УКАЗ ПО ПАЛАТЕ №6.....))))))

  • 29.08.11, 21:04
alt


Семён Битый

В психбольнице сегодня праздник –
Интер-девочке напомаженной
Прилепил бывший вор-проказник
На халат эполет бумаженный.

Бывший вор – идиот, не лечится,
Весельчак, третья ходка в клинику,
Интер-девка от счастья мечется,
Тычет звёздами в хари шизикам -

- Я вам больше не параноичка –
Генеральный генераллисимус -
В эполете лежит на коечке,
Вся палата кричит – «брависсимо!»

Поздравляют её со званием
Хроник спикер, министры-дурики,
Путин-нарик скатился в манию,
В морге даже очнулись жмурики.

Все в восторге – бумаги вдоволь
Отделениям и палатам -
Марксам-энгельсам, ихним вдовам,
Бонапартам и депутатам -

Клеит звёздочки из картона,
На подтирках строчит указы
Хохотун, петросян дурдома,
Бывший вор - идиот-проказник!

Декларація принципів

  • 25.08.11, 19:10

Екс-прем`єр-міністр України Юлія Тимошенко під час засідання Апеляційного суду, 8 червняДорогі мої співвітчизники!

Вітаю Вас з головним святом нашої держави – Днем Незалежності.

Сьогодні в день 20-ї річниці Незалежності України ми схиляємо голови перед героями, що поклали свої життя для того, що ми мали можливість відзначати це Велике Свято!

Саме в такі дні нація повинна відчувати свою відповідальність за долю та майбутнє власної країни.

Натомість чинна влада пропонує сумнівні політичні видовища, показові судилища, перемивання брудної білизни, інспіровані ідеологічні конфлікти.

Як правило, в усьому світі такими методами користуються політичні сили, які прийнято називати п’ятою колоною. Україна стала унікальною країною, в якій антидержавні справи робляться самою владою.

Всіх нас цікавить лише одне питання: коли в країні відновляться справжні орієнтири та чітка стратегія національного розвитку?

 

Власне для того, щоб дати свою відповідь на це питання, я і звертаюся сьогодні до вас, шановні й дорогі мої співвітчизники.

Закінчиться правління «п’ятої колони» лише тоді, коли ми разом з вами сформуємо альтернативу нинішній владі. Ми мусимо разом виробити образ сильної та справді незалежної держави, яка постане на українській землі не колись в далекому майбутньому, а будувати яку ми продовжимо, одразу після того як скинемо владу орди.

Зробити це ми можемо лише об’єднавшись навколо принципів, що визначають орієнтири національного розвитку, навколо яких незалежно від можливих політичних і ідеологічних відмінностей повинна бути цілковита і безумовна згода.

Цими принципами визначаються також етичні і світоглядні рамки, за які, на мою думку, не повинен переступати жоден політик в Україні. Без визначення таких рамок, а також чіткого їх дотримання всіма відповідальними політичними силами в Україні, неможливо буде повернути довіру людей до держави, а також взаємну повагу і взаєморозуміння з нашими зарубіжними партнерами.

Наш народ  і світове співтовариство чекають від України визначеності у базових питаннях. Після цього народ і держава отримають перспективу, а політичні спекулянти втратять ґрунт для провокацій і маніпуляцій.

Отже, такими принципами є:

1. Українська держава – це результат і продукт самовизначення українського народу. Тому повага і державний захист усіх культурних та історичних надбань українського народу є святим обов’язком усіх відповідальних політиків в Україні. До цих надбань українського народу належать його мова, культура, традиції, пам’ять про національних героїв та всі визвольні рухи, що ставили за мету незалежність України, свободу людини і соціальну справедливість. Це – ті цінності, які впродовж сторіч утверджував український народ на власній землі.

2. Державний суверенітет і територіальна цілісність України є недоторканими. Будь-які зазіхання на право України здійснювати повний контроль на всій території держави та спроби втручатися у наші внутрішні справи повинні отримувати негайну і категоричну реакцію. Положення Конституції про відсутність іноземних військових баз на території України є нормою прямої дії, яку політики повинні не обговорювати, а виконувати – усіма доступними їм засобами.

3. Свобода слова та свобода переконань, вільна конкуренція ідей і програм є запорукою духовного і морального здоров’я нашого суспільства, сили і дієвості нашої держави. Український народ і український громадянин не повинен жертвувати своєю свободою на користь вождів, партій чи державного апарату.

4. У зовнішній політиці ми дотримуємося принципу європейського вибору України, що реалізовується на основі національної гідності, прагматизму і взаємної поваги.

5. Спільна мова потрібна людям для того, щоб розуміти один одного. Коли ми спілкуємося між собою на побутовому рівні, то таке взаєморозуміння можливе й при наявності багатьох мов. Але тоді, коли справа торкається управління державою, судочинства, науки, політики, спільноті потрібна єдина мова. І такою мовою в Україні може бути тільки українська.

6. Наші внутрішні регіональні, культурні та мовні відмінності – це не привід для конфліктів ідентичностей, а ресурс нашого зростання і взаємного збагачення. Культурне багатоманіття є дуже сприятливим чинником для творення сильної і гармонійної української політичної нації, що входить в коло європейської цивілізації на правах її органічної і рівноправної складової частини.

7. Вся державна система мусить бути сконструйована та підлаштована під головну мету – створення таких правил та порядків, які дадуть кожному громадянину України повністю реалізувати свій потенціал, свої можливості, свою персональну місію у своїй власній країні.

8. Основною перешкодою для оздоровлення українського суспільства, політики та економіки є сьогодні диктатура олігократії, що діє в Україні. За допомогою грошей, підконтрольних мас-медіа і прямого насильства, що прикривається правоохоронною системою, цей монстр душить усе живе й незалежне. Олігократія перетворила на своїх рабів і прислужників не лише мільйони робітників, селян, але й інтелігенцію, політиків, державних службовців. Тому першочерговим політичним завданням є повалення диктатури олігократії. Це означає – прибрати її представників з органів влади, обмежити їх вплив на мас-медіа, забезпечити відкритість і громадський контроль їхньої діяльності, припинити розподіл державної власності між представниками олігархії, примусити їх жити і працювати по законам єдиним для всіх підприємців, повернути вкрадене та незаконно привласнене.

9. Інструмент, за допомогою якого олігархія править країною – це корупція. На корупційному податку багатіють десяток мафіозних родин, на ньому живе продажна армія чиновників, правоохоронців, суддів, політиків та обслуговуючий їх кримінал. Усі інші громадяни в нашій країні є платниками цього ганебного корупційного податку. Ми повинні збудувати іншу Україну – Україну без корупції. Для цього нам потрібно дати суспільству прозорі й справедливі закони, виховати і привести в органи влади порядних і професійних управлінців, а також  здолати силу звички, свідомість мільйонів людей, які звикли давати і брати.

10. Влада Януковича створила, централізувала та взяла під контроль існуючі в країні корупційні потоки, вона на них тримається, ними живиться і заради їх збереження піде на будь-які злочини. Усі, хто в цю систему не включиться, будуть просто викинуті на смітник. Тому для всіх порядних людей в Україні постає вибір – або боротьба, або шлях у нікуди. Повалення режиму Януковича конституційним шляхом – це перша і невідкладна умова для реалізації усіх інших принципів оздоровлення суспільства і національного розвитку України.

Консолідація суспільства і більшості здорових політичних сил в Україні на основі чітких і зрозумілих принципів нашої внутрішньої і зовнішньої політики можлива і життєво необхідна. Вона відкриє шлях для поступальної і цілеспрямованої роботи, створить умови для творчого самовираження і вільної конкуренції ідей, програм, персональних і колективних політичних амбіцій.

Треба не тільки об’єднатися навколо таких принципів, але й керуватися ними при розробці й ухваленні своїх рішень, майбутній законодавчій та адміністративній роботі в органах влади, відповідно до наданих Українським народом повноважень.

Вірю в нашу спільну перемогу! Нехай Господь благословить всіх вас.

Слава Україні!

Юлія Тимошенко

Експерти визначили найбільш активних українофобів ...(((

  • 24.08.11, 10:21

Усі українофоби діють у межах ідеології, про яку Дзюба писав у праці "Інтернаціоналізм чи русифікація"… Українофоби – це передусім вороги української культури…

Напередодні ювілею української незалежності ми попросили експертів назвати п’ятірку найактивніших українофобів, які живуть і діють в Україні.

До кола експертів ми включили осіб, котрі нічим не зобов’язані українській владі, які не працювали з жодною політичною силою, чия компетентність і авторитет підтверджуються кількістю написаних, проданих та перекладених на інші мови книжок, науковою затребуваністю в різних дослідницьких інститутах, цитованістю в українських та іноземних ЗМІ. Зізнаємося, далеко не всі “речники” громадської думки дали нам згоду на участь у такому опитуванні, і це зрозуміло. Щоб відверто назвати речі своїми іменами, потрібні не тільки професіоналізм і незалежність, а ще й сміливість.

Подаємо думки та оціночні судження наших експертів.

