Українці-Індіанці

Такі складні стосунки... Між україномовними та російськомовними українцями... Я живу на Східній Україні все своє життя і для мене вона є такою ж рідною як і Західна, - з якої власне і почалося моє життя... Мої батьки з "дикого-дикого заходу"... Вони звичайні українці, не мають вищої освіти, матір навіть освіти в училищі не здобула, батько навчався в Миколаївському училищі на тракториста і все життя мріяв займатися землеробством, але в Закарпатті як всі знають займатися землеробством доволі складно, насамперед тому що полями там не розживешся через гори, тому молоде подружжя поїхало на Схід де ці самі поля оточували села з усіх боків. Звісно мрія ще була не здійсненна доки існували КСП, та після розпаду СРСР вони проіснували не довго. Хтось сказав би, що разом з КСП почалося вимирання села, та я вам скажу так, - для таких несамовитих мрійників та трудяг як мої батьки, з розпадом колгоспу все тільки почалося... Але зараз не про це... А про те що обоє мої батьки є не просто западенцями, вони є справжніми українцями, для них Україна не там де хліб дешевше, або там де обіцянки солодші, а там, де є Україна, - Східна, Західна, Північна чи Південна - немає значення, значення має лиш Вільна Україна і хай непутящі, однак українці, а не малороси під руським гнітом... Мої батьки вселили в мене глибоку любов та справжнє благоговіння до української культури, мови та історії, які з часом я розвила в собі ще сильніше. Певно всі знають, що українська мова не є однією з чеснот Слобожанщини, в селах здебільшого суржик хоч і дуже український, але не українізована російська мова - цим ми можемо пишатися. Чомусь більшість українців судять Слобожанщину через Харків, - дурниці, Слобожанщина не обмежується одним містом, хоч слід зізнатися що україномовні українці швидко ламаються у його російськомовному середовищщі, адже бояться аби їх прийняли за "нехарків'ян", - особисто мені байдуже, для мене Харків така сама Україна як і Львів, і я готова відірвати голову будь-якому западенцю який скаже інакше, так само як і східянинови...

   ...Йду до прохідної заводу де працюю, розмовляю з матір'ю по мобільному... Чую зауваженні чергової: "...вы слышали... что те западенци говорили... пусть шли бы к своей черемшине..." Не втрималася, втрутилася, опустила мобільний і заговорила... "Чого це ми маємо кудись йти? Аби Ви знали - ми українці, і зараз вдома, а я підозрюю, що в дома зараз не Ви, адже Ви руська..." Мовчання, чергова замовкла, пролунало приглушене "Да" і знову мовчання, адже сказати нічого...

   І ось, новий гвалт, - друга національна російська... На роботі жінки кричать "Да!Да!", а помірковані кричать "К чертям!.. Так не должно быть!"... Знаєте чого східян так тішаться бажанням другої російської, бо так бач їм не треба буде думати над тим як заповнювати документи українською мовою, бо вони бач діти інтернаціоналу, і вони привчені до російської мови: "А що, тут такого - кажуть вони, - більшість українців російськомовні..." Помірковані вінповідають: "Як це "що тут такого"?! Ви що, мать вашу, не розумієте, - якщо введуть російську мову, українську почнуть викорінювати повністю!" - "Так чего ж вы на своем украинском не розмовляете?" "Потому что не могу, но не в етом дело...". І справді, - справа не в цьому, - справа національній самоідентифікації - один народ - одна мова, без компромісів. Ми на своїй території і маємо право мати одну мову, ми сотні років чекали доки нам дадуть це право, і тепер мусимо миритися!?.. Дідько, а ми ж миримося... Де пікети, де всенародне незадоволення... Ми пересижуємо свій гнів по-цехах, бо ніколи пікетувати, адже ціни ростуть швидше ніж ми встигаємо заробляти... Скажіть, це лише мені здається таке співпадіння доволі підозрілим...

Пролунало питання: "А чего тогда в Америке на английском разговаривают?.." Збентежилася: "Як це чому?.. Бо то британські і іспанські колонії..."Х-м-м-м... А як це питання в принципі розуміти... ІНДІАНЦІ!!! Чому прибульці не почали розмовляти мовою народів до яких прибули... Раніше я про це навіть не розмірковувала ТАК... Хоча насправді все доволі просто... До берегів матарика причалює човен з офіційними представниками Королівства, вони озираються, - інших прапорів нема, тож - встромлюємо прапор, оформлюємо необхідний документ, ставимо печаті і "нічия" земля отримує власника... Е-е-е... Корінне населення... А в них є декларації, або якісь докази на право власності?.. Звісно, вони б могли щось зметикувати якби не були такі зайняті міжусобицями та вільною волею на просторах, - але ж звідки їм було знати що поза "вільною волею" вже давно прийнято ставити печатки і офіційно оформляти право власності, а добрих людей які б підказали як діяти не знайшлося... От і маєш, твоя вільна воля виявилася контуром на якомусь папірцеві з дивною круглою печаткою, а що ти можеш показати "вуса, лапи та хвіст", - якось це не всиляє довіри, та й на депозитний рахунок не поставиш... Українці... Щось підозріло схоже... Слава УКРАЇНЦЯМ, які попри утиски не припиняли плекати свою народність, свою культуру, свою мову, своє минуле, вони завжди витримували побої і не схилялися перед прибульцями, і якщо не виходило вести відкриту боротьбу завжди докладали зусиль аби якомога повніше зберегти національність, а потім, - коли наступна хвиля массових знищень вщухне знову заявити права... І ось, на початку ХХ-ст. це нарешті сталося, ми показали не лише "вуха, лапи та хвіст", але й нашу Конституцію... Шкода що тривала така радість не довго, та головне ми заявили право власності, яке відновили з розпадом СРСР, і саме це право територіальної власності нації дозволяє їй диктувати права на національну мову та незмінні атрибути національності, а коли комусь, щось не подобається, то вертайтеся додому - на свою московщину, вас тут ніхто не тримає, а нам і вдома непогано...