Вчера за министрами были закреплены области, за взаимодействие с которыми они будут отвечать.Об этом сообщили на правительственном портале.Так за взаимодействие с Автономной Республикой Крым и Севастополем в этом году отвечает Министерство экономического развития, за Харьковскую область — Министерство доходов и сборов, Житомирскую и Херсонскую — Министерство аграрной политики, Киевскую — Министерство внутренних дел, Винницкую и Черниговскую — Министерство социальной политики, Львовскую — Министерство обороны, Ровенскую и Черкасскую — Министерство финансов.За руководством Министерства промышленной политики закреплены Кировоградская и Хмельницкая области, за Минэнергоугль – Луганская и Черновицкая, за Министерством экологии и природных ресурсов – Закарпатская.Волынская и Ивано-Франковская область возложены на Министерство юстиции, Днепропетровская и Одесская – на Министерство регионального развития.Взаимодействие с Запорожской и Николаевской областями возложено на Министерство культуры, Сумской — Министерство иностранных дел, Полтавской и Тернопольской — Министерство здравоохранения, Донецкой — Министерство образования и науки, молодёжи и спорта.Посмотрим, как Министерство регионального развития будет курировать Одесскую область.Наш корр.http://bessarabiainform.com/kabmin-podelil-oblasti/
Вот интересно по какому признаку нас делили? Если за Харьковскую отвечает министерство поборов,то значит ли это,что их будут раздевать,а эа Донецкую министерство образования,то там все теперь будут с дипломами о высшем образовании?

Как сообщает.dessit.ua, исполком Белгород-Днестровского городского совета своим решением от 10.01.2013 года № 16, с целью наполнения доходной части бюджета города Белгорода-Днестровского, установил городскому Центру «Благоустройство» размер тарифов на использование опор уличного освещения. ТАРИФИ НА ВИКОРИСТАННЯ ОПОР ВУЛИЧНОГО ОСВІТЛЕННЯ: №№ п/п Назва платежу Ціна 1 Використання опор під рекламні троли (за місяць) 204,44 2 Використання опор під кабельну лінію ( за місяць) 37,68 3 Використання опор під інтернет кабельну лінію ( за місяць) 10,63 4 Використання опор під ТВ кабельну лінію ( за місяць) 10,63
5 Використання опор під зашморг для народного обранця 12,46 Наш корр. http://bessarabiainform.com/belgorod-dnestrovskie-vlasti-dazhe-stolby-sdayut-v-arendu/

За все приходиться платити

Є можливість жити добре в Країні Дурнів, коли ти попав на Поле Див.......
Що нам скажуть інші?
За два робочих дні в січні місяці.....наші слуги отримають не менше 16000грн кожен, рахуючи і тих, кого там не було.....
Коли би носив капелюха , то зняв би перед Герман(вона перша, письмово відмовилася в цьому році  від пільг).....і дав би їй в руки бідон з олією.....
за 16 годин - 16 тисяч.....в мене за 172годинний  робочий місяць .....чогось в кілька разів менше....
Звідки наші слуги беруть для себе гроші?
Невже казкар має рацію?

Николай Азаров отметил, что несмотря нестабильную ситуацию в мире, в Украине на протяжении прошлого года пищевые продукты подешевели, а объем депозитов вырос. Премьер заметил, что люди втрое больше стали покупать товаров и услуг, чем 3 года назад.\http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?azarov_pohvastalsya_ocherednyim_uluchsheniem_zhizni_naseleniya&objectId=297965&lang=ru&runline

Може в мене з головою, може в когось, але коли в три рази більше куплено товарів і послуг, то % надходжень податків повинен бути не менший.....

Хто знає , спитайте у нашого великого економіста ДЕ ГРОШІ??? так як дефіцит бюджету великий....і....ховрашок повинен десь бути

Новый рекорд: в Украине покупают газ уже по $842
http://www.bagnet.org/news/economics/204228
 невже ПАПЕРЕДНИКИ винні?