В’ячеслав Брюховецький, засновник і почесний президент Києво-Могилянської академії:

Є КІЛЬКА ТЕЧІЙ УКРАЇНОФОБСТВА, І ВСІ ВОНИ ЯСКРАВО ПРЕДСТАВЛЕНІ В ПОЛІТИЦІ

БрюховецькийУкраїнофобів насправді так багато… Я назву п’ять найбільш яскравих представників цілих течій, що виділяються в цьому українофобстві.

Першим я б назвав тип Петра Симоненка. Це представник великої групи людей, у яких забрали тотальну владу, яку вони мали при Радянському Союзі. Тоді партія робила все, що вона хоче. Насправді, їм глибоко чхати на всі їхні лозунги про соціальну рівність. Досить подивитися на їхні годинники, машини, будинки, щоб зрозуміти, як вони сильно дбають про пролетаріат, якого в очі не бачили.

Другий тип – а-ля Табачник.

Таким особам, якщо більше заплатити, вони стануть українофілами, якщо ще доплатити, то й борцями проти дискримінації темношкірих. Тобто працюють за гроші, циніки, яким глибоко чхати на все. Хто більше платить – тому служитимуть.

Третій тип – зоологічний. Ідеться просто про ненависть. Ненавидять усе, що є на світі, крім себе коханого.

Уособлення цього типу – Наталія Вітренко. Був би Радянський Союз, вона б ненавиділа його. Просто їй треба з чимось боротися.

Четвертий тип – нездорові люди. Яскравий приклад – Колісниченко. Подивіться, як він посміхається в телеекрані… Людині потрібна допомога. Таких є чимало. Ще один представник цього типу – Микола Левченко (секретар Донецької міськради). Я дивуюся, чому він ще собі “в” не додав у кінці прізвища…

Це нещасні малороси...

Царьков – це тип циніка, але циніка малоосвіченого, на відміну від групи Табачника. Такі особи розуміють, що інші їм не платитимуть, і готові йти ледь не зі зброєю в руках. А Табачник не піде на барикади, він шукатиме вигіднішого місця.

Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос», автор численних досліджень з енергетичної безпеки:

ПЕРШУ П’ЯТІРКУ ШУКАЙТЕ В ТОП-СОТНІ НАЙБАГАТШИХ ЛЮДЕЙ УКРАЇНИ

 Михайло ГончарУкраїнофобство має не тільки політико-ідеологічний вимір, а й економічний. Економічне втілення українофобства можна назвати українофагією, отже, існують українофаги. Фаги в перекладі з латинської – пожирачі. Їх поява – логічний наслідок найгіршого з можливих варіантів вибору, зробленого колишнім президентом Кучмою на користь олігархічної моделі, яка стала уособленням НЕрозвитку країни. Українофаги – істоти, породжені темним світом олігархії і корупції, керовані примітивним інстинктом поглинання, вампіри соціуму й держави. Вони подібні до хамелеонів і можуть мати українофільський імідж, спонсорувати україністику в престижному європейському університеті або виділяти стипендії обдарованим дітям чи опікуватися будинками для людей похилого віку. Можуть публічно розписуватися у своєму патріотизмі, відданості європейській інтеграції і християнським цінностям, боротьбі з корупцією тощо. Але це лише маскування. Бо насправді вони займаються пожиранням економічного організму країни через паразитування в ньому, через незворотну трансформацію народного господарства в олігархономіку. Що, власне, й відбулося впродовж останніх 15 років.

Хто вони? Якщо візьмете першу п’ятірку з топ-сотні найбагатших людей в Україні, ви їх там знайдете. Звісно, у загальному переліку деінде потрапляють і поодинокі представники патріотичного капіталу, які знаходяться, зазвичай, на нижніх позиціях таких рейтингів.

У цілому переважна більшість у топ-100 – це представники паразитарної олігархії, які висмоктують фінансові ресурси соціуму, мінімізують податки, виводять прибутки в офшори та знекровлюють економічний організм країни. Результат їхньої діяльності – особисті мільярдні статки при прогресуючому зубожінні українців і деградації економіки. Чим бідніші ви – тим багатші вони. Чим швидше зростають їхні статки – тим більше ростуть тарифи й ціни для пересічних українців. Вони витрачають десятки й сотні мільйонів, при цьому кидають вам через корумповану владу по кілька гривень доплати до пенсій, підносячи це через владних кликуш-пройдисвітів як «покращення вже сьогодні»…

Обидва явища – українофобство і українофагія –посилюють одне одного, пожираючи енергію суспільства. Одне нівечить уми й душі, нав’язує чужу ідентифікацію «русского мира», плодить манкуртів. Інше калічить економічний організм країни, робить її неконкурентоспроможною на світовій арені, виштовхує молодь на пошуки кращого життя за рубежем, а тих, хто залишається, позбавляє надії, розбавляючи відчай алкоголем, наркотиками, ТБ-шоу тощо, за які ви знову ж таки платите українофагам. Наприклад, поки українофоби через міністерство, в назві якого чомусь присутні слова «освіта» і «наука», різноманітні ТВ-шоу й червоні прапори стравлюють східняків і західняків, а міліція ганяє бабусь на стихійних ринках та різних протестувальників, українофаги через корумповану владу тихо списують мільярдні борги своїх компаній перед державою, «пилять» бюджет та ПДВ, через судові шоу-процеси знешкоджують опонентів. І між тим тихенько купують нерухомість у країнах ЄС, здійснюючи туди інтеграцію персонального рівня.

Українцям же залишається платити корупційні побори, іти з роботи «за власним бажанням», гинути в шахтах і слухати пропаганду щодо того, що їх у Європі ніхто не чекає.

Тому коли стикаєтеся з українофобом, шукайте і українофага – вони завжди разом, як сіамські близнюки…

Віталій Бойко, голова Верховного суду 1994-2002 років:

ГОЛОВНІ ВИНУВАТЦІ – МИ САМІ

Віталій БойкоУкраїна здобула незалежність, і це головне надбання. Що б там не було, це сталося.

А щодо п’ятірки українофобів та роздумів, чи саме вони винуваті в занепаді країни… Я б сказав так. Звичайно, не можна порівняти ті суспільні настрої, з якими народ брав участь у референдумі 1991 року, з тими, що панують зараз. Й одна з головних причин розчарування громадян – несправедлива приватизація суспільного майна. Відбулася «прихватизація» підприємств, а далі – ланцюг подій та формування відносин не на користь громадян.

Звичайно, до винуватців можна віднести президентів прем’єрів України. Але вони плоть і породження нашого суспільства. Тому я не звільнятиму нас, громадян, від відповідальності. Ми самі мусимо вичавлювати з себе адміністративно-командну систему, і самі можемо будувати країну.

Леопольд Табурянський, кандидат у президенти 1991 року:

УКРАЇНОФОБАМИ ВВАЖАЮ ПЕРЕДУСІМ ПРЕЗИДЕНТІВ І ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРІВ

Що таке українофобія? Фобія – частина складного слова, яке означає «той, що ненавидить, боїться або є пристрасним супротивником чогось». Кого конкретно та чому я вважаю українофобами?

У першу чергу, президентів, прем’єр-міністрів, голів Верховної Ради України, народних депутатів та тих високоповажних керівників держави, які починаючи з 16 червня 1990 року (день прийняття декларації про Державний суверенітет України) не голосували «за». У тому числі за майбутнє.

Серед них – прем’єр-міністр і президент України Леонід Кучма.

Українофобами вважаю й нинішніх керівників держави. Президента Віктора Януковича, прем’єр-міністра Миколу Азарова, спікера парламенту Володимира Литвина. Вони правлять бал, ігноруючи Конституцію та прийняті на її основі закони України. Їхню діяльність розцінюю як геноцид мого народу. Позбавивши всіх конституційних прав громадян України, знищивши судовий захист, не контролюючи МВС та СБУ, надавши необмежені права Генеральній прокуратурі, названі мною діячі демонструють свою ненависть та ворожість до нас, громадян держави Україна. Вони нас бояться і є при цьому супротивниками незалежності України й добробуту українців.

Кучма, Лазаренко та нинішні правителі творили всі мислимі та немислимі блага для своїх кланів і для себе. Нас же віднесено до другого, якщо не до третього, сорту.

Говорити українською правильні слова, а на ділі все робити на шкоду українцям – це також українофобія. Сподіваюся, що 2012 року ситуація зміниться.

Юрій Андрухович, письменник:

НАМ ГОТУЮТЬ СЦЕНАРІЙ, ЗА ЯКОГО У ДРУГИЙ ТУР ВИЙДУТЬ ЯНУКОВИЧ І ТАБАЧНИК

Юрій АндруховичНазву першу п’ятірку з кінця.

Номер 5. КПУ як "колективний українофоб" – за імперіалістично-сталіністський характер партії, яка замість боротьби за інтереси українських трударів поки що успішно (для своєї верхівки) грає роль п`ятої колони.

4. Депутат Колесниченко – за те, що послідовно говорить про Україну гидкі речі, гидко посміхаючись.

3. Мер Одеси Костусєв – за те, що вільне космополітичне місто перетворює на російське захолустя.

2. Міністр Табачник – відомо за що.

1. Президент України Янукович – як такий, що завдяки його пануванню всі інші члени п’ятірки впилися в Україну, ніби воші в кожуха. Якщо позбутися його як першопричини, то й інші шавки згинуть.

