НЕ є любов....

Ти є , або тебе нема, або ти є, але не зі мною..

Що за маячня? Кажуть: чекай, чекай і вір...а там і дочекаєшся!! Ага! Якраз так! Розумієте, от є любов, є кохання в серці, але є окрім того кохання ( до речі, взаємного і щасливого) ще ЩОСЬ, щось таке незбагненне....до іншої людини... то не любов, і навіть не симпатія, скоріше...бажання володіти..чи просто бажання черпати теми від його сліВ, від його сліз...Так, він слабкий, хитрий, егоїстичний, але я тішусь, що нарешті збагнула його роль в моєму житті! Як каже моя подруга, він мені цікавий, як персонаж! Як персонаж, котрий колись був частинкою мого життя, частинкою мене, не більше.....так добре, що він зараз далеко...Ні, відстань між нами невелика, з десяток кілометрів, не більше, можливо навіть менше, але суть в тому, що ми чужі...І то якось навіть краще...Тільки проблемка одна -- не пишеться мені...Книжка, котру я почала писати, НЕ пишеться, текстики оповідання, вірші - все позбавене здорового глузду, а найгірше -- позбавлене емоцій. Нема теми, нема ідеї тих всіх сліз і соплів...І тх всіх решта рядків...Він -- то частинка мого таланту, і в мене її забрали...Не любов, а лише потреба для творчості...Таке буває. тепер я знаю точно!!!!

------------------------------

а раніше була пристристь і відчуття неземного щастя від однієї лише присутності цієї юдини в моєму житті.... Мені навіть на якусь мить здалось, що ОСЬ ВОНО, найпотрібніше, саме те, що треба...але з часом все минуло, почуття кудись зникли, безслідно і назавжди...Лишилось тільки бажання писати про нього...Проте натхнення вже немає,  як тоді. Я чомусь дійшла дивного висновку, що мій талант є лише тоді, коли в мене невзаємне почуття, або коли я ЛЮБЛЮ, а він тільки дозволяє себе любити... Коли все добре, щастя, спокій, стабільність в парі, тоді вже й писати ніби нема про що... ПІЧЯЛЬНО ТО ВСЬО! ))