Чудо...

Хай запахом твоїм живе цей світ,
І жоден промінь не забуде, хто тут
вірить,
З небес на землю, з зір і до боліт,
Твій пафос мою душу знову
тішить.
Сказати можна все.. чого ти прагнеш?..
Майбутнє зупинити порухом
руки?..
Любити, вірити і знати, що не зрадиш,
Від болю падати, вставати й
далі йти...
Мільйон мішків ці плечі вже зносили,
А скільки нив лягло і
проросло?!!
На найкоротші фрази вже немає сили,
Пробите дно в човна,
поламане весло...
А ти хотів садок свій доглядати,
Слова садити, щоби
паростки нові
Могли цю темінь світлом проривати,
Щоб мову
твою дивну розуміли і чужі!
Старі паркани, вулиці з розбитого
асфальту,
Розхристані книжки під ноги як ніщо,
Ти можеш більше не
розповідати,
Як воду перетворював в вино.
Якщо це сон був, то тримай мене
за руку!
Не загубися серед відчаю сліпих!
Та ницість не для твого
непокореного духу!
Твої висоти не для смертних, а живих!
Тобі потрібні всі
ці подарунки?Поклони, гімни, побажання і пісні?..
Це їм потрібно дати
нитку для рятунку!..
Для них твої слова високі і страшні!..
Вся
критика летить й лягає поруч,
Всі луки й стріли схоронили
назавжди,
Прозріли від життя такого очі,
І я кажу собі – „Душа! Не
підведи!..”