мій молодший брат;)

 «Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності, зателефонуйте будь ласка пізніше, або надішліть йому смс-повідомленя..»...

Знову телефоную і чую те саме, і знову починаю за нього хвилюватись. Пішов кудись ще вранці, і досі немає вдома. Аж не віриться, мій молодший брат -  більше не малявка. Вечорами він ходить на дискотеку зі своїми друзями, днями весь час розмовляє з кимось по телефону, і набагато серйозніше ставиться до свого життя. Мабуть, вже й дівчину має... Аж не віриться, він теж стає дорослим. Хі))

Здається, що зовсім недавно він відкривав мої особисті щоденники, пилочкою для нігтів і щодня цитував мої слова звідти, як тільки хотів мене пошантажувати...Ми були такі кумедні...Весь час сперечались, виборювали свої права кулаками, бігали одне за одним по кімнатах з шаленими криками, доносили батькам про всі можливі огріхи і безперервно шукали привід бути кращою дитиною. Ми з братом бились навіть за місце на кухні – мале червоне крісло, яке чомусь обидвом нам завжди здавалось найзручнішим. Якось навіть видумували пісеньки одне про одного і тішились з того, якими довершеними і правдивими вони виходили... «Андрій і Роксолана – пара, пара, пара пара молода!!!АААААААА!!!»

Ех.. То вже не ті часи! Тепер все не так. Надто прозаїчно. Ми змінились, подорослішали. Ввечері разом дивимось фільми, розповідаємо про свої проблеми, згадуємо те, що колись було. Він допомагає мені мити посуд, прибирати,  йде в магазин, коли я прошу про це і так легко погоджується на будь які компроміси. Я просто не впізнаю свого братика.

І от сьогодні  він  навіть приносить мені шматочок шоколадки:     « Пригощайся». Невже ми все-таки зуміли знайти спільну мову?....

Час вирішує всі проблеми.....Але покращення наших стосунків лише свідчить про те, що веселих часів більше не буде.. Спершу я покинула дитинство, і довго-довго не могла до цього звикнути, а тепер і він стає дорослим...

         Так хочеться знову побути дитиною...Коли немає жодних обов’язків… Лише права, права – бути собою у цьому неповторному світі...