Пресс-анонс пікету Адміністрації Президента України гірниками ПАТ “Львівська вугільна компанія”

Ми, активісти гірничої профспілки ПАТ “Львівська вугільна компанія”, 15 січня вийдемо під стіни Адміністрації Президента, з нашими вимогами щодо безвихідної ситуації, в яку потрапили робітники гірничої промисловості Львівщини.
З жовтня 2012 ми не отримували зарплати, а підприємство, на яке ми працюємо, знаходиться під загрозою банкрутства та закриття.
26 червня 2012 року робітники ПАТ “Львівська вугільна компанія” пікетували Обласну Державну адміністрацію. Але єдине, чого ми змогли домогтися від львівських чиновників — пусті обіцянки про виплату заборгованості по заробітній платі, яку так і не було погашено. До того ж вони від нас вимагали гарантій, що ми більше не будемо протестувати та проводити масових заходів!
На сьогоднішній день ми не тільки не можемо отримати зароблену нами зарплатню, але ми можемо навіть втратити свої робочі місця.
Тому ми вирішили звернутися до Президента України з нашими вимогами.

Ми вимагаємо:
1. Виплатити заборгованість по заробітній платі та підвищити її згідно діючого законодавства України.
2. Дозволити відгрузку власного концентрату, який було придбано ПАТ “ЛВК” у ДП “Волиньвугілля”.
3. Накласти мораторій на закриття Львівсько-Волинського вугільного басейну.
4. Дозволити ДП “Західенерго” отримувати вугілля з Львівсько-Волинського вугільного басейну.

Ми будемо пікетувати Адміністрацію Президента України 15 січня з 11:00 поки не отримаємо стовідсоткові гарантії виконання наших вимог!

Голова профкому ПАТ “ЛВК”
Ольга Шкоропад
тел.: 097-303-38-48

На Меланію українці грають у «Меланку», щоб провести старий рік якомога веселіше.
  Нехай цей рік принесе всім  лише задоволення!
І всі мають можливість допомагати іншим!

На шахте «Красный партизан» шахтеры захватили дирекцию: их требования к Ахметову

Шахтеры Свердловска обращаются ко всем гражданам Украины, ко всем политикам, кто считает себя настоящими оппозиционерами, к представителям СМИ, к лидерам общественных и профсоюзных организаций, просто к честным гражданам нашей страны сделать публичные заявления в нашу поддержку у себя, в своих городах.

Пусть криминальная власть знает, что мы не одни, что народ Украины един и солидарен.

Ничто не разделяет львовянина и луганчанина,

мы любим Украину и ненавидим преступную власть.
http://hvylya.org/analytics/politics/na-shahte-krasnyiy-partizan-shahteryi-zahvatili-direktsiyu-ih-trebovaniya-k-ahmetovu.html

Останній бункер. Весна 2013 року. Банкова. Кабінет Віктора Федоровича

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. (бігає нервово з кутка в куток). Всьо пропало!

МИКОЛА ЯНОВІЧ (із лопатою на плечі). Шо пропало?

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Всьо. Токо шо мені позвонили, шо «Межигір’я» захопили повстанці на чолі з Луценком. Спекли, понімаєш, мого любимого страуса і з’їли, падлюки!

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Да ж ві його бєрєглі сібі на туфлі.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Канєшно, беріг. Пропали туфлі. А ти чо з лопатою?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Сон міні пріснівся. Смєрть прійшла до тєбє з косою, а до мєнє з лопатою. От я баранітіся буду.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Не поняв. З якой косою? Тою, шо косят?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Нє, той, шо на головє носят.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Тюху-тьху-тьху! Ну й кошмари тобі сняться! А кстаті, гдє Вона?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Да гдє ж їй бить – на Майданє. Прізиває захватіть всє тєлєканали.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Дак шо там захвативать, коли цілий день «Лєбєдіноє озеро». Причом на всіх каналах.

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Толькі адін Ахметовскій канал дєманстрірує фільми про УПА і Фаріон-шоу.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Продався Тягнибоку!

МИКОЛА ЯНОВІЧ. А шо ето у вас два тілівізора на одной тумбочкє?

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Так мені ж Арбузов в один тєлєвізор не вміщається. От я і сдвінул.

МИКОЛА ЯНОВІЧ. А шахтьори, Фйодорич, ідуть на Кіів. Уже під Черкасамі.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А западенці?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. І вани ідут. Трьома калонамі! З віламі, граблямі, лопатамі і косамі.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А граблі нашо?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Нас загрібать.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А наш вірний Калєснічєнко?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Він у пєрших рядах. Кричить: «Геть хунту!» Вспімнів сває рухівське прошлоє. Нєсє портрет Бандєри. Дак ето ішо цвіточкі! А знаєтє, хто ше нас зраділ?

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Ну?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Табачнік! Заявів, шо його справжня фамілія Тютюннік, і дєд його отаман Тютюннік, а він сам тіпа Штірліца усє еті годи работал под прікритієм в тилу врагов.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Ото гадюку на груді пригріли!

