь, Германии там рядом не стояло. В Варшаве наверняка будет целый вагон чекистских представителей с крокодиловыми слезами на бесстыжих глазах. Не привыкать после похорон Михоэлса, Пастернака, Старовойтовой и Юшенкова. "А над гробом встали мародеры и несут почетный караул". Гостей такого рода без газа и ядерных боеголовок, без нефти и 1/8 части суши вообще бы на порог не пустили. "Хороший гость – к нам, плохой гость – мимо". Ведь чего требовали поляки от СССР и России в связи с Катынью? Почему Коля Остенбакен никак не мог поладить с польской красавицей Ингой Зайонц? (Правда, Коле не пришла в голову идея Ингу просто прикончить.) Не требовали поляки денег – это ложь. И газа бесплатного не просили. А требовали они исторической справедливости. Дано: пакт Молотов-Риббентроп, Катынь, советская оккупация, половину страны оттяпали, парады с Гитлером в Бресте проводили, дали подавить Варшавское восстание. Депортации, расстрелы. От Таллина до Бессарабии. Требуется доказать: за что вас благодарить-то? За то, что два тирана, Гитлер и Сталин, не поделили Европу? Это их личное дело. Участников бандитских разборок не благодарят. От нас ждали покаяния. Примерно такого: "Простите нас, окаянных. Мы не лучше гитлеровцев. Мы вас обидели, мы вас растерзали. Мы не достойны числиться среди победителей фашизма, потому что наш режим был не лучше фашистского. Сталинизм равен фашизму, Гитлер равен Сталину, СССР равнозначен Третьему рейху. Скажите, куда нам идти на Нюрнбергский процесс. Мы просим у Восточной Европы, Балтии, Финляндии прощения на коленях". И встать на колени у всех европейских стен, потому что эти стены стали из-за нас Стенами Плача. Но на Катынь-1 легла Катынь-2, а туман – алиби почище немцев. Доказательств нет и не будет. У меня есть вместо них абсолютная уверенность. Президент Лех Качиньский был бельмом в чекистском глазу, его полоскали советские телеканалы наряду с президентами Ющенко и Саакашвили. Он расплатился сразу за все: за поддержку Грузии, за тот героический рейс в Тбилиси; за стипендии и места в университетах, выделенные для белорусских студентов; за убежище для чеченских сайтов и чеченских беженцев; за попытки осудить Ярузельского; за антисоветизм и антикоммунизм; за западную ориентацию; за фильм "Катынь" и за вопросы насчет Катыни; за активную роль в НАТО. Что полагается польским повстанцам? Три раздела Польши; подавление восстаний Костюшко 1799 г., восстаний 1830 и 1863 гг.; война 1920 г.; оккупация 1939 г., Катынь; Варшавский блок; военное положение в 1981 г. и, наконец, Катынь-2 в 2010 г. Война не окончена, война между свободой и рабством не кончится никогда, а тот обрубок СССР, в котором мы живем, воюет против свободы. Я не работаю в СВР, я не знала, что поляки собирались совершить этот безумный полет. На самолете своих врагов, потрепанной "тушке", отремонтированной врагами уже после победы Качиньского на выборах, без прессы, без охраны военных самолетов, без контроля, на заброшенном военном аэродроме, полностью отдаться в руки темных чекистских сил... Теперь понятно, почему "Катынь" пустили по телевизору: этот Тамиздат был кусочком сыра в мышеловке. Я не верю в такие случайности. В Катыни-2 надо обвинять либо Москву, либо святое Провидение. Я христианка и не могу обвинить святое Провидение в работе на чекистов. Я вообще не обвиняю. Я рассуждаю по принципу cui prodest. Но для обвинений нужны улики. Не факт, что через 15 лет какой-нибудь Берия захочет заложить своих коллег, которым сам отдавал приказания. Так был пролит свет на дело Михоэлса. Сталин скончался, началась драка триумвиров. Берии нужны были очки. Иначе