І знову про Україну!

Газета "Волинь-нова" під рубрикою "Мудрість" друкує фразеологізми з роману Ліни Костенко "Записки українського самашедшего".

Прочитавши, коротенькі рядочки, хочеться щось змінити, але як? Як вичавити з себе раба?

Приведу де-кілька фразеологізмів з роману, думаю, вам сподобаються.

"Наївний ми народ, українці...

Любимо свою Україну, яка ще не вмерла,

боремося за свою мову, яка вже вмирає.

Залежні від усіх і від усього, будуємо незалежну державу. Та все дбаємо про злагоду в суспільстві, про консенсус і компроміс."   А можливо, час подбати про безкомпромісність?

"Живемо в дуже густому розчині хамства,  скоро випадемо в кристал." 

  І дійсно рівеь культури, особливо, в молоді - низький.  Жаргон яким розмовляє молодь - дикий, а як будуть розмовляти вже їх діти?

"Доля не усміхається рабам. Доля усміхається людям."

"У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало. Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України."

Бажаю всім, в першу чергу, залишатись ЛЮДИНОЮ, не дивлячись на всі перпетії сьогодення і боротись за свою ідею. Бажаю і собі, і всім знайти спосіб вичавити з себе мовчазного раба і зробити нашу  ДЕРЖАВУ достойною для повноцінного життя людей, а не тільки олігархів...