Вбігає Борис Вікторович.

БОРИС ВІКТОРОВИЧ. Вітя, нємєдлєнно мєня в тюрму.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. За шо?

БОРИС ВІКТОРОВИЧ. За хюндай, єдрі його в корєнь. В тюрмє бєзопаснєє. Надо било сразу сообразіть і сєсть.

МИКОЛА ЯНОВІЧ. О, хароша ідея. Как я зразу не підумав? Давай і мєнє пісаді.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А тебе за шо?

МИКОЛА ЯНОВИЧ. За бюджет, за пріватізацію кримськіх пляжів і австрійськіх вілл. Мало лі за шо.

Залітає Інна Германівна.

ІННА ГЕРМАНІВНА. А-а-а!

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо такоє? Шо за воплі?

ІННА ГЕРМАНІВНА. Я вибєжала ім навстрєчу і протянула на вишиванам рушнікє «План развітія страни». Так ані етат «План» вихватілі, ізорвалі на часті і хатєлі мнє єго куда-то засунуть, но я, нє разобрав куда, убєжала. Просто дікарі какіє-то.

Входить диригент оркестру кнопкодавів Міхіал Васільєвіч із прив’язаною до пояса правою рукою.

МИКОЛА ЯНОВИЧ. Шо у тєбє с рукой?

МІХАІЛ ВАСІЛЬЄВІЧ. Какая-то сіла всьо врємя тянєт єйо ввєрх. Я до Богатирьової – она же доктор: «Памагітє!» От і пасавєтавала: прів’язать. Шоб народ нє возбуждать. Да і вопше пора на покой. Лучше мєня сємафором замєніть.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А де Бойко?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Срочним образом прадав назад вішкі, доклав із лічних сбєрєженій і пішов каятіся.

Входять головний комуняка Пьотр Ніколаєвіч і його таваріщь Адам Іванович.

ПЬОТР НІКОЛАЄВІЧ. Єслі шо – я в апазіції.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Так ти уже не з нами?

ПЬОТР НІКОЛАЄВІЧ. А я нікагда с вамі нє бил. В смислє голосовал с вами, но бил с народом.

АДАМ ІВАНОВИЧ. Так, Вікторе Федоровичу, ми ніколи не зраджували своїх ідеалів. У нас ділова пропозиція. Чи не могли б ви переписати свій золотий унітаз на нашу партію?

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Не по-о-няв! Дак там уже повстанці усьо ізгадили.

АДАМ ІВАНОВИЧ. Нічого, ми почистимо. У нас тепер новий лозунг: «Комунізм – це золотий унітаз у кожній квартирі». А з огляду на те, що до влади прийдуть нові лідери, ми цей унітаз установимо на постаменті замість Лєніна. І напишемо: «Тут сидів Ю.В. Луценко».

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Хіба ж він там сидів?

АДАМ ІВАНОВИЧ. Ну, там, де він раніше сидів, уже готуються до нових постояльців.

Заповзає Сірьожа, головний адміністратор Віктора Федоровича.

СІРЬОЖА. Віктор Фьодоровіч, там ето – тушкі.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Нє надо, я уже обідав.

СІРЬОЖА. Да нє – тє, шо дєпутати. Ім же нєчєво тєрять. Обєщалі стоять на смєрть.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо? Гони їх на хєр! Я не шлєпер.

Заходить Віктор Андрійович із вуликом.

ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ. Вікторе Федоровичу, рідненький! (Лізе цілуватися.) Ось погляньте! Тіки це й вдалося врятувати! Уявляєте, яка це стихія? Просто нова Коліївщина! Повідкривали усі мої вулики з криком «Свободу бджолам!»

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Нашо ти мені це притягнув?

ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ. У мене план. Коли нас візьмуть в облогу, ми цих бджіл теж випустимо і будемо їсти мед. А коли вони підуть на штурм, я у вулик сховаюся і буду гудіти отак: бз-з-з-з-з-з! А ти в масці пасічника ходитимеш довкола і обкурюватимеш. Може, вони тебе й не впізнають.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А може ето... я спочатку вдягну маску Саламатіна, а вже зверху – пасічника.

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Вітя, лучше тєкаймо да мєнє на дачу. У мєня там і лічний бункєр єсть. Капуста у мєня враділа така, шо хоть год її можна їсті.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Та у мене тоже капусти дофіга, тока ж за граніцей. А еті ж, гади, не випустят.

З вулиці чути галас і гуркіт.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо такоє? Штурм?