мы до сих пор верили бы, что великий режиссер погиб в результате ДТП. Почему польские патриоты не легли в Варшаве поперек взлетной полосы? Да если бы я знала про этот рейс, я бы бросилась в ноги польскому послу и заклинала его позвонить и предупредить. Вот до чего доводят игры в "перезагрузку". Лететь в тыл врага, в руки врага, на милость врага... Я никого не обвиняю, откуда я знаю, кто стоит за этим стоп-кадром, кто главный в этой чекистской хунте? Куда пойдешь с таким обвинением, в какой суд? Считайте, что я тот мещанин, который триста шагов шел рядом с Раскольниковым и говорил ему: "Убивец". Ведь Порфирий Петрович понимал, что ему не с чем Раскольникова в суд тащить, тем более что Николка на себя вину взял. Порфирий Петрович хотел, чтобы у Раскольникова нервы сдали. Он его доводил. А у этих нервы крепкие, их не доведешь. И Эркюль Пуаро, и мисс Марпл из Агаты Кристи работали на том, что их аналитические выкладки подкреплялись фактами: убийца начинал делать глупости, убирал свидетелей, выдавал себя, а потом на публичном сеансе "разоблачения магии" у Эркюля Пуаро не выдерживал и бросался бежать. Эти не побегут... Даже если случится чудо и в России наступит лето навсегда, мы едва ли сможем судить чекистов даже за взрывы домов. Доказательств и письменных указаний нет, а с Достоевским в суд не пойдешь ("Вы и убили-с.., вы-с, и некому больше-с".). За такие доказательства адвокаты и прокуроры засмеют. Не верьте мне, дорогие европейцы, но в таком составе и в такие места к нам не летайте. А то пройдут десятилетия, минут еще 65 лет, и на место аварии польского самолета полетит новая порция польских политиков. И тоже грохнется... Не знаю только, успеет ли Анджей Вайда снять еще один фильм. Концерн "Ледоруб-интернешнл" будет работать, пока есть Совок, пока есть КГБ. И если не лень было гоняться по Европе за 90-летним Красновым и травить полонием Литвиненко, и угощать конфетками с ядом, и колоть зонтиком, то кто мне докажет, что нельзя безнаказанно и с гарантией убрать антисоветчика, врага Лубянки и Кремля Леха Качиньского? Мы с ним не были знакомы, но он был моим соратником, товарищем по оружию, и я-то буду его оплакивать, в отличие от Адама Михника и других леваков Польши, защитников Ярузельского. Качиньский был польским Рейганом, наследником Костюшко, Савиньского, Домбровского и Пилсудского. "Польска", конечно, "не сгинеет". Польша все помнит, и она на хорошем пути, но чекисты рады укусить и отскочить. Собачье племя, начиная с оформления опричников. Я даже не могу сказать, что моя ненависть сильно увеличится. Ей некуда расти. "Мою ненависть, широкую, как море, вместить не могут жизни берега". Правда, у шекспировской Джульетты была любовь, а не ненависть, но я же имею дело не с Ромео... Больно, что никто не ответит. Впрочем, это тоже не ново. Сталин - и тот не ответил. И за него, невинного агнца, его внук тащит в суд "Новую газету". Ушли на тот свет палачи из НКВД и ВЧК, и те, кого не расстреляли коллеги по цеху, ушли безнаказанными. Черкесов при должности, Филипп Бобков был при НТВ, престарелая вохра получает персональную пенсию, Ленин красуется в мавзолее, и действительны награды за Афган, Чечню и Грузию. А кто заплатил за загубленные жизни пассажиров южнокорейского лайнера? Кстати, в сюжете канала "Имеди" самолет с Лехом Качиньским взрывается, когда он летит на помощь Грузии. Считайте, что это было первое знамение. Антисоветчик Качиньский ошибся только один раз - когда полетел в советском самолете на советскую территорию, доверившись советской власти. А цивилизованный мир не станет обвинять. Все покроют газ, нефть и туман.

