Поради...

Коли одна моя подруга сказала, що не має шансів у одного хлопчика, який їй шалено подобається, я зробила все можливе, щоб направити її на боротьбу за нього! а вона не вірила, що між ними щось може бути, не вірила у власне щастя. Якось я сказала їй " Якщо на склянку води кричати 80 років, її можна закип"ятити" ( це правда, до речі), я переконувала її, що головне - віра у перемогу і терпіння...Вірила...І перемогла...Знаєте, добре, що вона не доктор Лайтмен з серіалу "Теорія брехні", і не змогла визначити по моєму обличчю, що у власні слова я давно вже не вірю.. Правило.. Так би мовити теорія, котра, бачте, діє у всіх моїх друзів. Щось типу "Стукайте - і вам відчинять", така собі аксіома ( не потребує ніякого доведення, бо доведення їй - саме життя). А моє...Моє життя зовсім нічого не доводить..У ньому немає ніяких законів чи теорій, лише гіпотези. І ті - щораз інші.. Відверто кажучи, я давно вже втомилась думати, здогадуватись, що-небудь вирішувати, чогось чекати, щось планувати наперед..Все одно я ніколи не збагну СУТЬ! Чому? Відповідь проста - її немає...Жаль...

Важко, коли знаходиш лише джля того, щоб потім втратити...Коли любиш - щоб страждати..Коли пишеш - щоб тебе зрозуміли..Але...Навіщо все це? Можливо, я люблю сюрпризи..Непередбачувані і ненадійні, але ж іноді так хочеться стабільності, спокою..Принаймні в стосунках, у власних почуттях...

Я так часто даю поради друзям, і всі вони чомусь приходять саме до мене, щоб почути МОЮ думку, котра для них ТАКА ВАЖЛИВА...І всі мої поряди справді допомагають, розраджують, дають, зрештою, результат...Але як мені виходить радити щось іншим, якщо я й собі нічого путнього порадити не можу..