МИКОЛА ЯНОВІЧ (визирає у вікно). Всьо – сон в руку. Тарянят двері. Тушкі скачут з окон.

ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ. Ну, благослови, Трипільська Мати! Випускаю бджіл.

ІННА ГЕРМАНІВНА (кричить з вікна). Я всю жизнь била с народом!

Вона вистрибує з вікна, але не падає, а піднімається вгору, поволі надимаючись і надимаючись. Побачивши це диво, усі присутні теж побігли до вікна і почали стрибати, а вітер їх підхоплював і ніс у небеса, усе вище і вище, аж доки вони перетворилися на різнобарвні повітряні кульки. Інколи котрась лускала, але так високо, що звук уже до землі не долинав.http://tyzhden.ua/Magazine/269

2012-й не только порадовал нас неологизмом «прохюндай», но и завершил превращение украинского слова «покращення» в полноценный мем. Теперь даже жертвы русификации могут употреблять его без кавычек.
На пустом месте скандальная популярность не возникает, и стоит признать, что «покращення життя вже сьогодні» – действительно гениальный лозунг. Еще никому не удавалось столь точно сформулировать чаяния украинского обывателя! Если угодно, это и есть подлинная национальная идея – чтобы кто-то тебя облагодетельствовал, чтобы по мановению власти и без усилий с твоей стороны твоя жизнь резко улучшилась.
Именно этого хочет подавляющее большинство украинцев. Именно это обещают населению практически все политики. Но обычно приземленная суть прикрывается витиеватой шелухой: «Десять шагов навстречу людям», «Украинский прорыв», «Вернем страну народу», «Украина для украинцев» и т. д.
А вот пиарщики Януковича в свое время не стали мудрствовать. Подобно анекдотическому Вовочке, они выдали заветную мечту без экивоков, в голом виде – покращення уже сегодня. Результат превзошел все ожидания…
Жажда покращення глубоко укоренилась на наших просторах. Она процветала до Януковича и будет процветать после. Она окружена всевозможными иллюзиями и мифами. Один из самых распространенных мифов звучит так: когда жизнь улучшается, народ доволен, любит действующую власть и не бунтует. Насколько справедливо это мнение?
Казалось бы, начало 2000-х годов в Украине вполне могло считаться временем покращення. Страна выбиралась из беспросветной нищеты девяностых, благосостояние украинцев заметно выросло, в широкий обиход входили вещи, еще недавно считавшиеся недоступной роскошью.
Но тогдашнему президенту Кучме этот подъем не принес никаких политических дивидендов. Леонид Данилович мотал уже второй президентский срок и стойко ассоциировался с бедами 1990-х, поэтому никто не стал приписывать начавшееся оживление его гению. Более того, именно на волне экономического роста в Украине случилась Оранжевая революция.
Удивляться нечему: Майдан неплохо иллюстрирует закономерность, подмеченную французским социологом Алексисом де Токвилем еще в позапрошлом веке. Мсье Токвиль пришел к выводу, что революцию не всегда порождает переход от плохого к худшему.
Напротив, часто предпосылкой революции служат позитивные перемены: «Можно сказать, что французы находили свое положение тем более невыносимым, чем более оно улучшалось». Когда жизнь действительно беспросветна, население покорно сопит в две дырочки и старается как-то выжить. Но когда появляется намек на покращення, взбодрившийся народ быстро входит во вкус, чувствует себя обделенным, требует большего и охотно идет за революционерами.
Итак, не всякое улучшение жизни воспринимается народными массами как настоящее улучшение. Возникает вопрос – а достижимо ли покращення, способное удовлетворить современных украинцев?
Допустим, завтра бездарного Януковича заменит честный и грамотный реформатор. Ему придется нелегко. Страна бедная и отсталая, старые ресурсы почти исчерпаны, на мировую конъюнктуру рассчитывать не приходится.
Теоретически реформатор может создать благоприятные условия для развития экономики: защитить права собственности, убрать бюрократические препоны, установить прозрачные правила etc. Он может дать стимул инициативным и предприимчивым. Но волшебного превращения Украины в земной рай все равно не произойдет.
Поначалу выиграют активные люди, способные сами устроить свою жизнь. Социальная отдача придет позже и совсем не в таких масштабах, как хотелось бы пассивному обывателю. Поэтому разочарование неизбежно, и со временем любого реформатора начнут крыть по матушке. Достаточно вспомнить пресловутый грузинский опыт.
