Висновок

От є якась дурнувата традиція підводити підсумки минулого року.
Особисто я це роблю вперше, тому не дивно, якщо щось пропущу, а чомусь
приділю невиправдана занадто велику кількість моєї дорогоцінної уваги.
І
все-таки, почнемо. Цей рік змусив мене докорінно змінитися. Може,
звучить занадто пафосно, але саме так і сталося. Я втратила майже все,
хоча ні свідомо відмовилася від усього, що хоч якось пов*язувало мене з
навколишнім світом. Але якби ви могли тільки зрозуміти, скільки я
отримала натомість. Це не просто нові знайомі, це нові люди, а повірте,
слово "людина" означає для мене занадто багато, аби розкидатися направо
і наліво. 
Ще я щомиті стаю простішою, хоча ситуація навпаки
вимагає якоїсь напищеності, гордості, пафосу... А ще б хотіла написати
"мажорства", але ні, це слово ніколи не буде стосуватися мене, я не з
тих, далеко не з тих... За 4 місяці життя у великому місті я не змогла
змиритися з думкою, що це мій дім, ні, це величезний палац з
прекрасними площами, вуличками та будинками на Полтавському шлясі
початку ХХ століття. Чорт!!! А я щомиті закохуюся в це місто більше і
більше, тоді коли свою маленьку Батьківщину ненавиджу, постійно
порівнюючи її з цим палацом, цим величезним палацом з населенням майже
в 1,5 млн. людей.
Загалом,
розвиток мого морального становища проходив приблизно у параболітичному
напрямку. У 2010 я входила з відчуттям ейфорії: останні півроку
навчання - треба з усіма дружити, скрізь брати участь, працювати і
працювати над собою... Але зараз - не дай Боже пройти повз школу: все
це зміїне кубло, де приємними мені були лиш кілька моїх улюблених
вчительох, а всі інші ... так, змушували видавити привітну посмішку.
Зараз із колишніх в мене тільки сім*я, ну й кілька людей для теревень
ВКонтакті, чомусь мені не хочеться нікого бачити, ні з ким ні про що
говорити, особливо про щось високе, адже вони вельми люблять такі
розмови...
Намагаюся не бути гордою, досі намагаюся... Адже хто зі
мною знайомий, той точно знає, що я без своєї гордині з дому не
виходжу, а тому навряд чи перша привітаюся, поздоровлю з якимсь
дурнуватим святом, або ж навіть погляну у вашу сторону, ой і не
сподівайтеся!
Якщо чесно, то давно забила на свої принципи, а їх в
мене, ой, вам краще навіть не знати і 5-ої їх частини. Ще до недавнього
я нікому нічого про себе не розповідала і тільки голі факти говорили
самі за себе, я ж трималася міцним горішком. А зараз, страшно згадати,
але я стаю звичайною, починаю говорити не з тими й не про те, якось
так.
Звичайно, написано все аж досить сильно в моєму стилі: жодних
дат, імен, фактів... Але головне, що це розумію я, а більше воно нікому
й не треба.

До речі, є дещо, що лишається незмінним уже
протягом 5-и років: "та, що завжди посміхається..." Правильно це чи ні,
але отака вже я: за однією, але прекрасною маскою.

Блін, а ще я до жаху скромна, розумна і вихована.

От, якось так...