http://clubs.ya.ru/4611686018427406531/replies

В площині регулярного перегляду теленовин я є людиною старосвітською. Це в тому сенсі, що збереглась звичка, набута ще в радянську добу, дивитись вечірні теленовини.  Хоч вибір каналів зараз куди більший, але у цій замітці хочу кілька слів сказати про канал 1+1, який мене просто дістав учорашніми новинами. Ще тиждень тому новини каналу на вісімдесят десь відсотків  складався з криміналних подій, але поступили якісь нові директиви. Півгодинний вихід новин учора складався з наступного: великий репортаж про бойфренда Є. Тимошенко, репортаж про реквієм "Титаніка" та смерть англійського музиканта, про фестиваль собачих стрижок, ще два репортажі про трагічні випадки, пов"язані із смерю бабусі, на яку впала гілка з дерева  та про загибель двох дітей під стіною занедбаної ферми (мої співчуття рідним та близьким). На тому все. Більш нічим багатомільйонна країна не жила. Країна не сіє, не будує, нічого не планує, немає жодних культурних новин... У країні немає жодних проблем, конфліктів і лишається тільки говорити про те, як правильно вистригти за великі гроші піську породистому дзундзику.

Вітаю, панове журналісти, із професійними здобутками. А я собі пригадав той час, коли вас вистачало і на відверті протести. Напевно Кучма був не такий страшний як оцей НАШ межигірський козел. 

Покажу інший приклад діяльної журналістики. На щастя вона ще остаточно не зникла.

Якщо хтось із світлини не здогадався про кого йдеться, то відразу підкажу. перед нами герої сенсаційного фільму "Шахта №8". Після того, як фільм набув популярності у хлопчаків появились проблеми ви ж обійшли мовчанкою долі людей. Ще б ні - куди важливіше дізнаватись з ким проводить своє дозвілля дочка "ув"язненої №1".

(даю посилання для тих кому небайдужа доля героїв фільму. http://life.pravda.com.ua/person/2012/03/26/99226/  ). 

Не хочу більше про таких журналістів, хай їм буде те, на що вони заслуговують, і також нехай пишеться на небесах та в серцях людей кожному журналісту, який не відділяє свою роботу від нелегкого повсякденного життя звичайних людей. А тим журналістам, які разом із владою почали жити в іншому ілюзорному світі, дарую набір коментарів до згаданого фільму. Тепер це стосується і їх. Вибачайте, купюр не буде. 

коментировать обычными словами этот фильм не возможно...слов нету таких в нашем лексиконе чтобы передать ту душевную боль за наш народ..чтобы выразить от самого сердца большую любовь к нашим украинским людям выживающие и даже мечтающие в тех не человеческих условиях.Я благодарю семочную группу( а где же наши режиссеры которые заканчивают институт культуры Поплавского?) .я хочу чтобы его посмотрел стоящий на коленях украинский народ( украинцам в кожаных креслах и при регалиях этого не понять 

я НАДЕЮСЬ что после народ подумает и о свержении режима в УКРАИНЕ...(так жить нельзя ведь это настоящий геноцид народа своим же гударством и постепенное вымирания нашего народа( то ли от пьянки ..то ли от суицыда...то ли заживо в этих копанках...)....Ведь это БОЛЬШОЙ НАШ ГРЕХ И ЕГО НИКАК НЕЛЬЗЯ ЗАМОЛИТЬ У ГОСПОДА ....ЕГО НАДО ТОЛЬКО ИСПРАВИТЬ ...ПОДНЯТЬ ЭТИХ ЛЮДЕЙ С КОЛЕН...ПОДАТЬ СВОЮ РУКУ...ПОМОЧЬ ЛЮБЫМ СПОСОБОМ ...БОРОТЬСЯ ВМЕСТЕ С НИМИ..

Прочитала комменты-я в шоке!Люди,вы о чем?У нас в Красном Луче(это рядом со Снежным)всеми копанками владеет Наташа Королевская,которая оппозиционерка и Юлина преемница.Шахты закрывал Ющенко,когда был премьером при Кучме.Как вы не поймете все,что какого бы цвета ни была избрана власть ИМ ВСЕМ НА НАС НАСРАТЬ И НА ЗАПАД И НА ВОСТОК.Их не избирать надо,а отстреливать пора,как бешеных собак!

Пиздец, читаю и поражабсь. Многие, из вас, детдом прошли. Какая х.й разница запад или восток, что делите. Пиздеть, мешки не ворочить- надо действовать. Детей жалко они заслуживают на большее. Уже все достало готов до победного. Для умников родился и живу (Киеве).

