Є люди, приречені на те, що їх завжди будуть кидати найрідніші....Ось так просто...Йти, повернувшись через багато-багато часу, ніби нічого не сталось, або ж не повертаючись ніколи...Несамовита пустота, якась така недосяжна і водночас..Здається, вона зараз живе всередині мене...Так порожньо не бувало ніколи...Ніби з шаленого пристрасного почуття різко й необдумано кидаєшся в крайшощі...Тікаєш...Чи виходиш заміж...Чи просто стоїш на місці, коли залишається крок до того, щоб остаточно все розбити...Щоб нарешті поставити крапку...Щоб сказати: ну все, тепер назавжди..Але ж чому я знову боюсь..Боюсь, що не зможу...Боюсь, що ота порожнеча, котра живе в мені, коли його нема, не зникне ніколи..Адже її зможе вигнати лише одна людина...Чому рано чи пізно люди стають байдужими..Чому вони настільки сліпнуть, що не помічають, як ота рідна людинка згорає ...Чому так?

Якщо він не поврнеться, буде надто порожньо, щоб жити далі...Крапка неможлива...

Іноді важко повертатись назад...Особливо, якщо точно знаєш, що твоє повернення приречене зруйнувати все, що ти досі будував, за одну мить.Варто тільки піддатись, і ти вже в руках долі, в руках своє почуттів, своїх слабкостей. Варто тільки озирнутись, і все змінюється..Ти стаєш частиною того, що робить тебе нікчемним, т стаєш заручником..Але спокуса настільки сильна, що знаючи все це ти все одно повертаєшся до того, що колись могло подарувати щастя. Я щаслива, бо я повертаюсь..І в той же час знаю, що один крок може все розбити..Один крок..Неправиьний, нікчемний, необдуманий..Потрібний..

Я вже не належу собі...

Все міняється....Міняємось ми, але в той же час залишаємось такими, як були раніше! Граємо щоразу нові і нові ролі, проте роль СЕБЕ ще ніхто не відміняв,  тому десь там, глибоко всередині залишається ХТОСЬ, кого можна було б не грати....Але важко бути собою, коли всі навколо бавляться в театр..Можливо треба просто знайти людину, з котрою грати не доводиться...З котрою можна бути щирою, бути відвертою, просто бути такою, як є...А якщо вже грати, то врешті сказати прямо "згнаєш, я граю..."

Всі міняється...Ми міняємось...А краще було б просто бути собою...

Фрагменти чужих доріг ще ніколи не відчували на собі жорстокого і знайомого сучасності дотику асфальту, ці стежки ведуть у небуття, а скоріш навіть в минуле, вона йшла одною з тих стежок і думала про дощ. Чому сьогодні? Чому саме тепер він подарував їй осінню краплю тривоги, цей теплий дощик вже не викликав довіри, він не тішив її, як тоді, рік тому, він лише додавав впевненості йти вперед, йти далі тоненької, як лінія долі на долоні, стежечкою з її минулого, і вона обманювала себе, немовби не знає, куди вона йде…

Попереду вона бачила мури.. Високі камяні мури отого казкового, навдивовижу містичного і старого замку,  в якому бувала не раз, проте навіть сьогодні вона йшла сюди, ніби вперше…все змінилось цієї осені..і цей зрадливий дощ. Мури огортав туман, справжнє осіннє мереживо, зліплене з ранкової роси і її вчорашніх сліз, від них віяло холодом і минулим, вони ніби дзеркало душі, віддзеркалювали сутність цього місця ще з давніх віків, здавалось, ці мури неможливо зруйнувати. Вони були непорушні, як львівські леви біля порохової вежі, і сильні, як лицарі доби середньовіччя. Вона дивувалась красі замкового каменю, хоч то були лише руїни…Нікчемні осколки минулого…Нікчемні засоби заробляння грошей...Навіть вони стали частиною комерції… та їй було все одно…в навушниках грала улюблена французька музика, ноги вели її далі…до замку..

