Простір кохання.
- 16.05.10, 16:55
Простір кохання
Зневіра, втома, хмура днина.
Життя у прірву, шкереберть.
Врятує все одна людина,
Яка любитиме тебе.
* * *
Зірвись в кохання! Світ не зникне.
Хай піде кругом голова!
Як жити, жити і не крикнуть?
Не видихнуть: "Душа жива!"
* * *
Так хочеться чомусь пісень співати!
Зустрічним усміхатись є потреба.
Хтось думає - напевно, дурнуватий!
А це я так закоханий у тебе!
* * *
Мої долоні, наче дві істоти.
Любов'ю переповнені сліпці,
На ніжний дотик відкривають - хто ти...
Відчуй же душу у моїй руці!
* * *
Коли моя натруджена рука
Ледь-ледь торкається
Грудей твоїх дівочих,
Нас поглинає ніжності ріка,
Ми зупинитися не можем і не хочем!
* * *
Красива на любовнім ложі!
Ти - досконалий твір природи.
Люблю, як закриваєш очі,
Щоб зазирнути в насолоду.
* * *
Любов - це безкінечний шлях пізнання!
Любов'ю дихають, а не грішать.
Що глибша і чутливіша душа,
То довше і яскравіше кохання!
* * *
Тебе я хочу бачити щодня!
І точно знаю - в цім погибель наша:
Любов, як переповненая чаша,
Так може розплескатися до дна.
* * *
Напевно, це найкраще відчуття,
Як мовчки хтось милується тобою,
Неначе обдаровує любов'ю,
Нагадуючи сенс і смак життя.
* * *
Коли бажань інтимних пошуки
Тіла єднають в ніжнім ритмі,
Слова любові мовим пошепки,
Неначе творимо молитви.
* * *
Я знаю, як кохання зберегти,
Щоб довго наші душі зігрівало:
Своїм життєвим шляхом треба йти,
Побачень щоб завжди було замало!
* * *
Люблю я пристрастей високе небо,
В якім нема ні прикростей, ні бід!
Люблю як ти мене вбираєш в себе,
А я увесь розчинююсь в тобі!
* * *
Ні, я не вірю, що любов - муляж!
Хоча освідчення не чув донині.
Зі мною у коханні ти - богиня!
А що як ти і з іншими така ж?
* * *
Якщо вже нам не проминути втрати
Тих радостей, якi у нас були,
Стосунки треба просто розрубати,
Щоб не псувалися i не гнили.
* * *
Любов розбита вщент. Як жити далі?
Порад нема ні в кого і ніде.
Є вищий смисл у розпачі й печалі:
Щоб цінував любов, яка прийде.
* * *
Якщо не любить - туга, біль і гнів!
Не проклинай! Знайди душевні сили
Хоча б за те подякувати їй,
Що помилявся, але був щасливим.
* * *
Як зрадили тебе, образа душить,
Бажання помсти душу спопеляє,
Немає ліків, та я точно знаю:
Як ти - мужчина, будь великодушним!
* * *
"Любов - це гріх!" Таке почути сумно.
Я знаю, звідки це до нас прийшло.
Коли Господь про заповіді думав,
Щодо перелюбу і гадки не було.
Ще пам'ятались полігамні сім'ї,
В яких жили не парам - разом
Чоловіки, дружини, діти спільні.
Такі стосунки мали свій резон.
Щоб вижити, всі дружно працювали,
Жінок сім'ї любили без табу.
Щасливе людство ревнощів не знало,
Та цей матріархат недовго був.
Прийшли часи - з'явилися багаті.
У них закони й правила свої.
Вони й створили сім'ї моногамні -
Багатство щоб лишалось у сім'ї!
Дружина, чоловік і діти - власність!
Крок вліво, вправо - злочин і ганьба!
А сліз! А скарг! Жінки - такі нещасні!
Все Господу: перелюб - то біда!
Жінок ні в чому не переконати.
Щоб заспокоїти хоч якось їх,
Прийшлося сьому заповідь писати:
"Когось любити крім дружини - гріх!"
Нехай вас не лякають парадокси!
Бог є Любов - до всього і до всіх.
Усякі ж пересуди, перекоси,
Нещирість, сум і туга - то є гріх!
* * *
Тебе не любить? Ну то й що?
Вона не перша, не остання.
Є два мільярди жіночок,
І серед них твоя кохана.
Будуй в собі любові храм!
Відмови не бери до серця.
Ти усміхайся жіночкам,
Котрась із них тобі всміхнеться!
* * *
Кохання день!
Не ніч, це - не злодійство!
Це свято духу, тіла і бажань!
Це насолоди фантастичне дійство,
Коли кохання подолало грань
Ніяковості, істин соромливих.
Тіла - відкриті книги - смій! Читай!
Це пестощів і поцілунків зливи,
У ніжності розчинені літа.
Яке то диво - спільна насолода!
Яке то щастя - вірити і знать,
Що нам дарує Матінка-Природа
Свої скарби - уміння так кохать!
* * *
Ти подивився на красу дівочу,
І тиха радість в серце увійшла.
Яке чоло! Які прекрасні очі!
Тобі, Природо-матінко, хвала
За те, що ти, попри усі знущання,
На рід людський не набираєш зла,
Не забуваєш диво-ремесла
Взірці краси творити для кохання!
* * *
Мій друже, не плач від вагань і розлук!
Образ не шукай в легковажному слові!
Кохання, на жаль, не буває без мук,
Але всі ці муки не варті любові!
* * *
Питання є не зовсім риторичне:
Чи можна все життя когось кохать?
Без сумніву, бува кохання вічне!
Це ланцюжок із багатьох кохань.
