Важко

  • 29.11.12, 12:14

Важко бути одній.Самотність – краща подруга і найближчий ворог, якого сам не визнаєш. Вона думала про них. Не знала, що сказати, очі і так говорили більше всіх словників, та ця мова була йому незнайома. Сиділа зажурена біля прочиненого вікна, і холодне осіннє повітря із домішками зимової свіжості овівало її обличчя. Згадувалось колишнє, зараз вже примарне, майже зникле, та ще кілька символів зберігала пам’ять. Досвід підказував відповідь, а серце знову вступало у заздалегідь програну битву. Цього разу вона зайняла місце спостерігача у майбутній сутичці, занадто стало байдуже. Кава вже не допомагала, втома просочувалася всіма відомими їй клітинами, серце ще стискалося і віддавало глухим болем, та вже швидше фізичним, стомлене від нещодавнього забігу. У їхньому реченні не діставало крапки, вона не була пропущена, скоріше навмисно забута, чекала неупередженого коректора, щоб дозволив їй зайняти законне місце.


Шукати істину таке примарне заняття. Воно схоже на міраж, що зявляється мандрівникам у пустелі, які знемагають від спраги і втратили залишки здорового глузду. Плетеш власні думки в омріяну павутину радості, а потім сам потрапляєш у тенета, з яких без гострого леза не вибратись. Так і лежала, вдивляючись у темряву точки, де має бути стеля. Поряд лежав він. Їхні температури більше не співпадали, вона залишилась на пісках літнього розпеченого пляжу, а він віддавав льодяним смаком сніжинок на Різдво.

Десь сходить сонце, осяваючи теплим повітрям когось нового, відливаючись блиском у щасливих очах, а вона спостерігає прекрасний багряний захід, повільний, красивий і неминучий.

Однак, найтемніше перед світанком… І він настане. Завжди настає.

Швидка їжа - швидка допомога

  • 16.11.12, 15:29


Швидка їжа або, як всі звикличути, фаст-фуд, походить з англійської мови і розуміє будь-яку їжу, щоблискавично готується і подається. В наш час ці два слова набули настількивеликого поширення, що сприймаються як певна стала одиниця, невідємна від сучасного життя. Проте, все частіше і частіше мичуємо про шкоду, яку подібна їжа приносить здоровю, та заклики відмовитися від неї. Міф чи реальність? Якіскелети в шафі приховані за невинним запозиченням, а може хтось простонамагається завадити виробникам чесно заробляти їхні гроші? Розкладемо словосполученняна частини, можливо так щось проясниться.

Їжа. Про що ми думаємо, количуємо це слово? У кожного, без сумніву, виникають свої асоціації. Хтось згадуєпоїздки в село до бабусі, де з городу збиралися домашні огірки і петрушка,варилася бараболя із соковитою поливкою. Інші неодмінно згадають свійнайшикарніший похід до ресторану з друзями, де подавали потрави від шеф-повараі такі, назви яких неможливо зрозуміти без словника. Дехто, можливо, простоуявить улюблену страву, або окремі продукти, що їх різноманіття можна знайти нанайближчому ринку. А скільки ще наша мова знає засобів, щоб охарактеризуватиїжу: вона буває і смачна, і сира, і вегетаріанська, і екзотична, і натуральна,і домашня, та, мабуть, найпопулярніший поділ залишається на здорову та шкідливу.

Отже, що таке здорова їжа? Намою думку, здорова їжа - це повноцінний раціон харчування, що забезпечує нашорганізм всіма необхідними мікро- та макроелементами в достатньому обсязі. Всіми знаємо, що існують продукти в більшій чи меншій мірі корисні для нашогоорганізму. Якщо перші, як правило, підвищують наш тонус - розумову і руховуактивність, оздоровлююче впливають на організм; то другі - дарують нам насолодусмаком в момент їх споживання і подальшу тяжкість, лінощі та накопиченнянадлишків жирових відкладень. Кажучи простіше, їжа, готування якої займаєпевний час і вимагає використання природних продуктів, і є здоровою.

Протилежно до цього розуміємо,яка їжа шкідлива. Вироби, для виготовлення яких застосовуються незвичайніметоди: додавання хімічних елементів, смаження, консервація, що дозволяє їмдовго зберігатися, напівфабрикати, що потребують лише недовгої тепловоїобробки, неприродні фарбники, генна модифікація – все це перші і основні ознакиїжі нездорової.

То що ж в кінці кінців за штукацей фаст-фуд? Можливо, так стане зрозуміліше його приналежність до однієї чиіншої категорії. Існує декілька різновидів фаст-фуду.

