Він потрапив до світу випадково, майбутнє вислизнуло зразу за вітром, що зірвався за його
батьком. Далі сни,кольорові плями, межуючи з образами.Що трапилось? Чому лише уривки? Усе затягло пеленою років, по секунді кращого,що є в житті.Та це - краще,спливає зрідка на поверхню та майорить у пам'яті постатями, світлом, кольорами спогадів..і скеля!
Ні,якщо дивитися лише назад - це пастка.Діяти треба рішуче, але лише б наснаги...місяць..три...рік. Досить різкий підйом, але темп сповільнюється,тим часом повз мчать фунікулери, що везуть веселих пілотів дельтапланів та лижників.Вони трішечки бояться висоти, але демонструють впевненість та бадьорість. Втримавшись ненадовго,проводиш очима зелений фунікулер.Знов підйом...коли ж пік, або хоча би плато..стомився. У голові чорними круками відлуння галасу у фунікулері. Ні лиж, ні дельтаплана - добре хоч вистачило на спорядження для підйому. Зовсім поряд зриваються, ті що вирушили без нього, переоцінюючи свою цілеспрямованість. Чи варто так напирати, чи разом з ними зірватись раз і назавжди, розірвавши цю тонку волосинку спонукань та сподівань. Та щось стримує і тягне до примарної вершини, ще зовсім трохи...ось! Вітер дзвенить у вухах переможним маршем.Подив.Донизу простягається пологий інший край гори,що закінчується прірвою.Невже скільки йти та натрапити на безодню? Сутеніє, над безоднею кружляють дельтаплани, частково повертаючись до підніжжя гори, частково гинучи у чорноті прірви зламані вітром змін. Він сходить до зеленого пагорба та лягає на м'яку траву, серце переповнює спокій, а думки все ті ж кольорові спогади.Кружляють, то віддаляючись то наближаючись. За них очі стуляються. Постає ніч.