Театр випадковостей....

Ми не бачились 4 місяці... Не мало...Не багато...Просто невелкий відтинок часу, котрий нічого не змінив, і, мабуть, зміг докорінно все поміняти...І ось...Випадкова зустріч в театрі!! Чорні очі, - як завжди, злі, хитрі, підступні, і напрочуд мила, добра усмішка, котра "компенсує злість очей"...І все - таки він не змінився...Змінився лише той, хто поряд....Зізнаюсь, зачепило...Згадалось минуле, згадався зворушливий погляд, за мить промайнули перед очима всі наші зустрічі... Він помітив мене одразу, як тільки зайшов... Поруч зі мною той, кого люблю...Поруч з ним, очевидно теж та, котру він любить... Ми чужі...Глянув, немовби тільки вчора ми розмовляли, тльки вчора я довіряла йому всі свої таємниці, і ....кумедно помахав мені рукою..Грайлива усмішка, а погляд--- погляд тікав від мене...І йому це вдавалось, інколи..Він сидів попереду нас, легко було спостерігати за його обличчям, за емоціями, усмішками, обуреннями..Як завжди, на перший погляд щирими, але хто зна...Правду знає лише він!! ЦІкаво, а про що він думав, коли мене зустрів?? ...На Жаль, я не вмію читати думок...А можливо - на щастя...Головне, що тепер все інакше, в мене є щось набагато важливіше і набагато справжніше від отої миттєвої пристрасті, що прийшла до мене ранньою, і пішла - пізньою весною... Почуття....Складна штука...Можна вдавати все : ненависть, неприязнь, любов, дружбу....проте вдавати байдужість - НЕМОЖЛИВО!