двадцять три...

***

Чому на вас граблі, на мене завжди вила?..

І там де в інших вступ, у мене - епілог?..

Посткриптуми в листах, на стеллах надмогильних,

На мові не тутешній, для зморених ляльок...

Чому у тиші цій так мало місця щастю,

Невже ціна життя в щоденній метушні?..

Відкинь смішні думки, що іншим завжди краще,


Відкинь і після себе слова ці прибери.


Чому у двадцять три думок як на сто тридцять?..

Збираєш себе зранку з краплинок мокрих тіл...

А хочеш покажу?.. За краще подивитись,

В моїх старих книжках... листків кленових пил...

Хіба ти не такий?.. Хіба.. невже ти інший?..

Невже гербарій твій і досі ще живий?..

Моє гаряче листя для цих сторінок лишнє,

Мені занадто боляче, візьми і сам закрий...


Чому весна моя так схожа на примару?..

Чому сліди твої загублені в мені?..

Смієшся як завжди, ні пари з вуст на пару

Таких як ми дурних, у ці невдячні дні.


Жалітися собі, паперу й римам зримим,

Ховатися в тобі, на ніч і назавжди,

Як добре що ти є; як добре, що не з ними,

Як добре відірватись.. закривши все, піти.