         Через 5 хвилин статичність музики перервало рипіння брами. Перед неї велично розстелив свої обійми міст, брама відчинялась поволі, вона, ніби знала, до якого щастя готує тих, хто крізь неї проходить, до якої радості, до якої втіхи і краси споглядання замкових скарбів. Це неймовірно солодке відчуття очікування заполонило її, вона стояла, ніби вкопана, чекаючи, поки пролунає останній, ледь чутний звук відчинених залізних дверей. Вони були живими. Навіть зараз, у свої 18 вона може поклястись будь-кому, що чула, як вони співаюсь вечорами, пронизливо, ніжно і тихо-тихо, вони беруть в полон своєї піснею, і якщо хтось почує їх чарівний спів, вже ніколи не зможе не повернутись. Вона чула, і ось вона тут…

         Ввійти крізь замкову браму, то ніби переступити через вічність, зупинити час, зупинити планету, зупинити весь світ. От тільки почуттів не зупинити. Її серце болюче стиснулось, пронизане спогадами про це місце. Ось він замок! З його численними підземними ходами, кам'яницями, покоями, каплицями і срібним обрамлення віконних рам…вона так любила сонячний срібний блиск, а сьогодні дощ…Жаль, не побачити знову…

         На подвір’ї панувала ніч…Хоча на годиннику була вже шоста ранку. Як легко їм вдалось все змінити, зруйнувати гіркий лепет минулого, замінивши його на легковажний, кольоровий, галасливий крик. Все не те, це вже не ті палаци, але ж чи знає про це хоч один з відвідувачів. Мабуть, ні. Та яка, зрештою, різниця, у них зовсім інше уявлення про красу. Її краса давно погасла. Її краса померла в кайданах цих мурів…

         Від руїн віяло холодом. Вона озирнулась. Погляд зупинився на капличці в готичному стилі з двома вікнами і великим сфінксом, зображеним вгорі, на куполі. Чия то ідея, зліпити сфінкса?.. Вже й не пригадати…

         А ось тут, під вікнами її покою колись боролись два самовпевнені легіні. В пам'яті промайнув короткий епізод минулого.

На мокру землю відчайдушно впала рукавичка…Не встигло сонце зігріти її своїм різким липневим промінням, як миттєвий дотик до землі перервала юнача рука…Різкий погляд, сповнений ненависті і три нестерпні дні очікування…перемога або смерть…Мають відкритись лише одні двері, лише одні…Кохання або несподівана вічність…Вона все розуміла…тоді, як і сьогодні, рюмсав передосінній дощ…

Він прийняв виклик…Ще одна безсонна ніч, і ось він вже стоїть перед своїм безстрашним, як і сам, суперником…В молоде обличчя з виплеканої законом відстані тяжко дихає револьвер…Він простягаєш праву руку з залізним вбивцею, і якусь мить серце завмирає…Що ж, кому як судилося?

 Напруга наповнює повітря, і дихати стає що раз важче, думки оковили всю їх сутність, життя віддзеркалюється в запалених диким почуттям очах…Навпроти одне одного стояли найкращі друзі, збоку вона - єдина і кохана, з цікавістю спостерігає за кожним  рухом…Вона ніколи не вміла кохати, але ж по закону повинна належати переможцю, треба лише натиснути на курок…Тільки раз…Потім все забудеться…мине…пройде…і буде щастя…шалена пристрасть…все, як вони мріяли, все для НЕЇ…

Вона пам’ятала.. Її і досі гризло сумління, що так і не змогла полюбити нікого з них..Так і не змогла полюбити взагалі. Дівоча цікавість стала причиною смерті. Невже ціль оправдує такі втрати. Нікчемна була ціль тієї дуелі – вона!

Ще мить, і серце не витримає, розірветься, або вистрибне з грудей і впаде до ніг першого-ліпшого перехожого. Треба тікати з цього жахливого замку, требу бігти, не озираючись, поки не пізно. Але ж як їй так просто покинути місце, де вона колись навчилася жити?...де вона колись втратила право бути прощеною, і тепер блукатиму замковими коридорами вічно, поки його душа не простить їй нездатності любити…Вона впала на землю і заридала…Це триватиме вічно…Помилка, за котру треба платити, мабуть, у неї немає серця, мабуть, вона не здатна до розкаяння.