P. S. Найсумніше те, що на президентських виборах 2015 року нам готують фінал другого туру за участю першого місця проти другого – Януковича проти Табачника. І так зване свідоме українство проголосує за Януковича як за справжнього українського патріота… А шо дєлать, коли протистоятиме йому Табачник?

Брати Капранови, письменники і публіцисти:

УКРАЇНОФОБИ – ЦЕ ПЕРЕДУСІМ ВОРОГИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Брати КапрановиУже протягом кількох років ми займаємося присвоєнням почесного звання "Ворог української культури" українським чиновникам.

Особливістю цієї "нагороди" є те, що вона видається не за абстрактні погляди, а за конкретні вчинки.

А людина, яка є ворогом української культури, є українофобом – за її ділами, тобто справжнім.

Усі вороги – тут.

А наша п`ятірка виглядає так (за абеткою):

1. Азаров Микола Янович.

Посада: на момент вшанування званням – перший віце-прем’єр-міністр України, міністр фінансів.

Вчинок проти культури: автор бюджету-2004, який ввів ПДВ на українські книжки, та бюджету-2007, який виселяє культурні заклади з приміщень.

Наслідки: у 2004 році після введення ПДВ на книжки півроку стояла вся книговидавнича справа. У 2007 році після прийняття бюджету, а зокрема, статті 118, заклади культури і науки масово позбавляють приміщення.

2. Кулиняк Михайло Андрійович, восени буде номінований на звання ворога української культури.

Посада: міністр культури України.

Вчинок проти культури: скасування наказу від січня 2008 року про обов`язкове дублювання кінофільмів державною мовою.

Наслідки: українська мова витісняється з кіно- та телеекранів. Відбувається русифікація на безальтернативній основі під прикриттям розмов про ринок та рівність.

3. Лавринович Олександр Володимирович.

Посада на момент вшанування званням: міністр юстиції України.

Вчинок проти культури: за лист №18-9-1437, де висунуто вимогу визнати таким, що втратив чинність Указ Президента України від 21.03.06 №243 "Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні".

Наслідки: в результаті указ не виконується, і Рік Книги в Україні став роком нищення української книжки.

4. Табачник Дмитро Володимирович.

Посада на момент вшанування званням: віце-прем’єр-міністр України.

Вчинок проти культури: автор бюджету-2004, який ввів ПДВ на українські книжки, та бюджету-2007, 118-а стаття якого призводить до загибелі багатьох значущих культурних закладів.

Наслідки: введення ПДВ на книжки у 2004 році поставило книговидавничу справу на грань виживання. Стаття 118 бюджету 2007 дала привід для масового виселення з займаних приміщень закладів культури і науки.

5. І одна людина поза межами ворогів культури: Колесніченко Вадим Васильович.

Народний депутат, заступник голови фракції Партії регіонів.

Причина: останні публічні висловлювання проти незалежності України.

До речі, у зв`язку з ювілеєм Івана Дзюби…

Усі українофоби діють у межах ідеології, про яку Дзюба писав ще в праці "Інтернаціоналізм чи русифікація". Вони прикривають свою українофобію комуністичною фразою про інтернаціоналізм і новою вже ідеологією про ринкові відносини та конкуренцію.

Олександр Палій, політолог:

КУЧМА, ЮЩЕНКО, ЯНУКОВИЧ ТА ІНШІ

 Олександр Палій Вважаю, сучасних українофобів слід визначати за шкодою, яку вони завдали країні, свідомо чи несвідомо. Вибрати п’ятірку дуже важко. Бо в нашій політичній верхівці, незалежно від кольорів, безліч людей своєю щоденною «працею» чинять таку шкоду.

№1. Леонід Кучма – за народження й плекання вкрай деструктивного для народу олігархічного режиму, що катастрофічно знижує життєздатність країни. При цьому, мушу визнати, успіхи в стабілізації країни і придушенні сепаратизму за його правління.

№2. Віктор Ющенко – за те, що обміняв велетенські шанси України та її народу, що відкрилися після Помаранчевої революції, на власний комфорт. Адже в Помаранчевої революції нині два видимих результати: Ющенко на державній дачі і «агент Каськів» у агентстві з інвестицій та управління національними проектами. На жаль, таким є результат зусиль, подекуди реально героїчних, шести мільйонів осіб, які брали участь у революційних подіях 2004 року. Хоча нематеріальний слід тих подій значно більший.

№3. Віктор Янукович. Найперш за те, що не намагається припиняти визискування країни, яке завдає їй колосальної шкоди. А також життєвому рівню населення, шахтарів, пенсіонерів і т. д., про який так багато розмов. На жаль, досі ці розмови порожні. Нинішню епоху в житті країни називатимуть «час клептоманів» – кажу це як історик. Тренд епохи цілком очевидний. При цьому мушу визнати, що економічні інтереси країни президент Янукович останнім часом раптом перестав здавати Росії, принаймні робить це не так швидко, як можна було остерігатися.

№4. Микола Азаров – за найгіршу у світі податкову систему й за те, що написав 17 бюджетів України з 20, з відомим результатом. У тому числі для медицини, за яку йому нещодавно в Макіївській лікарні стало соромно.

№5. П‘яте місце колективне. Воно могло б бути й шостим. На ньому – Табачники, Колесниченки та інші, які патологічно ненавидять Україну, з якої при цьому не забувають ситно їсти.

Опитували Ксеня Лесів, Анна Ященко, Маша Міщенко

День незалежності..))

  • 24.08.11, 08:15
        День незалежності




                              Прийміть сердечні вітання з нагоди всенародного свята - Дня незалежності України.    Україна                                                                        
Моя рідна Україна,
Ти життя моє і мрія.
На світ тільки я з»явився,
То відразу і влюбився.

 
Твої землі простяглися,
З півночі на південь.
І не можуть розділитись,
На захід і східень.

 
З півночі брати  слов`яни,
Білоруси ,Росіяни.
Росіяни і на сході,
З ними сварки нині в моді.

 
А на заході Поляки,
Чехи, «Венгри» і Словаки.
Молдовани і Румуни,
Ще й Болгари разом з ними.

 
З півдня море розлилося,
У півострів Крим впилося.
Зветься воно-Чорне море,
Гарне,чисте і просторе.

 
А за морем вдалині,.
Є сусіди, ще одні,
Дуже сонце там гаряче,
Живуть Турки не інакше.

 
Незалежна  Україна!
Віримо! -  почнуться зміни!
У Європі вона в центрі!
І не гріх за неї вмерти!

©

ГЕТЬ (ВОН)......(((

  • 22.08.11, 12:52
Мерзее мерзкого мерзавца,
Позор фамилии и НУНС,
Фотопортрет христопродавца, -
Хоружевский вонючий скунс

 
Трипільський черепок немитий,
«Мессійка» нашої землі.
Все, що зумів ти заробити -
Печатку Юди на чолі.

 
Бабла эмиссия без меры,
Находка выгодной жены,
Поход дурацкий на Говерлу,
Сынуля - «ландик» той поры.

 
Для нас — майбутнього лікарня,
Для себе — газопереділ,
Для друзів — сварки, мов на псарні,
А з ворогами — круглий стіл.

 
Капризы прима-балерины,
Поездки по зарубежам,
И эти руки-пантомимы, -
Таким запомнился ты нам.

 
Народ тобі, мій «любий друже»
Бог надто миролюбний дав
И милосердний, навіть дуже,
Бо ще тебе не розірвав.

 
Ты глубже в норку бы забился
И спрятал свой убогий бред,
Тогда  б в аду в дерьме варился
Меньше на пару тысяч лет.

©

Новое оружие россии...((((

  • 22.08.11, 12:45


НОВОЕ ОРУЖИЕ РОССИИ

Современная Россия, укутавшись теплым одеялом нефтедолларов,
переживает реваншистский этап постимперского синдрома. Постепенно
втягивает в свою орбиту бывшие республики  СССР. Под присмотром
В.В.Путина, евреем Д. Табачником, пишут для украинцев новую историю, и,
скоро, будут заставлять учить ее на зубок. Им нет дела до того, что
написано здесь: «Еще в 1869 р. французский политический деятель К. де
Лямар писал: “В Европе существует народ, забытый  историками, – народ
русинов: 121/2 млн., – под российским царем и 21/2 млн., – под
Австро-Венгерскою монархией… …народ существует, имеет свою историю,
отличную от истории Польши, и еще больше отличающуюся от истории
Московии…». Отсюда выходит: что еще в ХІХ веке, во Франции, могли
отличить Русь от Московського царства.

 
Меня всегда поражала продуманность создаваемой по-новой чекистской
системы. Система подразумевает целостность определенного пространства. В
него изначально должны входить Россия, Украина, Белоруссия, Казахстан.
Потом, в рабочем порядке, будут присоединять остальное, потеряное в 1991
году. Все подчинено этой заветной цели.  Негражданам России, например,
сложно (невозможно) свободно выбрать себе даже мобильного оператора. Все
сидят на «Билайне»! Карацупа, со своим Индусом, не смыкает там
натруженных глаз. Можно припомнить, как агрессивно ведет себя этот
мобильный оператор в Украине. Началось рекламирование дерьмовой
«Балтики» (при наличии качественного отечественного пива!). Пивным
брендом тоже питаются монополизировать все постсоветское пространство.
Упивалась же раньше вся страна «от Москвы до самых до окраин» (за
редчайшим исключением) «Жигулевским»! Деньги скоро заставят нести в
«Сбербанк России»! От рекламы этого банка – рябит уже в глазах. Все шло к
тому, чтоб появился новый, Путинский призыв: «Вступайте в Таможенный
союз»!

