хочу сюда!
 

ПРЕ мудрая

43 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 45-58 лет

Трохи з історії Києва.

  • 24.04.11, 22:08
Лук'янівське кладовище у Києві

 

Адреса: вул. Дорогожицька, 7

Як дістатися: найближча ст. метро Дорогожичі.

 

Лук'янівське кладовище є одним із найстаріших у Києві. На його нинішній території поховання почалися з 1871 року, на той момент тут ховали померлих з Кирилівської лікарні. А ось офіційного статусу кладовища Лук'янівське набуло в 1878 році, після прийняття міською управою відповідного наказу. Спочатку тут ховали в основному людей із незнатних родин. Зробив кладовищі престижним тодішній голова міста професор Київської Духовної Академії Степан Сольський, який заповідав поховати себе саме на Лук'янівці. Після його смерті в газетах писали: "Помер у боротьбі за Лук'янівське кладовище".

З кінця 19 століття на Лук'янівському кладовищі функціонував дерев'яний храм Святої Катерини. Пізніше був побудований склеп-каплиця над могилою міського голови Стефана Сольського. У 1913 році в Катерининському храмі сталася пожежа й, на час відновлювальних робіт літургія відбувалася в склепі-каплиці. У 1962 році храм Святої Катерини на території кладовища було закрито. Через 11 років напередодні святкування 30-річчя Перемоги храм знесли, а на його місці поставили символічний військовий меморіал, під обеліском якого 4 поховання.

Територія кладовища значно розширилася до революції 1917 року, а от у радянський період її урізали. Протягом 10 років (1920-1930 рр.) Тут здійснювалися таємні поховання розстріляних у Лук'янівській в'язниці НКВС. Скільки їх на Лук'янівському кладовищі - невідомо, оскільки репресованих ховали в глибоких ямах, поверх яких робили потім звичайні поховання.

Після присвоєння Лук'янівському кладовищу статусу Центрального тут стали ховати не тільки простих киян, а й видатних особистостей. Серед тих, хто знайшов останній притулок на Лук'янівському кладовищі в Києві - відомі математики Д.А. Граве, Г.В. Пфейфер, вчені-медики Н.Д. Стражеско, А.Ю. Лур'є, А.М. Марзєєв, В.Ю. Чаговець, історик, другий президент АН УРСР Н.П. Василенко, ботаніки Н.Г. Холодний, Н.Ф. Кащенко, А.В. Фомін, чиє ім'я носить ботанічний сад університету ім. Шевченка, митрополит Київський та всієї України Костянтин. Поховані тут й червоні командири, й білогвардійці, й солдати армії УНР, могили яких майже всі були знищені при будівництві телевежі в 1968 році.

Крім того, на Лук'янівське кладовище переносили поховання після ліквідації могил на Аскольдовій могилі, Щекавиці, у Покровському монастирі, на погостах Феодорівської Лук'янівської, Вознесенської церков. Слід зазначити, що на території Лук'янівського кладовища є й могили представників різних країн: Болгарії, Німеччини, Польщі, Франції, Бельгії. Тому, можна з упевненістю сказати, що Лук'янівське кладовище має міжнародне значення.

З самого моменту заснування на території Лук'янівського кладовища діяли певні правила. Кожен сектор має свою назву, за якою можна зрозуміти, хто тут покоїться: знамениті вчені, духовенство, військові. Кожне поховання має свою документальну адресу: номер ділянки та ряду. Окремі скульптурні пам'ятники та склепи кладовища досить непогано збереглися. Є пам'ятники роботи скульпторів І. Кавалерідзе та С. Коненкова. Архітектурні споруди на кладовищі виготовлялися за планами архітекторів Брадтмана, Миколаєва, Геккера.

На початку 80-х років 20 століття Лук'янівський цвинтар планували знести, а на його місці розбити парк. Проти виступили Комітет захисту пам'ятників історії і культури, а також керівництво Шевченківського району Києва. До боротьби за збереження некрополя підключилися міжнародні організації, зокрема ЮНЕСКО, учасники міжнародного симпозіуму некрополеведов, який проходив у 1983-му році у Вроцлаві. Існує така думка, що врятував Лук'янівський цвинтар той факт, що воно було не дворянським, а різночинної-інтелігентським. Тут покояться в основному професори і доктори, офіцери невисоких рангів і зовсім пересічний київський освічений люд. Якщо високих чинів ховали на Байковому цвинтарі, то стара київська інтелігенція заповнювала чомусь саме Лук'янівське.

У 1993 році на Лук'янівському кладовищі зареєструвалася громада свв. новомчч. й ісп. Російських. Храм, який розмістився у склепі-каплиці Стефана Сольського, названий на честь Новомучеників та Сповідників Російських, багато з яких навколо цього храму й спочили.

З 1994 року Лук'янівське кладовище є Державним історико-меморіальним заповідником. Подібний статус не лише захищає його від знищення, дає можливість збереження в недоторканності пам'яток історії та культури, але й дозволяє проводити науково-дослідну роботу, пов'язану з похованнями. В Україні існує ще два кладовища, яким надано статус державного заповідника: львівський Личаків та кладовище на вулиці Зеленій у Чернівцях. Останнім нововведенням керівництва кладовища є екскурсії, які проводять співробітники музею на Лук'янівському кладовищі. Туристи можуть вибрати як оглядову екскурсію Лук'янівським кладовищем, так й зупинитися на тематичних екскурсіях. Наприклад, пропонується "медична" екскурсія, яка включає в себе відвідування могил великих "світил", академіків у сфері медицини. Є маршрут могилами архітекторів та художників Києва, або похованнями священнослужителів. Слід відзначити, що подібних Лук'янівському музею одного кладовища, в Україні більше немає. Тому, співробітники Лук'янівського музею переймають досвід у польських колег.