·       По-перше,це ті страви, які готуються в ресторанах або пересувних кіосках швидкогохарчування. Сюди входять картопля-фрі, картопля з наповнювачами, бюргери і хот-доги,розігріта піца, шаурма та інші подібні страви.

·       По-друге,до фаст-фуду слід віднести всі продукти швидкого приготування, які можна просторозвести водою: локшину, картопляне пюре, супи та каші.

·       По-третє,фаст-фудом є всілякі дрібні закуски, що продаються в кіосках і магазинах:чіпси, сухарики, горішки, печиво, поп-корн. Цей список можна й продовжити. Алев цілому фаст-фуд - це те, що можна з'їсти на ходу, майже не відриваючись відсправ.

Таким чином, ми вже заперечилинайпершу ознаку страв здорових – довгий час приготування. Далі, всім відомо, щозакуски не відрізняються свіжістю, адже в них додають і консерванти, ібарвники, і різноманітні хімічні добавки (напр. Е-елементи) для створення умовтривалого лежання на полицях магазинів. У полі «фаст-фуд – шкідливий» додалосяще одне очко.

Доводиться констатувати, щобільша частина нинішнього фаст-фуду завдає здоров'ю людини серйозної шкоди. Впершу чергу, це пов'язано з високою калорійністю, якої відрізняютьсяфаст-фуд-продукти. Історично так склалося, що низькою калорійність бути і немогла б. Адже людина йде в заклад фаст-фуду, щоб швидко наїстися. Це означає,що вона повинна вгамувати голод найменшою кількістю страв. Отже, потрібнозбільшити їх енергетичну цінність. Звідси і бутерброди, по калорійностіприблизно рівні обіду. Зайва калорійність більш здоровою їжу не робить. Жир,наприклад, живить тільки м'язи, енергії для інтелектуальної діяльності вінмайже не дає. В наш час, коли люди основну частину робочого часу проводять вофісі і мало рухаються, таке харчування може привести до зайвої ваги, якщо недо ожиріння, практично за місяць.

Отже, швидка їжа має в собі двазначення слова «швидко»: збагачення її виробників, що заробляють на людськихлінощах і безвідповідальності, та допомога, яку раніше чи пізніше потребуєкожен споживач фаст-фуду.

Так чи інакше, а раціон –особиста справа кожного. Сподіватися у цьому питанні можна лишеналюдську свідомість та інстинкт самозбереження.

Віддатись відчуттю

  • 27.09.12, 17:53
Падало листя. Небо збиралось пролити перші сльози цієї осені. Сонце гралося в зайчиків на асфальті, ковзаючи ледве теплим промінням. Солодка прохолода відчувалася в повітрі, ненав'язливий вітерець кружляв від одного прохожого до іншого.

Чашка наполовину заповнилась чорною рідиною, заражаючи повітря східним терпким ароматом. Тьмяний кран одна за одною вдаряв краплі об дно умивальника, втискаючи у мою свідомість глухе холодне відлуння.



Ранок. В скронях б'ють барабани, по спині бігають мурашки. Всередині відбувається симфонія, розливаючись по тілу живими звуками бадьорої байдужості. За вікном хтось защебетав, а я зробила ковток. Оголені дроти високої напруги проходили під моєю шкірою, та застережні міри приймати було ще зарано.

Посмішка злегка торкнулася губ, змінилася маска, а очі замиготіли мікроскопічними блискітками. Цікаво, а хмари м'якіші за його плече? Ще один ковток.

Сьогодні відкрила книжку на новому параграфі - зв'язне мислення. Новий матеріал все ж дається не без зусиль. Можливо, банальна втома. А може... І це поколювання в животі, як в ніч перед Днем народження або приїздом довгоочікуваних гостей. Невже передчуття чогось нового? Нового, неочікуваного, і від цього не менш моторошного. Вкотре гарячий нектар потік по горлу.

Я опинилася на перехресті з виключеним світлофором і відсутньою зеброю.Так, звісно, веселіше, але в'язнути у лабіринтах зневодженої свідомості надно ліньки. Треба в гори. На повітряній кулі. Він буде кермувати, а я обержено спостерігатиму, щоб не злякати допитливе звіреня перед його останнім кроком до пастки. Залишається тільки зрозуміти, кому тут відведена ця роль.



Думаю, саме час перевірити на м'якість його плече. Знову лягла. Закрила очі і заспокоїлась. Нерви набридли своєю буденністю, сьогодні я сплю на хмарі, все решта йде до чорта.