  Він вибачив давно… Проте вона цього ніколи не відчує…

Додивляюсь останній сон, спокійно усміхаюсь до чергового принца на білому коні, беру його за руку і.. прокидаюсь від пронизливого звуку будильника на столі. Ранок!  Мабуть, не лише для мене він є не найприємнішим часом доби, коли ще так хочеться додивитись отой передранковий короткий сон, подрімати, заплющити очі і, сховавшись під теплою ковдрою, зупинити час хоча б на мить. Вранці я найчастіше думаю про неї, мрію  торкнутись її губами, відчути її чарівний аромат, адже все, що мені потрібно, щоб вилікуватись від «ранкової хвороби» - це філіжанка запашної гарячої кави.   

Гаряча і гірка.. З кави  не лише починається день, вона заповнює  прогалини дружніх розмов, додає наснаги на ділових зустрічах, робить яскравішими навіть зовсім нецікаві плітки.  Зрештою, навіть звичайнісінькі посиденьки в кав'ярні під час дощу не можуть обійтись без її чарівного смаку.

Минуло вже більше п’яти століть з того часу, як цей напій завоював всю Європу. Але хто, коли і як вперше приготував каву, невідомо й досі. Це питання залишається «білою плямою історії».  Одна гіпотеза вказує на походження кави з Абсинії, інша - з Ємену, але ці місця знаходяться  настільки близько один від іншого, що обидва припущення можуть бути вірними.

В Європу кава потрапила у  XVст., але вживалася лише як лікувальний засіб і коштувала дуже дорого. Перша в Європі кав"ярня відкрилась в Італії у 1645 році. Цікаво, що широке поширення кави в Європі, що почалось з 1683 року, пов'язане з ім'ям українця -  шляхтича та козака Юрія-Франца Кульчицького. Під час облоги турками Відня у 1683 він, перевдягнувшись у турецький одяг, проніс листа про допомогу місту, за що був щиро нагороджений віденцями, у тому числі 300 мішками кави з турецького обозу. Перебуваючи в Туреччині, Юрій ознайомився із технологією приготування напою, яку вміло пристосував до смаків європейців — почав додавати до кави цукор. Так з’явилася знаменита кава по-віденськи. Згодом Юрій Кульчицький відкрив невеличку кав’ярню, де продавав порцію кави по крейцеру за філіжанку. Неперевершений напій набув великої популярності серед жителів Відня. Згодом, за сприяння підприємливого українця, в багатьох куточках міста почали діяти схожі заклади, а Ю. Кульчицький очолив цех продавців кави. Так кава «заволоділа» європейцями, а її споживання перетворилось на приємний і цікавий ритуал.

Та чи не згубний цей заманливий напій для нашого здоров'я? Протягом довгих років вчені та дослідники сперечаються про вплив кави на організм людини. Та після низки досліджень, фахівцям вдалося встановити, що користь від пари філіжанок кави іноді навіть більша, ніж від вживання різноманітних продуктів харчування ( в тому числі овочів, фруктів та горіхів).  Антиоксиданти, що містяться у цьому напої,  з успіхом протистоять розвитку у людини таких захворювань, як рак та діабет, а також  діють проти вільних радикалів, що руйнують структуру клітин. Цікаво зазначити, що кава з та без кофеїну одинаково корисна. Та щоб не перетворити лікувальні властивості кави на згубні, слід вживати її не більше, ніж дві філіжанки на день.

Сьогодні третина населення земної кулі регулярно споживає каву. Рекордсменами у кількості випитої кави є мешканці Скандинавії, Італії та Німеччини. За результатами опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, 63% українських громадян починають свій день філіжанкою кави.

Мабуть, все таки  варто дізнатись про тих, хто відкрив нам насолоду зігріти кавою навіть найхолодніші думки і руки…Адже вона така потрібна, гаряча і гірка, та з котрої все починалось….

Так часто ми шукаємо причину...Питаємо себе, питаємо інших..."Чому так?"...Але відповіді не знаходимо...Чому немає щастя? Чому не зараз? Не тепер? Коли вже немає сил, немає жодних надії, немає віри в те, що воно ( щастя), коли - небудь ще буде...Чекати на нього нестерпно..Відчувати його наближення - солодко...Думати про нього - звабливо...От тільки коли воно вже тут, з тобою, зовсім поряд...Тоді його просто буває мало...Я шукала його так довго..А воно чомусь так і неприйшло...Можливо тому, що я не наважилась сказати ...Можливо, просто не дописала "ти в моєму серці" до смс ( однієї в місяць)...Може...Може я просто не готова...Все прийняти і жити далі без...Але ж...Але ж я так довго чекала..