Будівля музею розміщується в старому будинку з червоної цегли й ще до цих пір опалюється за допомогою дров. Якщо зайти всередину, то в очі впадає план цвинтаря зразка 1886 року, розміщений на стіні. На стендах - фото, біографії та особисті речі, подаровані музею родичами відомих киян, похованих на Лук'янівському кладовищі. В архівах музею є інформація про сорок одну тисячу могил, але насправді на Лук'янівському кладовищі їх набагато більше, адже в одній могилі може бути два, а то й три поховання. На державний облік та під охорону взято 137 могил та художніх надгробків. Співробітники музею Лук'янівського кладовища докладають максимум зусиль для збереження київського некрополя: тут регулярно проводяться Дні вшанування пам'яті видатних діячів, знято документальний фільм про Лук'янівське кладовище, видано путівник, на основі проведеної в 1992 році інвентаризації поховань на Лук'янівському кладовищі, створено комп'ютерну базу даних.

NB:Всі доріжки на Лук янівському цвинтарі можна,а то й треба називати Братською могилою.У жовтні 1918 року,у Києві було розстріляно 5000 киян.Це були письменники,вчителі,діячі культури,......................,коротко сказати - еліта Києва. 

14

Комментарии

124.04.11, 23:03

Шановний пан "Круча", поясніть будь ласка, той логічний ланцюжок, який привів Вас до переконання що мені буде цікавим це повідомлення?

    224.04.11, 23:28Ответ на 1 от Східняк

    У 2007р.СБУ"розсекретило"документи по голодомору в Україні.Показ документів,фото проходив в Українському Домі на Європейській площі.На одному стенді була мапа України з позначеними хрестами в місцях масових поховань.Висновок можна зробити такий:можна хрести було ставити не в кожні області,а один величезний хрест на всю мапу.Також там був і Донецьк.У мене є один знайомий,він як то кажуть"до мозга костей русский".Так він мене переконує в тому,що голодомору не було.Аргументує це питанням:Де масові поховання?Каже,що якщо стільки людей було вбито,їх треба було десь ховати.А так каже поховань немає,значить і голодомору не було.Я просто думаю,що це треба знати.Це історія України. .

      325.04.11, 05:10

      З перших днів захоплення влади комуністи дбали про приховування своїх злочинів. Села приречені на вимирання оточувались вийськовими. Ще раніше комуністи любили завантажувати "політичних опонентів" на старі параходи або баржі та затоплювати десь на глибокому місці.

      На Луганщині ще до 1970 років можна було бачити по декілька могилок у дворах, тобто у людей в 1933р. не було сил ховати родичів на цвінтарі, але жіві з останніх сил намагались поховати своїх рідних "по людськи". Але розповідати було небезпечно, ГУЛАГУ щоправда не було, але по телефонному дзвінку вже не "трійка" а один псіхіатр могли запроторити за грати на примусове "лікування". А звідтіля вже виходили не люди, а капуста...

        425.04.11, 06:11Ответ на 3 от Східняк

        А звідтіля вже виходили не люди, а капуста...Це пояснення,чому ми живемо так зараз.Довоєнний час репресіями,голодомором,депертаціями знищив духовну еліту України.Еліту,яка б могла підняти народ.Дрібні повстання були по всій Україні.Тільки все оточене.Не можна було об єднатися.У 1930р.більшовики здійснили"поліцейський"розгром Академії Наук України.Такі люди,що вижили,дійсно ставали"капустою".Боялися,були залякані.А"капуста"так само й дітей виховувала.

          Гость: Світанок

          525.04.11, 06:46

          Занадто важка тема, щоби її обговорювати під час Великодних Свят. Та все ж із цієї статті висновок такий: Скрізь, і у всьому, і до чого тільки не притулялась рука "червоного комуністичного братства" завжди залишались тайні поховання, гори трупів і ріки крові, а ще гулаги, а ще психушки, а ще "колгоспи", які привели до деградації українського селянства, і багато, багато чого. Та врешті-решт довайте чоч у ці святі дні дамо відпочити душам і кісткам тим, что звжди і нині спочиває під землею.

            625.04.11, 07:00Ответ на 5 от Гость: Світанок

            Зрозуміло!!!Прийнято!!!

              725.04.11, 11:43

                825.04.11, 15:05

                  925.04.11, 20:39Ответ на 4 от Круча

                  А звідтіля вже виходили не люди, а капуста...Це пояснення,чому ми живемо так зараз.Довоєнний час репресіями,голодомором,депертаціями знищив духовну еліту України.Еліту,яка б могла підняти народ.Дрібні повстання були по всій Україні.Тільки все оточене.Не можна було об єднатися.У 1930р.більшовики здійснили"поліцейський"розгром Академії Наук України.Такі люди,що вижили,дійсно ставали"капустою".Боялися,були залякані.А"капуста"так само й дітей виховувала.Отут згоден повністю!..

                    Гость: ТарасЧупринка

                    1025.04.11, 22:11Ответ на 5 от Гость: Світанок

                    Пам"ять про жертви голодомору то совість наша, а совість не має права відпочивати ні у будні, ні у свята.

                      Страницы:
                      1
                      2
                      предыдущая
                      следующая