Я люблю тебе, Україно!

Просторі лани, зелені гаї, безмежні поля сповнених сонячного тепла соняшників, сади та діброви, козацького духу хлопці і чаруючої краси дівчата – усе це моя країна, Україна!!!

Муки, страждання, сльози, та одночасна віра у свободу, звільнення і нове майбутнє для своїх синів. Для тебе жили і будуть жити твої діти, Україно! Як можна тебе не любити? Як не берегти у пам’яті подвиги Сірка та Сагайдачного? Хіба може серце не відбивати шалені удари, коли читаєш Пророка і його «Послання»? Твій пісенний дух завжди живий у наших серцях, ненько. Невимовна моя любов до тебе, Батьківщино! Моя віра у світле майбуття для тебе незламна. Я горда мати таких борців за долю своєї країни як Іван Мазепа та Степан Бандера, Іван Гонта та Роман Шухевич, Устим Кармелюк та Євген Коновалець.

Згадаймо слова видатних синів нашої неньки-України!

«Кайдани порвіте, і вражою злою кров’ю волю окропіте.» (Тарас Шевченко)

«О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левів рев…» (Олександр Олесь)

«Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!» (Василь Симоненко)

«Є боротьба за долю України, все інше – то велике мискоборство!» (Ліна Костенко)

Не забуваймо, що ми – українці! Будьмо гідними дітьми рідної землі, що так гостинно приймає нас на своїх колоскових просторах. Як то кажуть: в гостях добре, а дома краще. Україна – моя домівка, і моя любов до неї щира та непідробна. Ці почуття сповнюють серце силою і прагненнями до нових звершень на благо моєї Батьківщини.

І я не втомлюсь повторювати: я люблю тебе, Україно!