Ми шукаємо щастя не там, де воно могло б бути...Мрії - скло...Вони такі ніжні і ламкі.. Вони слабкі...Навіть якщо той, хто ними володіє, вважає себе надто сильним, щоб не витримати...

Ми шукаємо щастя там, де його немає.. Чомусь чуже щастя, оте, котре нам не дозволене, смакує найбільше..За ним хоівються всі інші маленькі життєві радощі, з ним непомітні навіть найбільші прикрощі..Просто воно намальоване, несправжнє...Головне - не піддаватись йому...

Вчора я знову зламалась, не змогла...Впустила його в свої думки...Чиєсь передбачене щастя...Не моє...Чуже...Впустила і не змогла встояти перед ним...

Я зламалась...

Ми шукаємо його там...де шукати його найбільш небезпечно...Ми помилаємось...Але проодвжуємо шукати НЕ там...

Щастя є...

Але вибрати його неможливо... Я не хочу штучного щастя...

Боротись...Щоб не отримати...

А може щастя - не дорога...а пункт призначення....???

Останній день старого року..Хм..Якось так незвично...Міняти 9 на 10....Настрій святковий...Новорічний...Музика святкова... На кухні вариться картопля і морква на салати..В холодильнику повно всякої смакоти...Зараз пектиму тортик...Самотушки...І щороку така ж підготовка до переходу в настіпний етап...І кожного разу надієшся на зміни, і кожного разу плануєш купу всього зробити, проте, не завжди вдається...Але...

Важкий був для мене 2009 рік...Але я тішусь, шо нарешті попрощаюсь з тими помиками, котрих наробила в цьому році мабуть, як ніколи, багато..Шкода за тим, що минуло, шкода за тим, що вже не повториться..Шкода за...Але так повинно бути...Ось зараз я сиджу і думаю, що...перемогла...Здається я не зламалась нарешті...Довгий рік боротьби із собою, і результат - я не зламалась...

Просто хочнться перегорнути цю сторінку спокійно, не жалкуючи, не оглядаючись назад...Попереду щось нове і гарне..Нехай цей рік дасть мені можливість бути сильною перед обставинами, завбачливість, щоб не марнувати часу,, обережність, щоб не вірити фальшивим людям і маленьку жменьку щастя...Не більше, ніж я щаслуговую...

Дякую тим, кого я знайшла цього року...Хто став частинкою мого життя...Дякую тим, кого загубила..Вони дали мені дуже потрібний досвід..Дякую тим, хто поряд уже давно...і досі...

З НОВИМ РОКОМ ВАС!!!!!!! ХАЙ ЗДІЙСНЯТЬСЯ ВСІ ВАШІ МРІЇ!!! І БУДЬТЕ ЩАСЛИВИМИ В НОВОМУ РОЦІ!!!

Паршиво бути самотнім...Особливо якщо навколо лише ті, кого ти вважаєш несправжнім..А ті, кого ти вважаєш справжнім - вважають несправжньою тебе(( Шкода...Так шкода...Іноді наболить, просто стає так гидко...І ти кажеш..Не мовчиш..А потім, через кілька хвилин, через кілька секунд починаєш розуміти, що мовчання, мабуть, було б доречнішим..І все  ж...Потім по колу...Ті, кого ми цінуємо, не цінують нас, а ті, хто цінує нас  -часто залишаються поза увагою, їх просто не боїшся втратити...А вартувало б...Не знаю, чому так? Підлість, фальш, зрада...А там, де спражність...Хіба вперемішку з сумнівами...Сумно...Важко...Одна(

Магія зірок заворожила сучасне суспільство. Численні пророцтва, гороскопи та книги з астрології з кожним днем стають дедалі більш популярними. А ще зовсім недавно не мало жодного значення, хто ти, «чудова господиня» Діва, «хиткий нестримний» Овен, «неоднозначні» Терези чи «впертий» Скорпіон. І головне, гороскопами цікавиться не лише молодь, але й дорослі освічені люди. Що ж це? Правда чи відверта містифікація з метою одержання просто – таки міфічних прибутків?

         Чимало людей відмовляються вірити в правдивість гороскопів через власну релігійність, інші   самовпевнено стверджують, що гороскопи – повна маячня, не маючи на те жодної аргументації, вчені вважають це явище – антинауковим.