 
Во время его первого президентского визита Януковича в Москву, в ответ
на сетования о дорогом газе, «царь всея Руси» В.В.Путин так и сказал
своему вассалу: «Вступайте в Таможенный союз», подразумевая, очевидно,
одновременную приватизацию Россией Украины: «Мы вряд ли согласимся с
условиями, при которых наши партнеры захотели бы воспользоваться
преимуществами интеграционного объединения, но не брали бы на себя
никаких обязательств». А вот уже недавнее высказывание: «Вопрос понятный
и непраздный, особенно для металлургов, потому что Украина – это,
конечно, страна с развитой металлургической промышленностью и,
безусловно, это ваш конкурент. Это очевидный факт». «Однако, - заметил
дальше Владимир Владимирович, - политическое руководство Украины,
насколько я себе представляю, пока таких планов не вынашивает в
практическом преломлении». «Что это означает?», – задается еще вопросом
Путин, и тут же дает на него внятный ответ: - Это означает, что три
страны – Россия, Белоруссия и Казахстан будут договариваться о том, как
защищать свой внутренний рынок от продукции из третьих стран».  

 
Война идет за Газотранспортную систему. Перебрав украинскую ГТС, Москва,
по сути дела, получит всю Украину, на блюдечке с голубой каемочкой.
Можно будет жахнуть с этого калибра по всей Европе. Ага, в канун Нового
года, под салат Оливье и шампанское!.. Немцы, еще пока, не видят своего
нового Сталинграда. У них медовый месяц с Россией! Хоть бы уже послушали
тех, кто остался в живых в числе тех 6 тысяч соотечественников, - из 90
тысяч плененных под Сталинградом, - кто пережил российскую зиму и
вертухаев. О холодах бы послушали, вполне реальных. Они снова мутят с
Россией, как, в свое время, Сталин с Гитлером. Что из этого вышло, все
хорошо знают. Пока идет монополизация всего, к чему дотягивается длинная
кремлевская рука. Газпром – прообраз будущей Европы, как когда-то
корячился колхоз. Делают экономику продолжением своей политики:
«русские, что не делают, получается танк»!

 
Просматривая сообщения в Интернете, я как-то наткнулся на такое: с 20-х
чисел июля стало известно, что украинская компания «Мотор Сич» уже не
сможет стать партнером россиян при производстве двигателей для
вертолетов «Ансат» (легкие учебные вертолеты, производимые в
Татарстане). Грузинские в и молдавские вина, белорусский сыр, украинское
водка и колбаса – все это быстро, с помощью главного санитарного врача
России, Онищенко, как в золото в руках царя Мидаса, все превращается в
бомбы и пулеметы, самолеты и ракеты! Молоком, например, можно успешно
вести партизанскую войну с Белоруссией. «Боржоми» - с Грузией. Это уже
многократно доказано. В оружие превращается все: вино и газированная
вода, газ и нефть, европейские овощи и американские окорока, норвежская
сельдь и эстонские шпроты, белорусская сметана и украинский трубопрокат!

 
Вполне, реально, что украинская ГТС может стать межконтинентальными
ракетами! Став танковою дивизиею «Путинрейх», украинские черноземы могут
ударить железным кулаком по желудкам населения всего мира.  Жрать-то
все хотят по три раза на день! На Украине до сих пор не хватило ума,
сделать село фермерским, провести реформу на земле (заслуга Путина),
чтоб Украина не стала и здесь частью Европы, не смогла продавать туда
свою продукцию, а отстала даже от aфриканских стран. Пока украинские
бактерии, в пробирке будет считать Лубянка, через господина Онищенко, мы
никуда не двинемся. Сядем у себя на хуторе глухо, как в танке!

 
Кадры, по-прежнему, решают все! В Украине, в распоряжении Путина,
находится, в отмобилизированном состоянии, надежная «пятая колона». Ее
представители, с недавних пор, оккупировали весь властный Олимп. За
многие века существования ее на земле украинской, появился универсальный
тип местного чиновника. Славословия в честь Москвы, застенчивая любовь к
очередному навязанному с Кремля сатрапу, неподдельная страсть к
ворованным богатствам, как платой за предательство своего народа.
Беззаботный тип характера подвластного населения, в котором жалкое
холуйство, удивительным образом, соединяется с жлобским высокомерием,
определяет поведение агрессора по отношению к украинцам, на протяжении
длительного периода в истории Украины.

 
©

Равнєніє на трибуну .............))))))))))

  • 20.08.11, 08:47

Ліна КостенкоІ все-таки парад потрібен. Державне свято, 20-ліття Незалежності, як же без параду? Це ж фактично перша така урочиста дата — повноліття молодої держави. Люди повинні побачити її честь і славу, її оборонну міць, її провідників і достойників, відчути ритм карбованих кроків у самому серці столиці. Досі ж так і було, а на ювілей не буде?!

Отже, треба споруджувати трибуну. Там, де й завжди, під величавим монументом Незалежності. На трибуні мають стояти всі чотири президенти нашої держави і приймати парад.

Не хочуть військовий, на військовий немає коштів, — то в нас же є ціла армія державотворців. 20 років працювали, здійснювали реформи, творили демократичну правову державу, яка посіла гідне місце у світі.

Стрункими рядами мають пройти депутати всіх скликань на чолі зі спікерами, помічниками й заступниками, зі всім штатом й апаратом Верховної Ради, фракціями й комітетами, тушками й перебіжчиками. Секретаріати й Адміністрації всіх президентів із відділами й колегіями, нацрадами й консультантами, речниками, радниками й референтами. Міністри всіх урядів на чолі з прем’єр-міністрами, судимими й несудимими, тут сущими й деінде. Усі розлогі гілки влади, на яких рясно повсідалися керівники й управлінці всіх рангів і спеціалізацій. Словом, усе те воїнство, завдяки якому Україна тріумфально здобулася на четверте місце серед найгірших економік світу й за різними показниками доганяє як не Гвінею, то Гондурас. Щоб народ міг побачити, кого він годував й утримував 20 років, чиї засідання, пільги й закордонні вояжі, державні дачі й курорти так щедро оплачував. І замислився, урешті, чи варто годувати таку армію ще й наступні 20 років.

Має продемонструвати свої досягнення судова гілка влади, генеральні прокурори й заступники, судді, слідчі, а також міліція, Служба безпеки, усі розділи й підрозділи державної охорони, — теж ціла армія, що стоїть на сторожі законів і покликана вбегти суспільство від внутрішніх і зовнішніх небезпек. Високо над собою вони мають пронести портрети Ґонґадзе й Александрова, Чорновола й Гетьмана, усіх убитих і закатованих у відділах міліції, померлих і зниклих за нез’ясованих обставин. Та й самовбитого двома пострілами в голову Кравченка, і Кирпу, і Кушнарьова, чиї загадкові загибелі багато чого б прояснили в чорних кросвордах нашого правосуддя.

Конституційний Суд у червоних мантіях мав би нести перекинуту догори дриґом Конституцію, інтерпретовану в різний спосіб залежно від поточних потреб влади.

Мають пройти судді-колядники з торбами грошей на плечах, спіймані й не спіймані на гарячому функціонери й корупціонери, кожен із тавром свого злочину, тримаючи рівняння на президентів своєї країни, які теж стоять на трибуні з вивісками на шиях, — хто що здав за ці 20 років. Хто флот і ядерну зброю, хто промисловість і стратегічні об’єкти, хто помаранчеву революцію, хто взагалі Україну.

Так що, мабуть, це було слушне рішення — скасувати військовий парад, бо то ж було хоч приїде президент якої із сусідніх держав, привітає султан Брунею. Все ж таки міжнародний рівень. А тепер навіть президент Росії навряд чи приїхав би. Бо ж як не здавай Україну, все одно братній державі хочеться, щоб її просто не було. І в Європі тепер ми — ізгої, пристойні політики із тутейшими на трибуну не стануть.

Та й народ у нас несвідомий. Ще прихопить із собою помідори чи яйця й закидає трибуну, незважаючи на зростаючу дорожнечу, або змиє кого потужним струменем із бранспойта. А так стоїть мовчки обабіч Хрещатика аж до Майдану, спостерігає цей парад, який давно вже на часі, і робить свої висновки.

Окремою колоною мають пройти заслужені люди України, у всьому блиску орденів і медалей, мабуть, похнюпивши голови, бо дехто ж таки совісно працював, а результату не видно, перемололо в пащі системи. Інкорпоровані в цю колону, мають пройти Герої України, бажано — пронумеровані, бо якщо Україна має стількох Героїв, то ця кількість повинна ж колись перейти в якість і представити переконливі приклади героїзму.

Мають пройти рейдери в чорних масках, озброєні ломами й пістолетами.

