Драконські історії Мить – "Озеро Гір"

Дракон важко захворів: почалось все ще того страшного літа, коли земля стугоніла і плакала, з часом трохи полегшало, але біль засівший в душі час від часу проривався.

Цієї осені у Дракона померла Радість, і небо втратило свою яскравість. Відчай накривав з головою, від болю нудило і темніло в очах. Змінити вже нічого не можна, а змиритись не вдавалось.

Вихід був і він його знав, щоправда  був він досить небезпечний – на Мінливому шляху можна було втратити свою суть. Втратити себе було страшно, як жити без себе? А як жити коли вся твоя суть – суцільний біль? Дракон відчував, що ще трохи і позбавитись болю не знищивши душу буде неможливо.

Мінливий шлях... про нього ходили легенди, говорили, що хто піде ним, той позбавиться болю, страху, страждань, повністю оновиться. Життя того сміливця наповниться враженнями, набере свіжого смаку. А якщо душа розбита, пошматована? Ким стане той, хто насмілиться змінюватись? Чи залишиться від нього хоч щось своє наприкінці шляху? Чи скінчиться колись шлях? Доки ці питання важливі  шлях не прийме страждальця, але приходить мить, коли запитання втрачають сенс. І тоді…

Одного бузкового ранку Дракон після цілої ночі спогадів про Радість, полишив останні сумніви, розправив крила, зловив свіжий західний вітер важко піднявся над містом – і його підхопив Мінливий шлях.

                                                     Мить – Озеро Гір –

Північні гори, край світу, холод, кришталева чистота. Прозора блакить води, білосніжні верхівки гір. Над озером старезне дерево, мабуть з часів творіння світу, яскраве смарагдове листя, фарби чисті і яскраві.

Мінливий шлях тим то й мінливий, що може повністю змінити форму, а слідом за формою і душу

В тому озері, як в дзеркалі Дракон побачив… себе? Невже себе? Смарагдове тіло, лусочки формою листя, яскраво-блакитні крила… дракон дивився в озеро, а озеро відлунювало у Драконі.