Загублений у снах: Самітник

Самітник був дуже чутливою людиною до всілякого зла в цьому світі. А ще був допитливим. В свої двадцять років йому були нецікавими звичайні людські розваги. Головне, що вабило його увагу, були відповіді на запитання — чому я страждаю і як позбутися цих страждань. Поступово, рік за роком, він знаходив відповіді, завдяки яким ставав усе сильнішим та мудрішим. А ще, разом із тим, самотнішим. Наодинці, у внутрішньому спокої, до нього приходило неймовірне відчуття щастя, яке неможливо описати. Його свідомість була звільненою від буденності, наповнена тихою різнобарвністю неба, дерев, сонця, осіннього золотого листя, веселим переливанням води струмків, тихим блиском нічних зірок.

Навіть коли Самітник був серед людей, він був відсутнім. Він сам вибирав, де знаходитися, а знаходився він там, де було його Серце — серед рідної природи. Його не могли сколихнути ні погані оцінки в університеті, ні неприязнь деяких викладачів, ні привабливість дівчат, ні будь-яка біда. Адже він знав: все це ніщо в порівнянні з втратою рідного почуття Краси його Серці. Втративши все, окрім Нього, він навіть не відчув би змін. Але, втративши своє Серце, ти втрачаєш Себе, Зміст свого життя.

     Кожного дня після занять Самітник споглядав навколишню красу, відчуваючи безмежне щастя. Його очі відбивали її, приваблюючи оточуючих людей, але ніхто не наважувався із ним заговорити, адже він був “якимсь не таким”. Самітник був привітним, але разом із тим байдужим до всього буденного.

Його свідомість була настільки вільною, що, сидячи на лавці, він міг водночас опинитися будь-де. Кожного дня Самітник подорожував свідомістю по мальовничих світах. Одного дня він лежав просто на воді серед безмежного океану: навколо лише легенькі та лагідні погладжування мерехтливої води й блакитно-поглинаюча безодня неба. Іншого дня він прогулювався в привітно-зеленому дощовому лісі, де Сонце ніколи не сідало, але майже ніколи не виглядало з-за хмар. Ще одного дня Самітник загублено плив серед німої тиші темного простору, споглядаючи рідну Землю.

Його життя було наповненим щастям та подорожами й водночас безмежно далеким він буденного, сірозапиленого й гіркого існування звичайних людей.