Директори шахт із тисячами трун загиблих за ці роки шахтарів.

Банкіри, угинаючись під вагою грошей ошуканих вкладників.

Промчати мажори, давлячи всіх на своєму шляху.

Має пройти маршем п’ята колона з транспарантами «Руки прочь от русского языка!» Слідом — кликуші й попи з кадилами і прокльонами на всіх, хто не вони. Мав би вивести на парад свій «Всеукраинский союз воинских сил» тезко автомата Калашникова, що надало б парадові особливого військового шарму. А також мали б продефілювати всі видимі й невидимі блоки «русского единства», шовіністи і ксенофоби всіх мастей і на повен голос нарешті відверто озвучити своє кредо: «Украина для русских!»

У всьому розмаїтті знамен мають пройти повз трибуну всі принаявні в Україні партії, скільки їх є, щось до двохсот, великих і малих, і зовсім мізерних, з авторитетними лідерами на чолі, навіть якщо якийсь лідер очолює сам себе.

Гордо й піднесено повинні пройти «противсіхи» з осатанілою натхненницею «противсіхства» на мітлі.

І над усім цим у київському небі пролітають яскраві повітряні кулі — оранжеві, біло-сині, біло-червоні, синьо-жовті й зовсім червоні. Із них приязно виглядають олігархи і з батьківською усмішкою махають народові рукою.

Насамкінець із космосу спуститься київський мер, обвішаний амортизуючими пакунками з китайською гречкою, приземлиться на сходах мерії і поспіває улюбленому електорату в мікрофон. Це буде художня частина параду. Дехто з журналістів виконає заячий зиѓзаѓ по пеньочках президентської резиденції. Прес-секретарка Гаранта станцює граціозний пірует із тортом, а Генпрокуратура дасть лиха закаблукам під «Мурку». Підписанти вірнопідданських листів зроблять акробатичний номер — собачу стойку сервілізму. Депутати-кнопкодави програватимуть віртуозні етюди голосування за відсутніх колег. Депутати-костоломи демонструватимуть мистецтво бойових прийомів. Міністр освіти жонглюватиме підручниками з української історії. Каріатида гуманітарної політики підпиратиме плечем падаючу стелю нашої духовності. Зірка української естради, народна артистка України проспіває новий популярний хіт «Я дєвочка твоя в шикарном авто». Парламентський диригент однією рукою здиригує ораторію «Україна для людей», і нинішній наш прем’єр зіграє соло на газовій трубі.

Завершує всю цю святкову феєрію сірий автозак, обклеєний портретами Юлії Тимошенко, який пропихають крізь протестуючий натовп «Беркути» і «Грифони», обліпивши його, як чорною ікрою, своїми касками, кому ламаючи ребра, кого збиваючи з ніг, кого волочачи по асфальту.

За цим автозаком, як у Росії колись Пугачова, везуть заґратовану клітку із членом попереднього уряду, екс-міністром внутрішніх справ. З інших кліток виглядають ще кілька фігурантів сюрреальних судових процесів.

Молодий перспективний суддя Родіон Кирєєв підморгує народові бровою.

Вєрка Сердючка співає свій інваріант державного гімну: «Ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так!»

Чотири президенти на трибуні прикладають руки до серць.

Країною проходить всеукраїнська акція «Україна — 20». Це, очевидно, якийсь новий тип відзначення державних свят. Судячи з рекомендацій радіо, це виглядає так: люди збираються у містах і селах біля пошт, у святкових національних строях, намалювавши на обличчях, руках чи й просто на папері цифру 20. Співають, танцюють і обмінюються побажаннями.

Неважко здогадатися, якими.

Ліна Костенко, газета «День »

Чому не називаємо речі своїми іменами?...(((

  • 18.08.11, 22:20


Чому не називаємо речі своїми іменами?

У минулому столітті у двох національно-визвольних війнах проти
російських, німецьких та польських окупантів найкращі сини та дочки
України віддали свої життя у боротьбі за Незалежну Українську Самостійну
Соборну Державу.

 
90 років тому агресією Росії була знищена українська держава Українська
Народна Республіка (УНР) і окуповані українські землі. Невдала спроба
відновлення УНР відбулась 30 червня 1941 р.

 
Після розвалу тюрми народів російської імперії-СССР у 1991 році
начебто постала омріяна Незалежність. Але життя українського народу з
кожним роком стає все більш нестерпним. Тому що 24 серпня 1991 р.
відбулось не відновлення української держави, а проголошення умовної
незалежностІ київської компартноменклатури від московської. Українські
націонал-демократи не змогли відсторонити від влади злочинну
комуністичну номенклатуру, що об’єдналась з "соціально близьким"
криміналітетом, приватизувала державу і відкрито і відверто грабує
український народ, щороку вивозячи з країни мільярди "у.є".

 
Скасувавши військовий парад, неукраїнська влада плюнула в очі українцям.
Звичайно, 24 серпня не є її святом. Її свята імперські. Адже для неї в
1991 році відбулася лише трансформація тієї ж псевдодержави. Заощадивши
на параді 50 млн гривень, влада тут же виділила на наступні півроку
більше 250 млн гривень на "реставрацію" резиденцій, у яких відпочиває
"гарант" продовження грабунку країни і його оточення. Втім, видовища та
розваги для охлоса будуть.

 
Націонал-демократи чомусь досі визнають українською державою уламок
імперії, "пєрєстроєнную" російську колонію УССР, в якій українці як
нація підлягали поступовій ліквідації. Збережені усі її інституції і
кадри, що мудро привласнили і зганьбили українські національні гасла і
символи. Залишилася, ще більше поширилася і активно діє потужна
імперська мережа стукачів і провокаторів в національному середовищі, як в
Україні, так і за кордоном. Багато хто з них сьогодні провідники і
активісти національних партій.

 
Трагічною помилкою націонал-демократів були згода на співпрацю з
колоніальною владою, визнання громадянства всіх окупантів
колонізаторів, колоністів та їх прислужників, відмова від люстрації.
Трагічною помилкою була передача Президентом УНР в екзилі М. Плав'юком клейнодів України обраному Президентом секретарю ЦК КПУ.

 
Чому ж українцям так важко усвідомити, що своєї держави вони досі не
мають? Адже ця держава сьогодні вичавлює з себе рештки того українського
змісту, який вона з переляку впустила в себе після 1991 року. Скільки
може тривати ейфорія тільки від споглядання тризуба і прапора та
співання "Ще не вмерла...?

 
Ця держава має конституцію, не менш прекрасну і не більш дієву, ніж
сталінська, брєжнєвська і щербицька. При забаганці правителя може бути
прийнята будь-яка, більш приємна для нього конституція. Адже щоб не
витрачатись на імітацію "всенародних виборів", йому краще "обиратися" на
другий термін в парламенті кнопкодавами за помахом клоуна-диригента. І
щоб цей термін вважався першим.

 
Часто можна почути таку дурницю: "Маємо українську державу, але не маємо української влади".

 
Чи можна уявити, що в російській державі влада була би неросійською, в
польській непольською, в чеській нечеською, в німецькій
ненімецькою, у французькій нефранцузькою і т.д?

 
Немає української влади немає української держави!

 
Цілком природно, що "государство Украіна" не визнає борців за
відновлення УНР і продовжує шанувати пільгами і привілеями катів
українського народа, всіх, хто вірно служив імперії, російщив українців,
розкуркулював їх, допитував, охороняв, катував, розстрілював, вішав,
депортував, скоював злочини під виглядом бандерівців, винищував інші
народи на своїх і чужих землях.

 
Дурницею є також пристрасті щодо прирівняння героїв визвольної війни за
відновлення УНР до ландиків, сабоданів, гєрасімових, звягільських,
прошкуратових, засух, бойків, литвинів, стельмахів, омельченків... На
жаль, окремі дійсно достойні українці не знайшли в собі мужності
відмовитись від цієї, за виразом великої української поетки Ліни
Костенко, "політичної біжутерії", як це зробила вона. Зберіг гідність,
відмовившись від цієї "біжутерії" і останній командуючий УПА, генерал
Василь Кук. Невже наші горе-патріоти думають, що С.Бандера і Р.Шухевич
не вчинили би так само? Вони воювали проти цієї ж держави, і їх вбили
саме ті, кого шанує ця держава. В  цій державі все продається, і так
само, як і прибуткову державну посаду, можна купити і цю знецінену і
знеславлену "біжутерію" по не дуже обтяжливій для т.з. "еліти" ціні.

 
Ми говоримо про Голодомор, Геноцид, але чомусь
замовчуємо Етноцид. Адже Геноцид 1933-1934 років був лише найбільш
трагічним епізодом кількасотлітнього Етноциду.


 
Три с половиною століття поневолення українці планово переселялися на
російські землі, де під тиском ворожого до будь-яких проявів українства
оточення денаціоналізувалися і ставали "русскімі". Таких уже десятки
мільйонів. Непокірні нищилися зброєю, голодоморами, ГУЛАГом. За даними
перепису 1926 р., пізніше сфальшованими, українців тоді ще було 81 млн
проти 78 млн росіян
(http://duhvoli.com.ua/index.php?subject=135).
Звільнені від українців землі заселялися російськими колоністами. Такі ж
процеси денаціоналізації українців йшли і в Україні. І не "історіческі
так сложілось" само собою. Створювались умови, за яких бути українцем
було морально і матеріально невигідно і непрестижно. На жаль, багато хто
за пільги і привілеї ставали прислужниками окупантів. І ці умови багато
де збережені досі. І колонізація продовжується, за минулий рік до нас
переселилися 13920 росіян тільки офіційно.

