Край села на околиці свище розхристаний вітер -

Він колючі сніжинки за комір кида подорожнім,

Нахиляє додолу старезного явора віти

І ламає нещадно колосся, від літа порожнє.

Лиш поскрипує явір – він досить пожив у цім вирі,

Під розлогою кроною бачив добро й лихоліття.

Сотню раз понад ним журавлі пролітали у вирій

І не менше – скидав він пожовклі на землю суцвіття.

…А цієї весни розцвіла білим цвітом черешня.

Він побачив її ген за хатою в чистім пориві

І забулось минуле – він вірити став у прийдешнє,

І в порепанім серці забилися соки грайливі.

А тендітна черешня йому посилала вітання,

Переймалася тим, що не може прилинути птахом.

Молодій, їй хотілося шалу палкого кохання,

Його мудрість пізнати під спільно збудованим дахом.

Він би радий до неї! Та, як? Вже прижився на місці,

Вже несила йому щось міняти в житті кардинально.

Хоч би що він робив – обпадає непрохано листя.

…І її пелюстки вкриють землю сльозами печально.

Не судилось. Зима їхнє щастя коротке поглине.

Кожен далі живе… Тільки доля у кожного різна.

Їм весна не зарадить. І в тому ніхто з них не винен –

Просто хтось народився заскоро… А, може, запізно…

Автор Олександр Бригас

п.с. в пам'ять про моїх дідуся і бабусю.. я їх дуже люблю.. 

Кутя довариться в печі,

Запахне сіно у господі

І диво станеться вночі,

Коли зійде зоря на Сході.

Десь там народиться Маля,

В серця вселяючи надію.

Возвеселиться враз Земля

І сумувати вже не сміє,

Та прославлятиме в віках

Різдво Святого Немовляти.

… А там в Марії на руках

Малий Ісусик буде спати.