EPPUP TI TRADIRO Тебе я, може, зраджу в ту годину, як таємницею весь світ укриє мла, приникне геній з поглядом вогнистим і з поцілунком до мого чола. І я тоді, бліда й тримтяча встану, покину ліжко і піду за ним. Крізь темряву піду за гордим і величним таємним генієм моїм... Моїм вустам свої слова надасть він, одкриє всі дива, що знає сам, і з серця глибини тоді полинуть к широким неозорним небесам нестримані, одважні, вільні співи... Л. Українка, 1904