З переписки з Правою Полькою

Привіт, моя мила Джульєтто. Ти навіть уявлення не маєш якою дивиною став для мене твій лист... Чомусь я гадала, що подібна "маячня" що до національності, патріотизму і любові до свого народу хвилює лише мене... Останні події в державі мене страшенно пригнічують, я вперше почала відчувати відчай через невідворотність повільного, тихиго вмирання нашої національності, і перевага "регіоналів" на Західній Україні деякою мірою стала підтвердженням цього... Так, я розумію, що український патріотизим почався саме на Східній Україні, однак, зараз він почав цілковито відмирати в душах українців через побутові проблеми які нав'язала нова влада, я підозрюю що саме для цього вони були створені, адже виснажений і зневірений народ почав втрачати надію на краще життя і повністю втонув у вирішуванні справ насущних намагаючись хоча б якось вижити, вже й незважаючи на те що українську мову, українську культуру, українську націю почали пригнічувати на її власних теренах... Моя сестра запевняє мене ніби спроби українофобів русифікувати українців нідочого не призведуть оскільки їхня ідеологія розрахована перш за все "виходців" з СРСР які поступово почнуть вимирати, так як і пам'ять про ті часи, однак коли на роботі двадцятидворічне дівчисько кричить що при комунізмі жилося ліпше моє серце стиськається від несамовитого, майже фізичного болю, хочеться просто кричати... Однак, мене тішить коли сорокап'ятирічна пані їй відказує: "... це тобі скільки було?.. два роки... Ну, знаєш, мене теж цілком задовольняв комунізм, і я почувалася зовсім навіть не погано, - років так до восьми..."

Певний час я втішала себе переконанням що зараз ХХІ століття, доба массових комунікацій і суцільної глобалізації, тому древні як світ спроби встановлення тоталітарного режиму на території приречені на невдачу через негайної реакції нейтральних сил та соціуму, однак, відчуваю що я помилилася... Україну покинули можливі хранителі лишивши на поталу владолюбним сусідам, які навіть через сотню років все ще прагнуть нас підкорити своїй волі, задавити нас і перетворити на безправних малоросів... Чи це сон... Я сплю і мені сниться жахіття... Західяни які живуть на сході збентежені вибором західноукраїнських братів... Вони збентежені і розбиті, розбиті навіть корінні східяни... Скажи мені, я сплю... Мені соромно що я маю, таке, походження і я все сильніше пишаюся своєю приналежністю до Сходу... Ні... Брешу... Я пишаюся, що попри все почуваюся українкою, навіть на межі зникнення, і що поряд ще є українці, хай навіть російськомовні, та за них я готова осудити всіх сучасних западенців... Я скажу банальність, та певно Бандера був би збентежений сьогоденням, українці, які так довго прагнули волі, боролися за неї, тепер самі ладні закувати себе у кайдани і піти слідом за тим хто більше заплатить, - ну ж бо - купіть нас!... Ми роботящі, ми віддані, - будь-кому віддані, ми терплячі і тихі... Ми ідеальні слуги... ну купіть нас, ми самі вам заплатимо, нам би тільки комусь належати...

  Ти ж бо знаєш що я зї'здила в Донецьк... Ох, Джульєтто, яка я була зачарована твоєю батьківщиною, я й досі знаходжуся під дією цих чарів... Знаєш, адже упередження про те що на донбасі живуть лише "бидла" поширене не лише на Заході, цим виразом з задоволенням смакують тут, на Слобожанщині, але після того як я пізнала Республіку Донбас готова побити ногами навіть слобідчан... Воля, дика воля... Тепер я розумію несамовиту любов Махна до свого краю, бо любити є що, і це правда! Донбас - це неприборкане роздолля, краса незайманості просторів, адже що таке Слобожанщина - поля, поля, поля... Слобода - хліборобський край, де на кожному кіломентрі рівнини до неба тягнеться щось зрощене людською рукою: гречка, пшениця, соняхи, овес, гірчиця, подекуди навіть буряки обкраєні рівненькими ниточками штучних насаджень... А Донбас, то невпорядковалі ліси, широкі степи і гаї, круті схили та високі пагорби стоячи на яких ти бачиш волю... П'яну, нестримну, дику, таку поетичну і жадану... Це мій Край, це моя Країна, це моя Україна... А чи знають росіяни цю безмежність України... А чи знають українці цю безмежність, цю оспівану іноземцями красу... Напевно навіть не здогадуються... А шкода, як боляче... Ти кажиш на Сході не прийнято любити свою землю, але, чи вчить їх хтось цієї любові?.. То скажи мені, навіщо розповідати про любов тим хто про неї все ніби то знає (бо після виборів я сильно засумнівалася чи вони дійсно щось знаютьь про любов до своєї країни), коли про неї треба говорити, ба навіть кричати, до тих, хто про неї забув...
   Я ходила Донецьком з картою блукаючи закутками цього дивного міста, хтось подумав що я заблукала, або щось шукаю і ввічливо питали чи потрібна мені допомога... Не таксисти мене про це питали, і не якісь міські розбишаки, - звичайні люди... Коли я відповідала що просто роздивляюся, до мене ніхто не ліз і не намагалися "дати в писок за україномовність" хоч я й мала досить дивний вигляд для цього помірного і спокійного оточення... Їздила районами Донецької області, питала допомоги в пошуках чогось і мене ніхто не "посилав на ліво" аби кудись незнати куди, дорогою до тупіка, мені реально допомагали... І я зрозуміла, вони такі ж українці як і решта, просто не знають про це, то чому б їм не сказати, чому б не навчити, адже ми маємо змінювати світ, а не йти туди де його змінювати вже не треба... Я жила у Львові, і знаю ту область... Стримані, консервативні, вони гадають що знають вже все і що кому-кому, а їм про національність торочити не треба, - дурниці... Те що вони намагаються викорінювати російськомовність ще не робить їх справжніми українцями. Бути українцем, - це означає бути свідомим, це означає бачити світ і себе в ньому, бути самодостатнім і незалежним, а відтак не хвилюватися за думку оточення, і навпаки бути покровителем - вказуючи напрямок яким треба йти, яким варто йти, бо він є вірним, а не дати в писок і сказати - "...ти не правий і ти дурень, а я прави і я розумний..." Бути українцем - це бути собою, попри все...

  Що ж, буду завершувати свою тирраду, сподіваюся що не надто тебе навантажила чи образила. Я лиш бажаю аби ти відчула повноту нового світу, з його позитивом і негативом, - буть неупередженою у своїй оцінці... Бажаю тобі нових відкриттів і відчуттів.
     
                                                             З глибокою повагою.