Посмішка

  • 04.07.12, 19:07

Все почалося з посмішки… У цей час тиждень тому я сиділа у своєму улюбленому кафе неподалік Площі Ринок, попивала чай, смакувала «зеленою» пастою і безтурботно відповідала на його флірт. Саме цей момент був одним з найкращих у моєму житті, коли я не могла (та й не хотіла) стримувати посмішку, коли все зайве в голові витіснилося його приємним голосом. Варто затримувати в пам’яті кожну окрему мить, щоб мати змогу повернутись до неї, бо вже за десять хвилин все може відчутно помінятись. За десять хвилин я помітила на його пальці обручку…

- Ірочка, а Вам подобається, коли мужчини стоять біля Вас на колінах? я повернулась на голос і мимоволі посміхнулась. Він стояв на одному коліні біля мого стільчика і тримав у руках лампу, яку мався замінити у наземному ліхтарику.

- Як з якого боку подивитися. Хоча мене, мабуть, все-таки приваблюють вищі чоловіки, а не ті, що досягають поясу. – на веселій ноті відповіла я.

Він відійшов до іншого столику, за яким щойно сіли нові відвідувачі. Наші погляди зустрілися, і знову солодкий повітряний поцілунок зірвався з його долоні у мій бік. Щось дивне коїться у голові. Треба просити рахунок і йти звідси. Але куди? Ще тільки по третій, знайомі підтягнуться в центр лише на вечір. Та й тут не найгірша компанія. Ще один погляд. Цікаво, доречно буде написати на чеці, що його голубим очам геть не пасує золото? Посміхнулась. Вже рефлекторно. Тільки згадавши ці очі…

- Вам не сподобалась паста? – вкотре підійшов до мене.

- Чому ж, дуже смачна. У вас тут взагалі хороша кухня.

- Судячи з того, як «багато» Ви з’їли, щось таки не в порядку. – буденні фрази сказані ним вже переставали такими бути. Його голос заспокоював. Думаю, підручник по квантовій механіці у його виконанні я б з легкістю слухала як казочку на ніч.

- Хаха. Ну, часом я не проти, аби мій шлунок інколи перетворювався на чорну діру, але… Тому треба ще залишити місце для штруделя.
- Вже несу. А Ви знаєте що не забудьте? - Мм? – я поставилась до запитання серйозно, хоча мене мав би насторожити його грайливий тон. - Посміхнутися. – що я відразу ж і зробила. А куди мені було діватися?

Дивно це все. Що я роблю… Знову заходжу у ліфт, який, знаю, неодмінно застрягне. А він. Теж своєю поведінкою заводить мене у глухий кут. Мені сумно розглядати найбільш вірогідний, але не надто привабливий варіант у цій ситуації, тому включаю «дурненьку» і зупиняюсь на відповіді «не знаю». Йде сюди. Вже свідомо чіпляю посмішку.

- Ірочка, а Ви любите вино? - Обожнюю. – навіщо я це сказала, от дурна, пішла на поводу, вкотре. - Ну дайте я Вас обніму. – так щиро це було сказано. І такий приємний доторк.
- Запрошую Вас увечері. Якщо Ви й справді любите вино, то Вам має сподобатись. - Із задоволенням! – ні, тільки не знову, та щоб йому, шо ти мелеш, жінко… І тут в мою голову прийшла найнещасніша з усіх можливих ідей, проте тоді здалась мені дуже навіть вдалою. – Можна рахунок будь ласка? – Він нахилився до мене так близько, що я мимоволі затримала подих. – Рахунок. - Я почув Вас, просто захотілось нахилитись. – шовкові нотки в голосі не дали змоги мені будь-що відповісти. – Як я зможу з Вами зв’язатись? - Хм… А воно Вам не тисне? – і я поглядом вказала на безіменний палець правої руки. - Добре підібраний розмір, тому не жаліюся. А Вас це бентежить? – з легкою іронією ця фраза залишила мене німою. Раптово прокинулось і з наростаючою силою впевнювалось бажання пошвидше піти, бо грайливий флірт почав все ясніше перетворюватись на безглузді теревені. - Записуйте. Нуль шістдесят три, вісімсот двадцять п’ять сорок чотири тридцять п’ять. – я дала номер, щоб не затримувати час пустими роз’ясненнями непотрібних речей. - Ваш рахунок. Всього найкращого. До вечора. – так спокійно і впевнено звучали ці слова, що на мить я злякалась гіпнозу.

