Поцілуй дощ

Сонячне проміння пробивалося крізь мої розтулені пальці. Я по черзі зводила і розводила їх і з якоюсь дитячою радістю спостерігала за зміною линучого яскравого світла. Надворі стояла спекотна літня пора, червень потихеньку передавав варту липневі. Якесь тремтливе передчуття жевріло усередині, і так хотілось затримати його надовше. Здавалося, сьогодні ніщо нездатне зіпсувати цей ванільний солодкий настрій, що так раптово завітав до мене.

Що це так приємно запахло? Я озирнулась по сторонах і помітила рундучок, на якому червоними літерами красувався напис: «Молочні коктейлі». Господи, коли востаннє я його куштувала? Чудово усвідомлюю, що нездатна дати відповідь на власне питання. Але під язичком щось засмоктало, а мозок вже впевнено пульсував: «Хочу коктейлю! Негайно хочу!». Ніжний молочний присмак обпалив такою бажаною прохолодою. Мені згадалося дитинство, коли молочний коктейль коштував 10 копійок, а барменшою була сувора тітонька в окулярах і чепчику. Безтурботне радянське дитинство із червоним трикутним шаликом на шиї…а тоді воно видавалось дійсно безтурботним.

Місто, вулицями якого я проходила щодня, вічно кудись поспішаючи, омите сонячним галуззям, походило іншим. Мій компаньйон йшов поряд уже котрий метр і весело метляв хвостом. Я не виявила більшої оригінальності та й презентувала йому пачку пломбірного морозива. А як виявилось хвилину потому потрапила у саме яблучко, бо наминав він його, що аж за вухами тріщало.

Раптом, сонце почало тьмяніти, закрите насуваючими хмарами. Працівники кафешок швидко почали складати столики, що стояли на вулиці. Мій рундучок із дитячими спогадами теж невдовзі зник. Ще кілька хвилин – і я відчула на своїй шкірі теплі важкі краплі червневого дощу. Вулиця вмить спустіла, а я підняла очі до неба, вдивляючись у сіру далечінь і ловлячи кожну краплину спраглими вустами. Насолода, яку відчувала кожна клітинка тіла, пройняла мене наскрізь. Я цілувала дощ, слухаючи приємну мелодію його душі.