Но надо двигаться дальше. А все эти причитания про власть и Януковича... Он лично должен сопли вам подтирать или как? Или Ющенко? Или кто? Надо своей головой думать, а не рассчитывать на "доброго царя", вот и вся мораль... А вот тех, кто рожает детей в таких условиях - их точно надо изолировать от общества.

А это означает, что если отрасль экономики, на которую завязаны такие города, умерла, то и города ждет та же участь. И умные люди, раз уж выпало им родиться в таком городе (это от человека не зависит), ищут лазейки, как бы оттуда выбраться. Прав тут был кто-то - если специальность нерентабельна, зачем с упорством мыши, пожирающей кактус, добывать уголь? Телефонистки тоже в свое время исчезли, их заменили АТС. И что? Люди переучились на что-то смежное. Жалко этого парня, жалко его сестру.

Жалко малообразованный туповатый народ. Но ничего не поделаешь. На самом деле все еще хуже. Здесь нет изнасилований, убийств, пьянок и краж, а это основное в Донбассе. И ругать тут некого, сами идиоты, сами по 20 раз одного и того же мера выбирают, ходят с красными флагами в кабаки и на митинги, в раду за 10 гривен вкидывают голоса а потом ноют что жрать охота, так вот вместо вас вам никто ничего не даст и не сделает.

Я в принципе согласен.Остаётся только ждать. Что получилось, что мы касками стучали на площадях? Развал ВСЕЙ промышленности и временная подачка.

В этом вся проблема, что народ цепляется за прошлое уже 20 лет. Совок в канул в лету и это замечательно. Больше говна чем было в совке можно найти разве что в Северной Корее

Чого вы все протыв Донбасса там живит большинстве нормальны люди , рабатоють на кусок хлеба , прокармить семю. Простому гражданину нечиво дылить он бендий, делять нас багатиэ ,депутати за язиками, нацыональностями ,ъх ета вигодно, нынужно нычиво делать , толь кость нада кинуть. Папэ нужно многа деньх, папа грабил регыон , тэпер всю страну , ближайше время вся страна будет такой, (голасуй братуха (песнэ). Жалэю що живем ми ы нашы дети в такой гнилой,бандитськый стране, где челавеческ нечево нест

 Главное, к мэру Енакиево Рухадзе у милицими вопросов нет. К губернатору, местным милиционерам и прокурорским - нет. А к мальчику есть. А что же громадский сектор? Что же общественность? Общественность борется с табачным дымом - это жирнее и безопаснее... вот такая наша реальность. После съемок документального фильма «Шахта № 8» несовершеннолетнего героя фильма шахтера Юрия Сиканова из Донбасса неоднократно вызывали в отделение милиции. Об этом рассказал сам Юрий Сиканов.Донецкие Вести

Старый дядька спрашивает у брошенных всеми детей: Как выйти из этой ситуации? ...А у самого нет ответа. Я была в Донецкой области, в Улаклах, такой нищеты и безнадеги я не видела больше нигде и никогда. Детей как котят раздают добрым людям, если кто согласен приютить. Мои многодетные родственники отдали соседке своего самого толкового сынишку, так он у соседки и вырос, и сделали это из лучших родительских побуждений, т.к. сами дать ему ничего не могли.

Этот фильм сняла режиссер, продюсер, сценарист Марианна Каат, из свободной от России и её влияния Эстонии. И она видит чистыми глазами совковое наследство дружбы с Россией.Эстония свободна, Украина тоже будет свободной.  

На цьому закінчу.  Коментарі взяв тут: http://www.youtube.com/watch?v=h6qEGCGNrhQ

Людям це болить, а от журналістам далеко не всім..

