Щорічний опус «о бренности бытия»

Відчуваю
себе ванільною дівчинкою: сиджу на балконі, утнувшись носом  в коліна
та рівномірно розхитуючись з боку в бік, а поруч, як завжди, півлітрова
чашка чаю з лимоном. Думки пусті, ні про що. Просто аби не здохнути від
самотності розмовляю сама з собою, іноді з технікою, рідше з рибою на
столі, ще рідше з людьми. Вже давно здох кактус на тумбі, його історія
взагалі дуже печальна: спочатку він вигорів на сонці, ще коли стояв на
підвіконні; потім з приходом морозів я почала його інтенсивно поливати -
і він змерз. Телефон взагалі давно перетворився на електронну книгу з
плеєром, інакше б давно можна було його викинути. А ні, ще в нього є
будильник, без якого, напевно, я б зовсім забувала прокидатися. Пуста
трата часу, нікому непотрібна вища освіта, туманні перспективи наукового
зростання, широкі перспективи майбутнього безробіття та кризи.
Якось занадто часто почала приходити в гості Хандра, а головне , вона
така нав’язлива: відбирає час на всі інші забави, егоїстка, - так і
сидимо удвох на балконі: мовчимо про життя. Я меланхолічно розмочую
вівсяне печиво в чаї, а вона все ниє про моє безглузде життя. Дурепа!
Весна навколо, а вона вся по-осінньому печальна: навішує мені про
дурнуваті людські цінності та ще про жахливіші мої принципи – просто
якась неймовірна суміш ніби дешевого алкоголю та ще дешевшого. Ах, чорт,
як же іноді хочеться палити, набрати легені повні тютюнового диму та
заповнити всю пустоту, що втягує мене в себе, мов чорна діра. На щастя, в
нас в гуртожитку пасивні курці отруюються ні трохи не менше ніж
активні, тому вся проблема лишається лиш в тому, що холодний весняний
вітер занадто швидко виганяє дим з блоку.
Теплої води на блоці вже немає з тиждень, то ж зникло звичне місце для
самобичування – душ: тільки там можна провести півгодини в роздумах про
власну нікчемність, а червоні від сліз очі звично можна пояснити
шампунем. Соціальні мережі втратили звичну функцію, поступово
перетворюються на черговий навчально-інформаційний портал з неймовірно
багатою музичної бібліотекою. Вичерпуються всі стандартні функції з
оточуючих предметів, набридає музика, не рятує кіно… Єдиною розвагою
стало спілкування з малознайомими людьми: не знаючи одне одного, ми
маємо безмежну кількість точок взаємодії, а головне, нам просто пофіг,
яке враження ми справимо.
Знаєте, це не так уже й страшно просиджувати вихідні перед найважливішим
днем в році на балконі в обіймах Хандри. Попри всі тривоги лише вона
дає змогу відчувати себе людиною, а то постійно з дій оточуючих починаєш
усвідомлювати себе останньою скотиною на планеті Земля, а може навіть
далеко за її межами. А все не так, все зовсім не так, насправді я миле
створіння, кошеня, якщо хочете, і зовсім не цинічна я, навіть ні трохи
не егоїстична, все це – лиш вимоги часу, епохи, коли хочете. Не з тих я
кошенят, що будуть жити на смітнику та харчуватися недоїдками, мені
простіше скорчити морду кота зі Шрека та знайти собі гарних господарів,
або хоча б пристойну бабусю, що приноситиме щодня скибку хліба. Але
обов’язково слід когось знайти, бо мої уявні друзі починають занадто
погано на мене впливати й забирають забагато часу на себе: ми можемо
проговорити всю ніч, а після в універі я не хочу навіть бачити справжніх
людей, не те що чути їх надоїдливі голоси,  що розповідають про чергові
проблеми.
Ні, в мене все прекрасно, мої психічні проблеми абсолютно не заважають
мені в житті: розмноження особистості дає змогу не сумувати на одинці чи
в сірій масі народу, то ж не дивуйтесь, коли бачите дурнувату посмішку
на моєму обличчі, просто моє чергове «Я» розповідає анекдоти з рубрики
«чорний гумор»; шизофренія на її першій стадії (манії переслідування)
дає змогу бути завжди на готові та не втрачати пильності у складних
ситуаціях (модулях та екзаменах); а найголовніше, то недолік уваги живих
людей до моєї скромної персони, тому кожен публічний виступ приносить
мені масу задоволення, а  моїй крові чергову подвійну порцію адреналіну.

Не засмучуйтесь, якщо ви реальні, то певно, що проблеми у вас теж
справжні, а не надумані як у мене, маленької психічно неврівноваженої
дівчини, що страждає від самоцькування. Хай як би там не було, а життя
продовжується: завжди можна заварити ще одну чашку чаю й провести ще не
одну годину в тиші на самоті зі своїми видуманими друзями.