         Сьогодні астрологія – це модно. Книги з прогнозами та гороскопами виходять величезними тиражами, однак жодна з них за всю історію існування астрології не змогла переконливо пояснити, який може бути зв’язок між зоряним небом та непередбачуваної людською долею. Проте саме цей зв’язок є одним з головних постулатів даного вчення. Він базується на вченні Птоломея, котрий вважав, що центром Всесвіту є Земля, а всі інші планети обертаються навколо неї. За словами доктора фізико - математичних наук В. Вагилевича, саме завдяки такій конструкції вчені довгий час робили точні астрономічні, а заодно й астрологічні прогнози. Слід зазначити, що в 16 столітті ці дві науки були тісно пов’язані між собою. Перша вивчала зоряне небо, друга – його вплив на людські долі. У кожного середньовічного монарха були персональні астрологи, котрі й визначали, коли саме слід атакувати ворога, чи, наприклад, просити руки коханої жінки. 

         Так тривало до 18 століття, коли здобутки астрономії повністю дискредитували астрологію. Адже не Земля є центром Всесвіту, а Сонце, і всі планети обертаються навколо нього. Щодо астрології, то всі класичні діаграми побудовані на основі застарілих уявлень про Всесвіт. Отже, вони є недійсними. Сучасні астрологи намагаються перебудувати діаграми на потрібний лад, проте поки що їм це не вдалось.

         Дослідники стверджують, розміщення небесних тіл в момент народження людини ніяк не впливає на неї. Звісно, Місяць і Сонце мають гравітаційний та радіаційний вплив на Землю, проте до людини котра народилась та її характеру це не має жодного відношення.

Ще філософ Августин піддавав астрологію жорсткій критиці. За його словами, якщо володар і раб народились в один і той самий час та в одному місці, вони, по суті, повинні бути «астральними двійниками» - фактично  одною людиною, маючи при цьому різні умови життя та походження.

Звісно, читач може заперечити: але ж гороскопи іноді справді дуже точні. Цьому теж є просте пояснення  - більшість з них – універсальні, особливо коли йдеться про опис позитивних якостей людини. Ніхто не буде сперечатись з тим, що він розумний чи доброчесний. Без сумніву, жоден з нас не заперечить універсальних гороскоп них тез: «в житті багато проблем», «варто тримати себе в руках» чи  «будьте розсудливі і обережні».

Американський психолог Майкл Гоквелін в 1999 році провів дуже цікавий експеримент. Запропонував певній групі людей заповнити анкету, після заповнення котрої  пообіцяв надіслати їм точний персональний гороскоп. Обіцянку було виконано, проте текст в гороскопах був однаковим для всіх. 94%  учасників експерименту заявили, що абсолютно точно були відображені в гороскопі, а 90%  - що точність гороскопу підтвердили їхні друзі та родичі. Цікаво, що це був гороскоп Марселя Петейна  - серійного вбивці.

Тим не менш, астрологія сьогодні є дуже популярною. Мабуть, це можна пояснити довірливістю громадськості. Та й пропаганда астрології сьогодні є куди більш обширна, ніж її критика. Псевдовчення про магію зірок ще довго господарюватиме над людською уявою, незважаючи на очевидні докази  його  неправдивості.  Але  що б нам не писали в гороскопах, завжди слід пам’ятати, що ми самі є творцями власної долі, і ніщо не зможе вплинути на людське життя  так, як сама людина.

Гороскопи – це не лише псевдовчення, мета котрого – тримати на гачку сучасне суспільство, це галузь, навколо якої крутяться чималі гроші. Тож підтримувати процвітання одного з дуже прибуткових видів комерції, чи жити за власними правилами  - вибір за вами.