Я вирішила прогулятись. Звільнити трохи голову від нав’язливих думок, які не мали змістовних підстав її заповнювати. Та незважаючи на всі мої старання, я як по колу поверталась до його голубих очей, тихого голосу і тих по-дитячому милих повітрульок. Безглуздішої ситуації не пригадаю. На ньому як на ялинці гірляндою світився знак 6.8.2, а я все одно брела по тій вуличці…

Так, увечері ми пішли пити вино. І тоді воно здавалось мені найсмачнішим нектаром у світі. Ми нікуди не спішили, а час летів. Потім дорога додому, боса, шпильки залишились висіти у мої лівій руці. Щось невловимо втрачене відчувається у тій ночі, щось наївне, але від того не менш отруйне. І поцілунок на прощання. Яскравішим за нього був хіба що перший дзвоник, коли я сама калатала його, сидячи на шиї у старшокласника.

Все почалося з посмішки. І зараз я відчуваю, як вона знову займає своє звичне місце на моєму обличчі.

12 ознак радянської людини

  • 25.04.12, 13:18
Радянська людина твердо впевнена, що про її особистий добробут має дбати держава. Це саме її, держави, святий обов'язок. Надати високооплачувану роботу, безкоштовно навчити, безкоштовно вилікувати, дати безкоштовне житло. А інакше - навіщо ця держава потрібна?

Працювати радянська людина не дуже любить. Вона завжди вважає, що їй платять несправедливо мало. Улюблена приказка радянської людини: «Вони роблять вигляд, що нам платять, а ми робимо вигляд, що працюємо».

Зразкова радянська людина має обов'язково курити тютюн і пити горілку. Якщо радянська людина цього не робить - це виглядає вкрай підозріло. У інших складається враження, що це не справжня радянська людина, а якась профанація. Можливо, навіть диверсант.

Радянська людина, м'яко кажучи, нечиста на руку. Все тягне в дім. При цьому зовсім не вважає, що робить щось недобре. Громадянин совітів упевнений, що все навколо - народне, а значить - його. Якщо радянський робітник вийшов з фабрики і нічого з собою звідти не прихопив - значить, день пропав даремно.

Радянська людина в Бога не вірить, постів не дотримується, про заповіді нічого не чула. Але до церкви після 1991 року ходить. Так, на всякий випадок. А раптом Він все-таки є? Хоча раєм на землі справедливо вважає СРСР. Єдина ікона в домі радянської людини - портрет Сталіна.

Радянська людина вважає принцип справедливості - головним. У мене хатинка крижана, а в сусіда - луб'яна. Несправедливо. Чим він кращий за мене? Тому: відібрати і поділити. Сусіду - крижану, мені - луб'яну. А краще - обидві мені. І, бажано, цю операцію з відновлення справедливості проводити частіше, хоча б раз на тиждень. Щоб не накопичувалася зайве майно. А щоб надалі не кортіло - розкуркулювати і засилати до Сибіру.

Радянська людина політикою не цікавиться: «Не про наш розум. Начальству видніше. За нас все давно вирішили. Від мене нічого не залежить». Але на вибори біжить рано вранці і мерщій кидає в урну бюлетень з прізвищем одного єдиного кандидата. Вважає, що тільки так і має бути, і що це - єдино правильна демократія. А все інше - від Держдепу. А будеш пхати носа, куди не годиться - ще й посадять. А що? - наша хата скраю.

Профспілки - потрібні, вважає радянська людина. Не буде їх, хто стане давати путівки? А в іншому вони, профспілки ці, повинні сидіти, мовчати і піддакувати начальству. Як начальник сказав - так і правильно.

Радянська людина любить халяву, тому завжди купує лотерейні та інші халявні квитки. Сміливо кидається брати участь у всіляких сумнівних заходах, які обіцяють неймовірні виграші. Вірить у фінансові піраміди і підкидні листи щастя.

Радянська людина знає, що закони - законами, а життя - життям. Не завжди законів і правил треба дотримуватися, а іноді - коли вони суперечать здоровому глузду - навіть необхідно порушувати, в ім'я справедливості. Або зручності.

Навіщо обходити і шукати перехід, коли можна перебігти через дорогу?

Дав хабар - пройшов без черги.

Або ДАІшнику: «Чуєш, командире, може, домовимося?»

Радянську людини легко впізнати в будь-якій черзі за її схильністю впритул притискатися до того, хто стоїть попереду. Це для того, щоб яка-небудь нахаба (інша радянська людина) не змогла вклинитися між ними.