 
Ця держава, як і УССР, продовжує перебувати в стані окупації — мовної,
культурної, інформаційної, економічної, військової. Тому ій непотрібна
армія, яка постійно скорочується. Натомість постійно збільшується
кількість охоронних і каральних сил адже головним ворогом влади є
народ.

 
Імперська мова залишається панівною і вже вимагає юридичного закріплення
своєї зверхності над українською. Закон про державність української
мови є фікцією навіть в державних органах.

 
Геополітичною метою Москви продовжує бути повна ліквідація української нації російщенням.
Москва змирилась з неминучістю втрати території за Уралом і тому мертвою
хваткою вчепилась в Україну, "справою Гонгадзе" перекривши їй шлях
повернення до европейської цивілізації. Це її останній шанс.

 
За століття поневолення Москва нав’язала українцям "русскій мір", який
приніс на европейську, вільну українську землю кріпосне рабство і
злочинний ординський спосіб життя жорстокість, насильство,
кровопролиття, злодійство, хабарництво, підступність, брехню, нахабство,
хамство, алкоголізм, наркоманію, мат (брудну ординську  лайку), зневагу
до законів, до людської гідності і життя, до інших націй (в першу чергу
– до української).

 
У цьому "русском мірє" щодня, щогодини нас чи наших близьких, як і в
Росії, можуть безвинно і безкарно вбити, згвалтувати, викрасти,
засудити, закатувати бандити в погонах чи без них. У нас можуть безкарно
відібрати квартиру, гроші, майно, товар, підприємство. Адже залежні
суди виносять вироки за вказівкою влади, чи на користь того, хто більше
заплатить.

 
"Смотрящій" за посиленням поглинання українців "русскім міром" московський піп-мільярдер Гундяєв
(http://www.ua-today.com/modules/myarticles/article_storyid_24175.html;  http://volyntimes.com.ua/news/450)
уже зробив публічну заяву, що ніяких українців не існує, а є тільки
"єдіний русскій народ". Українцям нав’язується  "славянскоє єдинство" з
московитами. В той же час давно доведено, в т.ч. і російськими
науковцями, що жоден з російських етносів, окрім зросійщених українців і
білорусів, нічого спільного зі слов’янами не має.

 
Авангардом-рейдером "русскаго міра" є московська церква, що окупувала
українські святині. Сталінською реформою 1943 року вона перетворена на
політично-ідеологічно-комерційну інституцію імперії, включену до
структури НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ (http://www.vehi.net/politika/yakunin.html). На жаль, нема кому просвітити дуже багатьох задурених українців, що від ФСБ не може надходити ніякої "благодаті".

 
Ідеологи "русскаго міра" претендують на належність до нього всіх
"русскоязичних". Але це неправда. Наполовину російськомовним був
розколотий і знищений "п’ятою колоною" Народний Рух. Наполовину
російськомовним був зраджений В.Ющенком Майдан, зародок політичної
нації. Ніяких мовних проблем там не було, і російськомовним патріотам
України (етнічним росіянам в т.ч.) друга державна мова непотрібна,
навіть якщо вони не володіють українською, тільки розуміючи її. Мій
найближчий старший друг етнічний росіянин з російської сім’ї, в 1933
р. переселеної із Свердловської області в будинок померлої від голоду
української сім’ї на Чернігівщині. Одружений на росіянці і не має жодної
краплі української крові. Лейтенантом КГБ він брав участь у військових
діях проти УПА і ще тоді усвідомив на чиєму боці правда. Він не володіє
українською мовою через відсутність у Києві українського мовного
середовища, але вважає себе українцем. За переконаннями є послідовником
демократичного українського націоналізма Романа Шухевича. О.Тягнибока
таким послідовником не вважає (я теж). І таких росіян дуже багато,
але, на відміну від Р.Шухевича, вони не цікавлять тих, хто сьогодні
називає себе українськими націоналістами.

 
Звичайно ж, українці мають і братерські стосунки з Росією, але з іншою
Росією А.Сахарова, Є. Боннер, С.Ковальова, Г.Якуніна, Я.Кротова,
А.Стрєляного, В.Новодворської, Г.Явлінського, Ю.Афанасьєва, Б.Соколова,
М.Солоніна, Ю.Латиніної, М.Ходорковського, А.Мєня, Г.Старовойтової,
С.Юшенкова, К.Борового, Ю.Щекочихіна, А.Політковської, А.Літвіненка т.і.
Проте цієї Росії, що прагне позбутися ординського спадку і приєднатися
до вільного світу, дуже мало, і вона безжально нищиться, в т.ч. і
фізично. Ця Росія може мати шанс тільки після відновлення Української
Держави.

 
20 років нас дурять пошуками "національної ідеї", яка
нібито об’єднає розколоту Україну. Але чомусь ніхто не наважується
назвати речі своїми іменами. Адже в країні відбувається протистояння
двох національних ідей – української і російської, протистояння
українських і антиукраїнських сил. І тривале співіснування цих ідей і
сил на одній землі неможливе.


 
Українська національна ідея давно висловлена Тарасом
Шевченком: "І на оновленій землі/ Врага не буде, супостата,/ А буде син,
і буде мати,/ І будуть люди на землі"...  


 
Російська національна ідея, успадкована від Золотої Орди, спадкоємицею
якої є Росія (адже Московська держава заснована як золотоординський
улус) полягає в претензії на вищість над іншими націями (в минулому і
на світове панування) та в поневоленні слабших народів і паразитуванні
на їх економічних, територіальних, природних, культурних,
інтелектуальних, людських ресурсах. Россия існує не працею власного
народу, як цивілізовані країни, а розпродажем природних багатств,
відібраних у народів поневолених — ненецкого газу, татарської,
башкірської, ханти-мансійської нафти, эвенкійського золота, якутських
алмазів. При тому представник будь-якого поневоленого народу, якщо він
зречеться мови і культури своєї нації і стане російськомовним
"інтернацистом", може досягти вершини влади в імперії. Але хто би не
правив імперією німці, євреї, грузини, татаро-монголи, угро-фіни,
чукчі чи колишні українці всі вони вже "русскіє". І геополітичною
метою Москви, поки вона існує, завжди буде повне знищення, повна
асиміляція українців. Адже Україна найкоштовніша і найпоживніша здобич
Орди за всю її історію.

 
Антиукраїнські сили в Україні складаються з російських колоністів,
патріотів Росії інших націй і їх прислужників зденаціоналізованих
малоросів, хохлів, яничар, манкуртів. Вони керуються з єдиного центру,  
їх мета – побудова "русской Украіни" без українців з подальшим
"воссоєдінєнієм". Чужинці-мільярдери-олігархи, які правлять країною,
спираються на цей антиукраїнській і совковий "лохторат", але їх проблема
в тому, що самим їм "воссоєдінєніє" непотрібне і загрозливе. Адже такі
самі, але сильніші російські бандити тоді віднімуть у них награбоване.

 
Українські сили складаються із залишків української нації, а також тих
росіян, білорусів, євреїв, поляків, грузинів, вірмен т.і., які
розуміють, що несе їм і світу "русскій мір", і що його чекає. І тільки
ця спільнота може і має об’єднатися в політичну націю, яка матиме
майбутнє. Півстоліття тому ці сили під проводом Романа Шухевича 10 років
чинили опір всім окупантам в боротьбі за відновлення Української
Держави.

 
Сім років тому ці сили дали В.Ющенку історичний шанс відновити
Українську Державу і приєднати її до світової цивілізації. Але він
продався бандитам, яким обіцяв тюрми, і перейшов на їх бік. Остаточно
цей шанс був втрачений  на останніх виборах через зраду Майдану
"противсіхами" на чолі з В.Ющенком і О.Тягнибоком. Звичайно, багато хто
зрадив несвідомо, клюнувши на гачок підступного гасла московських
політтехнологів: "Всі однакові! Тому голосуй проти всіх, або не йди на
вибори!" Але ж яким треба було бути дебілом, щоб не розуміти
неоднаковість, насамперед хоча б ту, що на відміну від Бандюковича
Тигрюлю можна було би переобрати. В 2004 році саме з цих міркувань я
голосувала за Ющера, а не "проти всіх", хоч і знала, за що він назвав
Рудого "батьком". Українські сили залишились роз’єднаними і
розпорошеними.

 
Влада в країні зрадою і фальшуванням на виборах захоплена російськими
націоналістами. Ліквідовано навіть той умовний поділ влади на гілки,
який існував до 2010 р. Побудована промислово-феодальна
злодійсько-бандитська "вертикаль", куди включені і "правопохоронні
органи" з "ліфтом" наверх частки "наколядованого" з кожного поверху.
"Виборів" більше не буде. Все буде як в Росії і Білорусі. "Суди" над
небезпечними для влади політиками вже діють. Єдиний політик в Україні,
якого тваринно боїться влада, тому що при всіх його вадах і помилках він
єдиний здатен створити реальний спротив бандитам і зламати злочинну
"Систему", нищится ними в залежному суді політично і морально. Якщо не
вдасться будуть намагатися знищити фізично, бо його свобода їх
ув’язнення. З серпня цього року влада стала режимом.