Українсько-польські відносини впродовж своєї тисячолітньої історії пережили декілька драматичних і навіть трагічних моментів. Проте, в пам’яті нинішніх поколінь чи не найболючішою травмою залишається братовбивчий польсько-український збройний конфлікт 1943 року на Волині, коли здетонували міни сповільненої дії українсько-польської історії.   Затиснуті в ідеологічних лещатах комунізму, обидва наші народи були позбавлені можливості вести чесний і відвертий діалог щодо згаданих подій, який спирався б на конкретні факти історії. Огульне засудження комуністичною пропагандою національно-визвольних змагань українців, зокрема діяльності ОУН і УПА, було лише інструментом тотальної совєтизації українського народу, а не іспитом його сумління. Поляки можуть це зрозуміти, оскільки самі, хоч і меншою мірою, пережили таке ідеологічне спотворення історії щодо Армії Крайової. Сьогодні, 60 років опісля трагічних подій на Волині, такого іспиту сумління не оминути.   Це була війна, про яку ідеологи знають більше, ніж історики. Однак достовірні факти, документи і свідчення можуть суттєво спростувати викривлені чорно-білі картини минулого. Дух правдивої історії не терпить таких чорно-білих інтерпретацій, коли з одного боку бачать тільки героїв, натомість з іншого – лише злочинців. Проте, хоч якими ретельними будуть дослідження істориків, фактологічна правда – це лише половина справи. Навіть найнезаперечніші факти, якщо вони ляжуть на ненависницьку основу душі, стануть джерелом нової незгоди й нових історичних порахунків. Тому ми закликаємо обидва наші народи у сповідальному акті сумління знешкодити у своєму серці зерна ворожнечі, визнаючи цим самим нашу віру у вищу правду любові.  Нам близькі слова Президента Польщі Алєксандра Квасьнєвського, що “глибока людська формула ‘вибачаємо і просимо вибачення’ має сенс навіть тоді, коли над кимось не тяжіє безпосередня відповідальність за те, що відбувалося в минулому”. Тому ми, підписані тут українці, зважуємося на те, щоб цим своїм словом промовити водночас і до наших краян, і до польського народу.  Ми схиляємо голови перед тими українцями, які в роки воєнного лихоліття під тиском обставин і з власного вибору взялися за зброю, щоб захищати свою землю і свої родини. Ми визнаємо, що нинішню нашу свободу окуплено, зокрема, ціною їхніх великих жертв, і вважаємо, що українська держава ще не сплатила свій борг перед ними. І складаючи їм свою шану, ми просимо всіх учасників згаданих подій, які сьогодні ще серед нас, а разом з ними і все українське суспільство по-християнськи простити провини тих, хто з польського боку став причиною їхніх понівечених доль. Водночас ми просимо вибачення у тих поляків, долі яких були понівечені українською зброєю, а в їхній особі – і в усього польського суспільства. Ми висловлюємо свій жаль, що цю зброю було спрямовано також і проти невинних і мирних польських родин, та визнаємо, що насильницьке усунення польського населення з Волині було трагічною помилкою. Сліпа помста завжди уневажнює лицарство зброї, перетворюючи військову сутичку на різанину. Ми переконані, що принцип колективної відповідальності усієї спільноти за вчинки її окремих членів не мають під собою ні євангельської, ні загальнолюдської леґітимації.  Хай же гріх братовбивства, що лежить на обох сторонах, буде відпущено Господом і відкуплено покаянням та щирим добросусідством обох народів. Усе сказане не є спробою прикрасити нашу спільну історію: вона є і славною, і гріховною водночас. Ми також проти маніпулювання історичною пам’яттю заради короткотривалих політичних вигод. Поляки та українці й далі по-різному дивитимуться на свою спільну історію, і це нормально. Проте сьогодні нас турбує, як ми дивитимемось на наше майбутнє. Ми переконані: перепусткою до нового й мирного століття нашої історії може бути не сокира месника й не жало зловорожого слова, а людське серце, що вміє прощати і просити прощення. 

Взято мною тут: http://www.ji.lviv.ua/n28texts/vidkr-lyst.htm

До чого це я? Моя реакція на останні публікації на АйЮЕй. У цій замітці я не маю наміру заглиблюватись в тему розвитку українсько-польського порозуміння чи зачіпати паралельну дуже важку тему українсько-російську. Я хочу поговорити про те, що на нашому ресурсі уже стартували передвиборні технології у вигляді цілого ряду провокативних публікацій. Зрозуміло що партія влади йде до виборів з голою дупою, що усі псевдореформи та "покращення", що усі подачки з бюджету її не врятують. Відповідно відбувається хапання за соломинку у вигляді промивання мізків за принципом "Поділяй та володарюй". Кількість публікацій про шароварників -східняків, патологічних убивць галичан, русинів- будівників "Русского мира", зловорожі наміри сусідніх держав та сусідніх народів-ворогів, заїжджена тема слов"янського братства щораз збільшується і розрахована на те, щоб довести суспільство до найвищого стану нервозності, щоб громадяни були змушені шукати прихистку в "гаранта стабільності".