Радянська людина знає з власного досвіду, що в будь-якому радянському магазині її неодмінно обважать і обрахують, але перевірити названу суму лінується, а скористатися контрольними вагами - соромиться.

У конфліктах, якщо стоїть у черзі, завжди стає на бік продавця, касира, адміністратора. Кричить будь-якому покупцеві, який взявся «качати права»: «Не заважай торгувати, відійди!» Хоча працівників торгівлі й не любить. Називає їх торгашами і спекулянтами. Він упевнений, що ця професія - типово злодійська, а гроші, нею зароблені - крадені.

Радянська людина рідко відстоює свою зневажену гідність в квиткових касах, агентствах і конторах. Віддає перевагу тому, щоб утертися і відійти. Щоб гірше не було. І має рацію. Якщо з'являться радянські ж «менти»... Краще вже від гріха подалі.

Якщо все перелічене наявне у вашій поведінці, можете сміливо пишатися тим, що ви - людина радянська!

За матеріалами: lj lvoropaeva

Цитата

  • 22.03.12, 12:37
Все в житті бумерангом.


Хочется расхохотаться

  • 08.03.12, 17:32


Встречаются, чтоб расставаться,

Влюбляются, чтоб разлюбить.
Мне хочется расхохотаться
И разрыдаться, и не жить!
Клянутся, чтоб нарушить клятвы,
Мечтают, чтоб клянуть мечты...
О, горе тем, кому понятны
Все наслаждения тщеты.
В деревне хочется столицы...
В столице хочется души...
И всюду человечьи лица
Бесчеловеческой души...
Как часто красота уродна
И есть в уродстве красота...
Как часто низость благородна
И злы невинные уста.
Так как же не расхохотаться,
Не разрыдаться, как же жить,
Когда возможно расставаться,
Когда возможно разлюбить?

Игорь Северянин


Цитата

  • 22.02.12, 20:19

"У тебе немає Душі. Ти і є Душа. У тебе є тіло."

К.С. Льюіс



Табачник отменяет "Историю Украины" в школах

  • 19.02.12, 21:56
Согласно проекту новых учебных планов для 5-9 классов, уменьшается количество  уроков украинского языка и литературы, а предмет "История Украины"  вообще исчезнет. По информации издания, министр образования Дмитрий Табачник утвердил этот план соответствующий указом № 93 от 01.02.2012 года. Однако на сайте Министерства образования и науки соответствующего этого указа нет. Проект учебного плана опубликовало издание "Зеркало недели". В новом учебном плане сокращено количество уроков украинского языка. С документом имели возможность ознакомиться только узкий круг педагогов.Теперь их будет только по два в неделю. Количество часов на изучение украинской литературы в 7, 8 и 9 классах также уменьшается. "По замыслу руководства Минобразования, этот предмет как таковой (История Украины - 24) вообще исчезнет из расписания школьных уроков (хотя традиционно преподавался даже в Советском Союзе). Зато появится новый, интегрированный курс - история, в котором будут объединены всемирная история и история Украины", - пишет издание. "Зеркало недели" отмечает, что опыт преподавания интегрированного курса истории существует в других странах. Например, в России. Согласно учебным программам, история родной страны составляет в нем около трети всего материала. В девятом классе русских школ появляется отдельный предмет "История России". "Наши же старшеклассники и дальше будут интегрироваться. Так учебные планы для десятого и одиннадцатого класса не разработаны, о дальнейшей судьбе предмета "История Украины" никто ничего определенного сказать не может", - говорится в материале.

Пишет источник: Зеркало недели

Любовь умерла

  • 08.02.12, 00:34
Пожалуйста, тише. Любовь умирает...
Пожалуйста, тише. Нужна тишина.
Никто не узнает, никто не услышит,
Как сильно дрожит и боится она...

Любовь умирает и плачет тихонько,
Устала бороться и молча, сдалась.
Ее поманили надеждой и только,
Себе на погибель любовь родилась...

Она натолкнулась на лживое тело,.
Ее предала равнодушная плоть.
Она безответною быть не хотела,
И вот умирает. Прости ей, господь...

Любовь умирает, ей так одиноко,
Она заблудилась в пустой темноте,
Любовь умирает до боли от срока,
Она выбирала. Да, видно, не тех...

Любовь умирает в тоске и обиде:
Надежда на счастье, великий ли грех?
Любовь ведь слепая. Любовь ведь не видит,
Что счастья немного. Оно не для всех...

Я всё это знала и всё это знаю:
Но верила в чудо и робко ждала...
Пожалуйста, тише... Любовь умирает...
Эй, что там случилось?....Любовь умерла...
(с)