Загублений у снах: (...)(...)Проклятий

Самітник майже відразу забув про випадок зі Світланою та вона цього не забула. Ніколи й ніхто не міг відмовити дівчині, вона завжди була переможицею. Кожен, хто кидав їй виклик, був зметений її гнівом. Внутрішня сила почуттів дівчини була непереможною. Але ж чому він зміг так просто її позбутися?

Кожний, хто кидав їй виклик, протиставляв свій гнів гнівові Світлани, але жінка, тим більше така могутня, у почуттях непереможна. Сила почуттів такої сильної жінки змітає все на своєму шляху. Кожен, хто буде протистояти їм, заплатить за це своїм здоров’ям, своїм життям.

Але Самітник не гнівався і не бажав ворогувати, не бажав зла Світлані. Він, побачивши її гордість, пихатість та самовпевненість, просто не бажав із дівчиною спілкуватись. Неможливо боротися із тим, хто не хоче боротися. Неможливо перемогти того, хто не прийняв битви.

Ображеності Світлани не було меж. Дівчина не могла заспокоїтися, вона прагнула помсти. Кожного дня вона задумувалася про те, як зробити йому боляче, як його принизити. Але бажала зробити це так, щоб ніхто не міг звинуватити її, навіть сам Самітник. Бачивши його щасливим, Світлана ненавиділа його за те, що не володіла хлопцем та його щастям.

Хоч вона знищувала своїх ворогів невимушено й непомітно сама для себе, все ж дівчина здогадувалася, що саме її гнів ставав причиною хвороб та нещасть суперників. Вперше в житті вона почала цікавитися своєю силою.

Світлана почала вивчати, як їй це вдавалося і виявилося, що такі речі роблять ще з давніх часів. Таких людей називали чаклунками, відьмами або навпаки — цілительками. Такі жінки могли за допомогою свого наміру або лікувати, або знищувати інших людей. Вона почала шукати спосіб, яким можна було би помститися.

Одного разу подруга розповіла їй про циганку, яку звинувачували у тому, що вона задурює прохожим голову. Вона якраз була у місті. Світлану це зацікавило і вона захотіла побачити цю людину. Циганка була шустрою й замкненою людиною, яка неохоче спілкувалася із тими, хто їй не був потрібен. Але, як тільки Світлана її побачила, циганка відразу подивилася на дівчину, як на свою подругу і в них відбулася майже тепла розмова. Циганка ненавиділа таких людей, як Самітник, тому дуже уважно слухала Світлану, потім сказала, що це майже мертва справа. Для того, щоб зробити людині боляче, потрібно, щоб та розізлилася на тебе або була до тебе прив’язаною. Спочатку людину треба зачепити якимось почуттям. Але є ще один вихід. Кожна людина вразлива, коли спить. Потрібно його вдарити тоді, коли він засне. Світлана була щасливою.

(...)