Звичайно, багато публікацій будуються на історичному матеріалі, який гарненько підсовується зі сторони. Тут дуже доречно згадати фразу з наведеного вище тексту. "...  ідеологи знають більше, ніж історики." До того ж авторитет будь-якого історика ставиться під сумнів.

Я дуже хочу щоб наш народ, якому нав"язано інформаційну війну, її не програв. Для того пропоную використати старий мудрий вислів "Війну виграє не той, хто кого перестріляє, а той, хто кого передумає". З огляду на це пропоную разом передумати оцю всю шушеру, яка все більше навалюється. Мені здається, що ігнорування провокативних матеріалів, спокійний виважений тон у спілкуванні, могли б у цьому непогано допомогти. Разом з тим я з охотою вислухав би й інші корисні думки з цього приводу. 

Чекаю на коментарі. Прошу розповсюдити.

Під такою назвою брати Капранови помістили своє бачення розвитку майбутніх подій в Україні.

Ось коротка витримка: "По-перше, влада відчуватиме все більше проблем з регіонами. Сьогодні ми вже маємо міністра освіти, який не може з’явитися у підпорядкованих йому вишах доброї третини країни. Маємо також спротив призначеним з Києва головам обласних адміністрацій. І це тільки перші кроки. Далі тенденція наростатиме. Втративши легітимність у частині регіонів, влада шукатиме опори в інших. Остаточно оформляться області-союзники, а також ті, куди можновладцям дорога заказана. Підсилене фінансування "своїх" за рахунок "чужих" призведе до відмови регіонів перераховувати податки у Київ. Розвалиться бюджет. З’являться альтернативні всеукраїнські, а потім і суто регіональні гетьмани. Закордонні "друзі" підтримуватимуть кожен свого... Не будемо заглиблюватися далі у це сумне передбачення. Хто бажає – сам легко домалює картину нової руїни. Ми ж із вами спробуємо знову повернутися до історії, щоб пошукати там іншого, більш оптимістичного сценарію."

Тобто на думку Капранових,- попереду на Україну чекає хвиля сепаратизму. 

Раджу прочитати там http://www.pravda.com.ua/articles/2012/03/15/6960648/ та прошу лишити власні думки з приводу тут.

Лідера руху русинів Закрпаття засуджено на три роки позбавлення волі з відсторочкою виконання вироку на два роки. Про це можна прочитати хоча б на "Фокусі" http://focus.ua/politics/223851/ Цікава публікація на цю тему появилась і у штовхачів "Русского мира" http://podkarpatrus.livejournal.com/ Там взагалі твердиться, що суд керувався не законами, а наказами міфічних нацистів. (І куди тільки СБУ дивилось)

З цієї нагоди хочу процитувати відповідну статтю з КК.

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України    1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України ( 254к/96-ВР ), а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.    2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, - караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років  або позбавленням волі на той самий строк.    3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, - караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. 

Ось так наше правосуддя якосто спромоглось зреагувати на дії кишенькових сепаратистів, які проголосили незалежну державу на території окемовзятої територіальної одиниці у Закарпатській глибинці та звернулось до Росії про визнання незалежності.

Звісно у мене відразу виникло запитання,- а як на рахунок З"зду у Сєсвєродонецьку 2004 року, коли Україна РЕАЛЬНО стояла на межі розколу? http://www.voanews.com/ukrainian/news/a-49-a-2004-11-29-2-1-86866372.html 

Невже тут не було умисних дій, про які йдеться у згаданій статті КК? Чи я вкотре чогось не розумію? Чи ПіСУАР  http://uk.wikipedia.org/wiki/ПіСУАР так ніколи й не отримає юридичної оцінки? Наскільки я пам"ятаю СБУ та ГПУ у свій час ініціювали відкриття кримінальних справ щодо цих подій.