Жив був нєгр.

Всі вже бачили шокірующі кадри торжества ватонізма в Донєцкє? З "коридором ганьби", який оппалчєнци устроїли для наших воєнноплєнних. Для того, шоб понять, як у ДНР після всєх уібйств і бомбьожок могла сохраніться толпа сторонніков, дохтур прєдлагає послухать притчу…

Жив був нєгр.
Він жив на огромной плантації і з ранку до ночі як проклятий вкалував на хозяїна. І родітєлі його вкалували. І діди. А прадєди були дикі. Поетому прадєд нинішнього плантатора закатував їх до смерті. Но нєгр по цьому поводу не переймався, бо твьордо знав: оні самі винуваті.

За годи работи на плантації нєгр усвоїв простоє правило жизні: єслі прілєжно пахать і сумлінно доносить на недовольних, то лішній раз забудут ударить, а может даже наградять сухпайком. А єслі роптать і всячєскі видєлуваться, то плантатор скормить голодним псам на потєху висшего плантаціонного общєства.

Поетому нєгр ісправно работав і воврємя доносіл.

Но тут началась война Сєвєра з Югом, которая протів рабства. ( Collapse )
Снаряди літають, пулі свистять, лінія фронта подкрадується всьо ближче... Плантатор в депресії размишляє над тим, як би тихенько і нєзамєтно здриснуть. Нєгр наблюдає за ним і плаче ночами, боясь остаться нікому не нужним. Потому шо єслі хазяїн здрисне, хто тогда буде давати йому работу і сухпайки?

Врешті-решт, плантатор таки не видержав і здриснув прімєрно в направлєнії Ростова. А плантацію занялі бравиє ополчєнци армії Юга. Як і полагається ополчєнцам, вони пєрвим дєлом зжерли остатки сухпайков. Потом унічтожилі урожай. І наконєц стали ізбівать і уніжать нєгров от скукі, шоби якось себе развлєчь. На отчаянні крики "за шо!" ополчєнци отвічали, шо во всьом винуваті сєвєрянє. Потому шо єслі би не война з ними, то плантатор би не збєжав. А поскольку он всьо же втік, то нічєйна плантація по закону воєнного врємєні попадає под юрісдікцію об'єднанной армії Юга. І вони будуть дєлать всьо, шо посчитають нужним.
  Нєгр страшно бздів ополченцев. Но не потому, шо хілий. Просто оні могли і пристрєлить єслі шо. І за ето нєгр жутко ненавідєл сєвєрян. Пайка їх, відітє лі, не устраювала. Свободи їм, відітє лі захотєлось, піндосам грьобаним (а сєвєрянє, як ми помним з уроков історії, були піндосами). Шо слєдуєт дєлать з тими, кого не устраює пайка, нєгр прєкрасно знав, потому шо йому родітєлі з дєтства всьо обстоятєльно розжували про диких прадідів. Сєвєрянє тоже були дикі, і поетому нєгр считав, шо їх надо безжалостно убивать.

А когда всіх сєвєрян переб'ють, мєчтав нєгр, плантатор поймьот, шо можна больше не боятися. І тогда он верньотся назад, прогонить ополчєнцев, і всьо буде як прєждє: каторжні полєвиє работи, пльотка і сухпайки, в яких іногда по празнікам на хлєб могли положити масла, а в воду добавить трішечки молока.
  В войнє Сєвєра і Юга, к огромному сожалєнію для нашого нєгра, побідили сєвєрянє. Нєграм дали свободу і сообщили, шоб крутились як хочуть, бо пайки больше не буде. І потом долгіє годи относілісь до них як до чма, аж пока спустя сотні лєт, когда вимерли всі, хто пам'ятав рабство, свободні потомки нєгров таки заставили бєлих относіться к ним с уваженієм...