«Телебачення  винайшли для того,

щоб у неписьменних була причина носити окуляри»

Мабуть, немає в сучасному світі людини, котра б не піддавалася спокусі посидіти вечорами у домашньому затишку, переглядаючи улюблені телепрограми. Телебачення стало невід’ємною частинкою нашого життя, воно заполонило суспільство зрадливим мерехтінням екрану, де крім порожніх балачок і абсолютно позбавлених здорового глузду ток-шоу, рідко можна побачити щось справді варте уваги. Звичайно, скажете, не Америку відкрила, адже ця істина давно відома кожному, але чому ж тоді ніхто не може відмовитись від телебачення? Чому ми й досі приймаємо «дозу» його ідіотизму, відчуваючи свого роду радість і задоволення. «Завтра остання серія «Маргоші»», - з блиском в очах каже мені подруга. Вона з нетерпінням чекатиме того завтра, щоб нарешті дізнатись, чи прийме Гоша, котрий нещодавно невідомим чином перетворився на жінку, звичну для нього чоловічу подобу, чи таки залишиться жінкою заради доброго і вічного кохання. Маячня, безглуздя, проте всі дивляться, широко відкривши рота, очікують і сподіваються на «хепі енд». І це, мабуть, не єдиний серіал, конгеніальна ідея якого заполонила глядача, українське телебачення до краю нашпиговане такого роду продукцією. Варто тільки перемкнути канал, як на зміну  всіма обожнюваній «Маргоші» приходить чергова Хуаніта, котра наполегливо шукає свого Педро ось уже 200, а то й 300 серій підряд. Сучасні серіали – найкраща знахідка для будь-якого гумориста. 

Не одноразово ми чуємо від своїх друзів « а я відмовилась від перегляду телепрограм, телебачення для мене перестало існувати, я його не дивлюсь », але не встигне минути й тиждень, як цей друг в захопленні розповідає про чергову серію «Дому 2», де Оля Бузова їла арахіс в шоколаді, а її наречений їздив на гастролі до Греції. Як це захоплююче і цікаво! Реаліті- шоу на телеканалі ТЕТ має одні з найвищих рейтингів серед чималої кількості телепрограм, а де в ньому ідея, де суть, збагнути просто-таки неможливо. Та не тільки «Домом 2» цікавиться українська молодь. Згадаймо лише колоритного Дмитрика ( той що Нагієв) і його відкриті у світ награних чвар і  перепитій «Вікна» у цьому шоу є все, і нецензурна лайка, і взаємні звинувачення, і саркастичні репліки від ведучого, а інколи захоплений глядач може бути свідком перетворення студії на поле для боїв без правил. Тільки подумайте, і все це в одній телепрограмі! Таке пропустити совість не дозволить.

А реклама!! Як же не передивитись черговий рекламний блок? Ось із баночки від миючого засобу вискакує мускулистий, впевнений в собі і веселий мужчина, на прохання господині він обов’язково зробить так «щоб було чисто». Компанія чоловіків п’є пиво на роботі, віджартовуючись до дружини: «у нас тут Запара», а Запару цю звати Андрієм. Як казала темпераментна героїня одного із бразильських серіалів Донна Жура «Це вам не жарти». Українська реклама надзвичайно цікава і корисна.  Завдяки їй можна не лише вимити посуд без світла і виростити гігантського голуба, зателефонувавши за номером «Djuise», а й переконатись в тому, що завдяки «Ред Булу» людина таки може літати. Справжнє дива відбуваються в кожному рекламному ролику. Татко заробляє, лежачи на дивані з телефоном у руках, а мінеральна вода настільки смачна, що дівчина випиває її разом із пляшкою. Реклама – ще один феномен сучасного телебачення.

Але, мабуть, з усім цим можна було б миритись. Адже не вимерли ще справді якісні телепроекти, шоу-програми і фільми. Проте, на превеликий жаль, більшість з них виходить в ефір російською мовою. Телебачення – українське, мова – російська. Дивна невідповідність. Невже українці досі думають, що продукція на російській мові є більш якісною. Від цього безглуздого стереотипу потрібна негайно відмовитись. Звичайно, вже тепер є досить помітні кроки вперед, до повної українізації нашого телебачення. Ми бачимо, як фільми та серіали виходить з українськими субтитрами, а в повторі їх навіть перекладають на українську. Сучасний глядач ще не зовсім звик до такого транслювання екранної продукції, але це необхідна сходинка до якісного телебачення, і потрібно радіти, що її пройдено.

Українське телебачення недосконале, його наповнення частенько залишає бажати кращого, але ж є в нашій журналістиці талановиті люди, які прагнуть перетворити вітчизняне телебачення на якісний продукт, споживання якого приноситиме більше користі і задоволення, а не плавитиме мізки глядачів несуттєвими, позбавленими змісту програмами.   Саме ці люди є опорою для української тележурналістики, і на їх плечах лежить її майбутнє.