 
Наляканий Майданом режим олігархів нищить загрозливий для нього малий і
середній бізнес. Режим створює умови для прискореного вимирання
пенсіонерів і люмпенізації населення, вже непотрібного як "лохторат"
("Усьо будіт Данбас", як писали вони на стінах і парканах в 2004 р.).
Олігархи зацікавлені в поширенні безробіття, щоб люди прагнули за
копійки працювати на привласнених ними підприємствах. Найбільш активні і
тому небезпечні для влади українці безробіттям витісняються за межі
України.

 
Олігархи примножують свої багатства за рахунок російського газу,
купувати який вони примушують приватизовану ними державу. Вони не
зацікавлені в скороченні споживання газу, модернізації привласнених
підприємств та створенні робочих місць. За газові подачки вони
розплачуються залишками суверенітету. Якби 20 років тому була відновлена
українська держава, вона давно мала би свій газ і свою нафту.

 
Режим дурить українців "европейським вибором" і "безвізовим режимом" при
відсутності східного  кордону, звідки до Европи лине потік імміґрантів
та наркотиків. Якби в Україні діяли европейські закони і існували
незалежні суди, бандити сиділи би в тюрмах, а не в парламенті і уряді.

 
Щоб завершити пограбування країни перепродажем української землі і
чкурнути в свої закордонні маєтки, як вже чкурнув, обікравши киян,
Черновецький, режиму потрібна "стабільність". Нас постійно закликають до
"примирення" та "порозуміння".
Але ж Україна століттями колонізувалася. Тут поколіннями живуть
російські колоністи. Їх батьківщина Росія, їх куміри Пьотр,
Єкатєріна, Сталін, Жуков і Путін. Вони звикли бути панами над
тубільцями, і ніякий міфічний "добробут" не примусить їх визнати, що
вони живуть не на російській землі. Вони ненавидять і зневажають
українців, які не хочуть ставати "русскімі". Можливо, заслужено, якщо ті
терплять. Адже жодна інша нація не потерпіла би такої наруги над собою
на своїй землі, але занадто багатьом українцям прищеплена меншовартість.
Як сказав колись Андрій Шептицький: "Народ наш великий, але людей
мало".

 
"Порозуміння" поневолених з поневолювачами, жертв з катами теоретично
можливе тільки в одному випадку якщо кати покаються. Але ж кати
каятися не збираються і продовжують нищити нас.

 
Занадто багато українців продовжують бути задуреними інформаційним
середовищем, в якому панують російський, проросійський і совковий
агітпропи. Використовуючи проблеми історичних стосунків українців з
євреями і наявність відповідного підґрунтя, широко використовується
віковічна ідеологічна імперська зброя підбурювання етносів "divide et
impera", в першу чергу антисемітизм, який як громовідвід відвертає
увагу  від реальної загрози. На маргінальну частину українців ця зброя
діє надзвичайно ефективно. В той же час найбільш осоружні українцям
євреї є складовою "русскаго міра". Адже саме "русскій мір", а не
єврейській світ вони нав’язують українцям через свої панівні теле- та
радіоканали, газети, журнали, книги.

 
Що робити?!
Назвати речі своїми іменами. Насамперед, перестати сором’язливо називати
антиукраїнські сили і їх владу проросійськими і усвідомити безглуздість
будь-яких "дискусій" та "звернень" до них.

 
Усвідомити, що маячня про "демократію", "вибори", "конституцію" при
кримінальній владі, "толерантність" до ворога, "порозуміння" з ним, яка
навязується українцям, сприяє продовженню повзучого нищення нації, її
мови і культури.

 
Усвідомити, що всі "реформи" в цій державі, як і в Росії, робляться для посилення збагачення влади і полегшення її існування.

 
Усвідомити, що якщо ми не чинитимемо спротиву і не знешкодимо агресивний
і нахабний "русскій мір", ми втратимо націю і жити по-людськи ніколи не
будемо. "Русскій мір" в українській державі має знати своє місце, як
знає він його в усіх цивілізованих країнах, в тому числі і в колишніх
російських колоніях, саме тому набагато більш успішних, ніж Україна.

 
Усвідомити, що об’єднання українських сил неможливе без визначення "хто є
хто" і попереднього роз’єднання. Українська інтеліґенція вже
визначилася "хто є хто".

 
Росіяни мають розмежуватися з кацапами і москалями, євреї з жидами,
українці з яничарами, манкуртами, хохлами, малоросами, "толерастами",
"противсіхами", які не покаються за зраду нації.

 
Усвідомити, що визволення "демократичним шляхом" уже неможливе.

 
Усвідомити, що якщо ми хочемо залишитися українцями, зберегти свою мову і
культуру, жити в цивілізованій країні, наша мета відновлення
Української Держави, Української Народної Республіки.

 
Усвідомити, що День Нашої Незалежності 22 січня, День Злуки.

 
Тож нашим першим кроком до визволення має бути створення на місцях
Комітетів Опору Диктатурі, які в свою чергу мають бути першим кроком до
відновлення українського представництва Української Головної
Визвольної Ради.

 
Об’єднаймося спільною метою відновлення Української Держави.

 
© MilagrosaJulia, російськомовна українка
    [18.08.2011]

КОГО ТЫ ХОТЕЛ УДИВИТЬ .....(((((

  • 17.08.11, 23:46


 
КОГО ТЫ ХОТЕЛ УДИВИТЬ

 
Ты можешь продать, флот, свободу и газ,
И можешь с Россией нас слить.
Все знают, что правит страной пидарас,
Кого ты хотел удивить?

 
Ты Раду купил, СБУ и суды,
Мечтая страну подчинить,
Но все эти «схемы» придумал не ты,
Кого ты хотел удивить?

 
Скажи мне, чему ты рад?
Постой, оглянись назад,
Постой, оглянись назад,
И ты увидишь,
Как вянет листопад,
И вороны кружат,
Там где раньше был цветущий сад.

 
Ты стал казнокрадом, и дрогнула тьма,
Как царь собирался ты жить,
Но вора всегда ожидает тюрьма,
Кого ты хотел удивить?

 
Украл все, что мог, и тебе всё равно,
Как жизни остаток прожить.
Народ опустил же на самое дно,
Кого ты хотел удивить?

 
Скажи мне, чему ты рад?
Постой, оглянись назад,
Постой, оглянись назад,
И ты увидишь,
Как вянет листопад,
И вороны кружат,
Там где раньше был цветущий сад.

 
Ты будешь сидеть на параше опять,
И слезы горючие лить.
И то, и другое ты делал не раз,
Кого ты хотел удивить?

 
Скажи мне, чему ты рад?
Постой, оглянись назад,
Постой, оглянись назад,
И ты увидишь,
Как вянет листопад,
И вороны кружат,
Там где раньше был цветущий сад.

©

Юлія Тимошенко. З-за грат.....))

  • 16.08.11, 20:11
16 Сер 2011, 15:00

 


Сиджу перед вікном "в клітинку" на залізному табуреті, накритому старою
газетою із заголовком "Юлю засудять, але не посадять". Табурет накрили
газетою задовго до мого арешту, але я нічого не стала змінювати – нехай
тут все іде своїм шляхом.


 


Камера приблизно п'ятнадцять квадратних метрів. Зліва, вибачте,
"параша", а справа мирно сплять дві мої сусідки – симпатичні
інтелігентні жінки – киянка та львів'янка, які нічого не мають спільного
з місцевим контингентом. Типові представниці середнього класу, які для
корумпованого режиму є символічними жертвами показушної боротьби з
корупцією.


 


Стіни камери обмазані якимось спеціальним білим розчином від тарганів, за вікном хтось голосно та нецензурно свариться.


 


Напружено намагаюсь думати, що знаходжусь в історичному легендарному
місці для всіх політично-непокірних українців, бо саме тут утримували
Першоієрарха Української греко-католицької церкви Йосипа Сліпого, саме
тут народився наш великий вчений Олександр Богомолець, мати якого
"народниця" Софія Миколаївна колись була засуджена до десяти років
каторги. Багато інших непокірних режимам томилися в цьому СІЗО. Все це
так, але історичні аналогії мало допомагають у ці хвилини…


 


СІЗО критично перевантажене і, створюючи в цьому переліміті дискомфорт
справжнім злочинцям, моє тіло живе окремим від душі життям…   Воно
ходить по темним смердючим підвалам з брязкаючими залізними засовами в
оточенні вражаючої кількості озброєних людей, їздить "автозаком", та
обливається потом у бетонних мішках розміром метр на метр з ґратами
завтовшки з руку.


 


Це лише моє тіло обшукується та принижується, а душа, якимось дивним
чином, живе своїм життям – переплавляється та набуває нової суті – нової
любові, нової віри, нової гордості та нових сил.