Истинное покращення, о котором мечтают широкие массы, выглядит иначе: приходит новое руководство, и на тебя начинает сыпаться дождь щедрых выплат, льгот, бесплатных услуг и низких цен. Нечто подобное возможно лишь при одном условии – если в Украине вдруг обнаружатся богатейшие запасы нефти на уровне Саудовской Аравии или хотя бы Венесуэлы. По-другому, увы, никак!
Да, президент Янукович плох, и обещанное им «покращення уже сегодня» не состоялось. Вот только не состоялось оно не потому, что Янукович плох, а потому, что это было в принципе нереально. Многие украинцы не могут и не хотят сие осознать.
Последние годы развеяли миф о «крепком хозяйственнике» Викторе Федоровиче, якобы способном осчастливить народ. Но мифология покращення не только не пострадала, а даже окрепла. Патриотичные граждане твердо уверовали, что радикального улучшения жизни нет из-за антинародной и антиукраинской банды, окопавшейся на Банковой и Грушевского. Когда ее свергнут, когда придет народная украинская власть, вот тогда…
Впрочем, по-настоящему пагубна не сама вера в быстрое покращення – как говорится, блажен, кто верует, тепло ему на свете. Главная беда в другом: у населения есть собственные представления о рецептуре такого покращення. Все знают, что для этого нужно сделать. Все знают, как облагодетельствовать простой народ. И обычно это знание укладывается в классическую формулу американца Генри Менкена: «У любой сложной проблемы есть ясное, простое и неправильное решение».
Позитивные перемены – дело кропотливое и длительное. Негативные перемены достигаются легче: достаточно реализовывать все то, что, по мысли рядового украинца, должно привести к процветанию. Методы, призванные обеспечить мифическое покращення, провоцируют реальное ухудшение экономической ситуации. И на раннем этапе любому губителю отечественной экономики обеспечена солидная народная поддержка.
Население знает, что для покращення необходимо постоянно наращивать социальные выплаты. Отзывчивая власть делает это перед каждыми выборами – чтобы потом отчаянно сдерживать инфляцию, судорожно латать бюджетные дыры и лихорадочно увеличивать налоговый прессинг. Заодно стимулируются иждивенческие настроения в обществе и уменьшается процент активных граждан, действительно способных что-то изменить к лучшему.
Население уверено, что для покращення нужно рулить экономикой в ручном режиме: все контролировать, регулировать, поддерживать, направлять, углублять и расширять.
Украинские чиновники так и поступают – контролируют, регулируют, поддерживают, направляют, углубляют и расширяют. У «донецких» это получается особенно хорошо, и с каждым годом административная опека крепнет, а невидимая рука рынка подменяется государственной десницей. Плачевный результат налицо.
Население убеждено, что для покращення нужно все отнять и поделить. Именно этим занимается украинское руководство – отнимает и делит. Правда, делит не так, как хотелось бы народу.
Но кому бы ни доставалось отнятое, побочные эффекты неизменны: подрываются права собственности, пропадает смысл долгосрочных вложений, незащищенный бизнес сворачивается, капитал уходит в надежные оффшоры, зарубежные инвесторы шарахаются от Украины, как от чумы.
Что дальше? А дальше – больше.
Прогрессирующие невзгоды не заставили украинцев по-новому взглянуть на экономические процессы. Обыватель по-прежнему уверен, что экономику нужно подстегивать методами, которые ее гробят.
Сам принцип тушения пожара бензином утвердился в массовом сознании как непреложная истина. Бензин не может не тушить – он ведь жидкий и прозрачный! Все дело в пожарных и количестве чудодейственной жидкости. Нам нужны сильные и патриотичные ребята с пополненным запасом бензина.
Уж они-то погасят бедность и устроят Украине настоящее покращення!
Вдоволь наевшись крепкого хозяйственника ВФЯ, страна жаждет большего. В 2012 году на коне оказались политики, обещающие пересмотреть итоги приватизации (читай – окончательно уничтожить имущественные права) и национализировать стратегические отрасли (читай – передать в руки чиновников со всеми вытекающими последствиями).
Сегодня под такой программой готовы подписаться миллионы украинских граждан от Тернополя до Луганска. Что ж, их можно понять. В менее радикальных средствах люди разуверились, а покращення по-прежнему хочется…
Нет-нет, не стоит затягивать старую интеллигентскую песню о том, как нам достался нехороший народ. Потому что в первую очередь народ достался самому себе. И чем настойчивее украинцы будут идти к покращенню, тем хуже для них же.


Read more: http://bessarabiainform.com/mifologiya-pokrashhennya/#ixzz2GfPYda7o