Когда душа устала от людей...
- 13.05.10, 17:50
В тихий час, когда лучи неярки
И душа устала от людей,
В золотом и величавом парке
Я кормлю спокойных лебедей.
Догорел вечерний праздник неба.
(Ах, и небо устает пылать!)
Я стою, роняя крошки хлеба
В золотую, розовую гладь.
Уплывают беленькие крошки,
Покружась меж листьев золотых.
Тихий луч мои целует ножки
И дрожит на прядях завитых.
Затенен задумчивой колонной,
Я стою и наблюдаю я,
Как мой дар с печалью благосклонной
Принимают белые друзья.
В темный час, когда мы все лелеем,
И душа томится без людей,
Во дворец по меркнущим аллеям
Я иду от белых лебедей.
Цветаева Марина
17
Коментарі
Лиза Бетель
113.05.10, 17:56
прекрасное стихотворение!
Alter ego*
213.05.10, 17:57Відповідь на 1 від Лиза Бетель
Мне тоже нравится.Умиротворяющее.Вечернее.
Гість: artyleryst
313.05.10, 18:00
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.
loveinlove
413.05.10, 18:05
очень красивый стих, такой жизненный и заставляющий задуматься о насущном
Гість: Douglass
513.05.10, 18:06
kilan
613.05.10, 18:13
plintus
713.05.10, 18:15
Wanderer5852
813.05.10, 18:40
Вірш,дуже гарний
Для себе,зробив висновок,що до Вас,у блог,треба заходити вранці
А то,ось,після відвідування форуму,на взуття багато багнюки набралося
Але Ви не переймайтеся.Я зараз, до Вашого блогу,зайшов босоніж,що б не насмітити Та ще й з квіткою
no-sense
913.05.10, 19:15
Чудово... Пригадала Алупку, Воронцовський парк... лебеді... Там дуже гарно, коли людей немає...
Alter ego*
1013.05.10, 20:00Відповідь на 3 від Гість: artyleryst
А я так хотіла,щоб друзі після роботи рішечки розслабились...