Тільки вона...

Сьогодні день моєї мами, моєї  доброї та ніжної, мудрої та  люблячої матусі. Дякую Богу, що саме їй він довірив на початку житття наші з братом душі. Нема, мабуть, в світі таких слів, які зможуть передати вдячність та любов до мами. Нехай говорять про це наші вчинки та наші очі.

Дуже-дуже люблю тебе, мама.

Осіння румба ( Микола Чат)

 Кружляє осінь в золотім танку,
Під вічні ритми вітряної румби.
Заполонили хризантеми клумби
У елегантнім айстровім вінку.
В амфітеатрі чорнобривців ряд –
Багряний спомин віджилого літа.
В’юнців, з балкону спогляда еліта,
Найліпший одягнувши свій наряд.
Поодаль, ружі вибралися «в світ»,
Пліткуючи в розкущеній громаді.
Від плавних рухів діви на естраді,
Закохано блідніє пізньоцвіт…
А танцівниці пристрасний вогонь,
Розпорошився на гаї зі сцени.
І рукоплещуть повносилі клени
Шафрановим мереживом долонь.

Материнські сльози ( Микола Чат)

Все стихло. Вечір, у траві, на ноги звівся,
Шляхом Чумацьким, Місяченько покотився:
Блакитночолий, вишиваночка сіренька.
Її туманом гаптувала Нічка-ненька.
Космічним безкраєм очей вона дивилась
Й, кометою, журби сльоза у трави лилась,
Дитя, на смоляних руках, теплом гойдала…
Легенько вітром у гілляччі сумувала:
- Летить розлука вже до нас мій рідний сину.
- Не бійся матінко - тебе я не покину!
- Кохання з розуму зведе, підеш світами
І не згадаєш більше ти своєї мами.
- Ні, ні! Ніколи! - спалахнув той мов сто сонець -
Як можна нене?! Я ж твій син і охоронець!..
Тут Хмара, зоряним орлом, у вись злетіла,
І Місяць, сяйвом срібних крил, вмить полонила.
В палких обіймах він тонув, тьмянів в коханні,
Забув про неньку і … розтанув у світанні.
А Ночі витримати те було не сила -
Нещасна вранішнім дощем заголосила.