Самотність

"Людина може бути самотньою навіть тоді, а може якраз тоді, коли всі інші думають, що навколо неї надто багато людей" ( Роздобудя)

Ковтаю свою нинішню самотність...Захлинаюсь...Але мовчу...Не зважаю..Нехай... Іноді здається, що самотніми бути просто неможливо..Навколо завжди хтось є: друзі, готові прийти на допомогу, коли тає вже надто важко, любляча сім"я, кохана людина...І все це є ... А поряд з цим - самотність..

Нещодавно почула думку, що людина відчуває себе самотньою тоді, коли її  хтось покинув. Покинута одною людиною, вона вважатиме, що її покинув цілий світ.. Боляче відчувати, що ти зовсім одна...

А я? Ким покинута я?

Щоб не бути самотньою, мені не вистачає лише однієї людини...Кількох слів; на день, тиждень, зрештою..місяць...Кількох усмішок, кількох поцілунків ( здебільшого в щоку), кількох розмов, кільокох дотиків, двох чи трьох емейлів у відповідь і з десятка смсок...Однієї, так, тільки однієї зустрічі, котра могла б щось змінити...І...Мені не вистачає щирості...Його щирості..Розуміння...Нашого з ним - як завжди - щастя на одну мить...Не більше.....

Людина може бути самотньою, як тільки вона сама відчує, що ТОГО, хто міг би подарувати щонайменше краплинку щастя, зараз немає поряд...

І навіть за відсутності багатьох близьких людей можна уникнути самотності...за умови, якщо поряд той, кого потребуєш найбільше...

Самотність  - страшна річ... Проте як її уникнути? Не знаю...Мабуть, це залежить не від мене..