 


ЛЮБОВ


 


Якісно нова, яку я почала відчувати на межі фізичного болю. Малюнки
дітей та їхні улюблені іграшки, що всупереч тюремному режиму просочилися
до моєї камери. Квіти, куплені за останні гривні зовсім незаможними
людьми та принесені на засідання суду.


 


Звичайні чесні люди, які ризикуючи життям, кидаються під колеса
"автозаку", ночують у наметах на вулиці під дощем та дулами ОМОНу,
приїжджають на мітинги і пікети, прориваючись через заставні загони ДАІ,
сигнали машин на підтримку біля суду, мільйони людей, які, звертаючись
до Бога з молитвами за своїх дітей і рідних, називають моє ім'я і навіть
вірші ув'язнених та написи підтримки на стінах тюремних дворів для
прогулянок – все це ще раз стверджує мене в готовності служити дорогим
моєму серцю українцям без будь-яких умов та дивідендів так як зможу і
там, де зможу.


 


Це не клятва і не присяга. Це моя група крові, моя ДНК, зміст всього,
що я намагаюся робити, можливо, з помилками, але викладаючись на всі
сто.


 


ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ


 


Це слово вже давно затерте та дискредитоване. Словосполучення
"відповідальність політика" перетворилося на оксюморон. Непідробну
відповідальність державного діяча перед народом неможливо створити лише
правильними законами та страхом покарання.


 


Справжня відповідальність – це перш за все стан душі, внутрішня
моральна самоцензура. Цю відповідальність я відчула у повну силу, коли
дізналася скільки людей (а головне, яких людей!) звернулося до суду з
проханням дати мені свободу та поручилися за мене.


 


Голови майже всіх українських релігійних конфесій; видатні українці,
які все життя присвятили боротьбі за незалежність України; справжні
Герої України, а не ті, які при Кучмі встигли купити це звання за немалі
гроші; легендарні політв'язні радянських часів; дисиденти 60-х; відомі
всьому світові письменники, які для патріотичних українських душ вже
давно стали живими легендами; знакові дипломати; справжні журналісти,
які ніколи ні під кого не підлаштовували свій голос; видатні співаки та
музиканти, спортсмени, лікарі, вчителі, шахтарі, металурги, аграрії.


 


Частина людей, які зараз за мене поручилися, на останніх президентських
виборах були "проти всіх". Можливо, помилки, яких я припустилася як
політик, як людина, були значимі для прийняття ними такого рішення.


 


Вибачте мене, дорогі моєму серцю люди, якщо я десь не додумала, не
доробила, або щось зробила помилково. Подвійні стандарти ніколи не жили в
моїй душі і ніколи не житимуть. Ті, хто сьогодні намагаються зі мною
розправитися, це добре знають. Тому і травлять.


 


Дякую всім, хто за мене поручився. Кожен підпис і кожне ваше слово
підтримки, ваша довіра і ваше пробачення – все це і є для мене
непохитним фундаментом моєї МОРАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
на все моє життя перед кожним з вас, перед кожним українцем. Це почуття
неспівставно сильніше за будь-яку формальну відповідальність, прописану в
законах.


 


НАДІЯ


 


Перший день у суді після арешту.   Кожна клітина просякла тюремним
смородом і після СІЗО навіть електричне світло в залі суду взагалі
виглядає, як сонце. Знаходжу сили не проявити слабкість жодним поглядом
та жодним рухом.


 


У залі рідні обличчя та рідні очі повні болю та рішучості. Але коли я
побачила Бориса Тарасюка, Анатолія Гриценка, Славу Кириленка, Арсенія
Яценюка, Миколу Катеринчука, всіх самооборонців, Юрія Кармазіна,
представників здорового крила "Нашої України", коли дізналася, що
Віталій Кличко перервав свої тренування і повернувся в Україну вести
головний бій за свободу та демократію, я зрозуміла, що НАДІЯ Є


 


І якщо моє ув'язнення – це своєрідна плата за єднання опозиції, то…в
усьому, що робить Господь є зміст, який ми поки що, можливо, не
розуміємо.


 


Я дякую вам, дорогі мої колеги, за те, що ви сьогодні поряд. Зараз я
вже знаю, що у нас все вийде і не тільки в цьому тісному подвір'ї на
Хрещатику, 42, а в стратегічній перспективі України.


 


Немає таких позицій, якими б я не поступилася заради нашої
єдності, немає таких умов, яких би я не прийняла заради можливості діяти
спільно.
Об'єднання опозиції розпочне процес поляризації суспільства на МИ та ВОНИ.


 


МИ – це всі, всі, всі, хто ніколи не зможе
сприйняти бездуховність, антиукраїнськість, несвободу, несправедливість
та клептократію режиму.


 


ВОНИ– це божевільні, які вірять, що на
президентських виборах придбали Україну без народу, без волі, без душі,
як приватний бізнес для родини.


 


ВОНИ – це поганий жарт Господа з "вінками", "йолками", "міжгір'ям" та "братвою".


 


МИ та ВОНИ – це той єдиний життєво важливий "розкол", який треба вітати, який дасть можливість мобілізувати всіх та через рік "ЇХ" відправити назад в минуле та надійно замурувати ту нору, з якої вони періодично виповзають. Тільки так МИ зможемо отримати можливість побудувати справжню європейську країну і побудуємо – у мене немає в цьому жодного сумніву.


 


ГОРДІСТЬ


 


Сьогодні це нова гордість за мою команду. Не ту, яка лізла в усі двері
та вікна, коли я працювала в Уряді, а ту, яка сьогодні стиснувши зуби
під дулами ОМОНа, під політичними кримінальними справами тримає останню
лінію фронту перед встановленням диктатури. Тримає без адмінресурсу, без
кулуарних домовленостей, без грошей, без доступу до ТВ, без подвійних
стандартів…


 


Моя знекровлена режимом команда і є сьогодні головною політичною
армією, яка зберігає шанс для країни. Коли я бачу їхні червоні від
недосипання очі, бліді від емоцій обличчя, спостерігаю як в таких умовах
вони стали спина до спини і в умовах військової дисципліни тримають
стрій, і ще наносять удари по диктатурі як в Україні, так і за її
межами, я відчуваю ГОРДІСТЬ за них – яких критикують, провокують, лякають, підкуповують, але не можуть зламати ні морально, ні політично.


 


ВПЕВНЕНІСТЬ


 


Тепер я впевнена, що західна світова демократична спільнота не залишила
Україну віч-на-віч із загрозою диктатури. Твердження експертного
середовища, що Україну обміняли у великих геополітичних домовленостях,
не відповідає дійсності. Ми НЕ САМІ перед обличчям пострадянських
викликів.


 


Мене приємно вразила потужна, дієва і щира реакція світу на
переслідування опозиції в Україні. Нас – Україну – підтримують, нам
бажають добра, свободи та справедливості.


 


Я вдячна світовій демократичній спільноті, всім лідерам Європейського
Союзу, лідерам та політикам демократичних країн, своїм колегам по
Європейській народній партії, українській діаспорі по всьому світові,
неурядовим та правозахисним організаціям, євродепутатам, дипломатам,
експертам за їхнє вагоме слово, за їхню позицію, за захист України.
Вірю, що ви всі допоможете Україні підписати та ратифікувати Угоду про
політичну Асоціацію з ЄС.


 


Сьогодні на межі міжнародної ізоляції не Україна, а Янукович та його
клани. Вони вже можуть почати віддавати свої закордонні паспорти кенгуру
з Міжгір'я. Бо, мені здається, у цих тваринок скоро залишиться більше
шансів бути прийнятими в світі, ніж у їхніх господарів.


 


ЗАРАДИ ЧОГО?


 


Навіщо мені всі ці випробування? Таке питання мені задають деякі люди.
Вони радять домовитися з режимом, визнати Віктора Януковича законним
Президентом України, встати перед потішним судом та назвати їх
уповноваженого в суді "Ваша Честь".


 


Ще радять ці люди попросити у Януковича для себе свободи та права на
нормальне життя, пообіцяти піти з політики та не заважати їм ґвалтувати
нашу Святу землю.


 


Мені до найменших подробиць відомо, як Янукович щоденно управляє
процесом розправи, і що в нього немає жодних моральних або раціональних
обмежень в діях, які гарантують йому збереження влади.


 


Люди, які радять мені такі примітивні речі, не розуміють, що мені
нічого не потрібно від Януковича та його зграї. Моя Свобода та моя Віра
зі мною, далеко за межами цієї смердючої тюремної камери.


 


Один мій близький друг часто у мене питає словами Шварца: "Хто ти лицар
чи перехожий? Якщо перехожий, то іди собі з Богом. Якщо лицар, виходь
на бій…". На це питання я давно дала собі відповідь.


 


Через каламутне скло тюремної камери досить важко щось розгледіти,
зокрема і "світле майбутнє", але я маю свій Символ Віри в Україну, який
вже давно дає мені справжню ціль і справжній сенс жити, дає сили, але
про це я напишу вам у наступному листі.


 


Зараз я за ґратами, але я всім серцем поряд з вами.


 


Юлія


 


P.S. Дякую "Молодій Батьківщині" і всім, хто збирав для мене квіти.
Мені їх, правда, не дозволили передати, але я знаю, що вони є…


 


Юлія Тимошенко, для «Української правди»