Обзор мірових новостєй. дід свирид

Доброго ранку, друзі! Дід привично займає своє місце на бойовом посту сільського наблюдатєля, як робить це уже рівно сім місяців майже єжеднєвно. Врем'я в нас воєнне, не розслабляємся і спокійно робимо те, що кожному належить робити. Вчора на всіх фронтах був трудний день, обстановка гаряча, а наша задача спокойно, без паніки та істєріки розбиратися в суті проісходящих собитій. Ітак, вмощуємся зручненько і читаєм уважненько. Да! Про кохве не забудьте. Або чай. Словом, вмощуйтеся поудобнєє.

Центральні собитія вчорашнього дня безумовно розгорталися в зоні АТО. Суть проісходящого там - отчаянні попитки Хуйла влаштувати нам Іловайськ-2, після чого хунта, по замислу Москви, має послушно сісти за стіл переговорів на продиктованих Кремльом условіях. Відхід Армії з блокпосту 31 та з Донецького аеропорту має, по ідеї, удовлєтворить цим сподіванням Хуйла. І ми скоріше за все станемо свідєтєлями вироблення якогото очередного пакетного соглашенія, умовно назвемо його Мінськ-2.

Тобто, якщо минулого року після Іловайська ми получили Мінськ, то зараз логічно очікувати приблизне повторення роботи цього алгоритму. Риторика і заяви, які долинають до нас із Берліна, де вчора работали міністри іностранних дєл нормандської группіровки також свідчить, що ми на порозі досягнення сторонами якогото нового соглашенія, яке переросте в очередне в'ялотєкуще перемир'я. Якими будуть условія перемир'я можемо предполагать лише пріблізітєльно, но об етом нижче. Однако підстав для паніки і істєріки ніяких нема. Це, друзі, лише другий етап війни, скільки їх ще буде попереду - невідомо. В хорватів було дето п'ятнадцять, аж поки вони остаточно не відновили територіальну цілісність своєї держави і зараз прекрасно собі живуть та процвітають в качетсве посіпак НАТО і ЄС.

Але теперішній етап договорняка (возможно це буде Астана), буде відрізнятися від Мінська-1 приблизно так, як героїчна оборона Донецького аеропорту від Іловайського котла. Хуйлу буде вже набагато трудніше нав'язати хунті свої условія, які ранєє озвучувала печальна лошадь Лавров. Ці условія, за задумом Кремля, мають в результаті перетворити Україну в конгломерат незалежних від Києва регіонів, которі вічно сваряться між собою і якими так приємно і легко маніпулювати з Москви. Ця мета точно не буде досягнута, напрасні сподівання. Україна зараз у всіх відношеннях сильніша, ніж була у влітку і восени минулого року. Це стосується не лише возрозшей боєвой мощі нашої Армії. Но і моральної перемоги, яку здобули для України кіборги в Донецькому аеропорту.

Донецький аеропорт - найяскравіший епізод цієї війни і моральна перемога безумовно за Україною. Це наше Бородіно. Завдяки Армії і безпрецедентному героїзму кіборгів, Україна побачила, що вона сильна і вміє битися. А Наполеон, то єсть Хуйло, ошибочно щитає, що він переміг. І ожидає парламентьорів з білими флагами і ключами від столиці. Він їх не дождеться.

З формальної точки зору 7 вересня 1812 року Кутузов Бородінську битву програв. Бо поле битви зайняли французи, а згодом Наполеон окупував навіть Москву. Але чи помогло йому це? Ніфіга.

Перемогти в Бородінській битві Росія не мала жодних шансів. Наполеон мав ще лостаточно війська, а Стара гвардія лише розминалася на скамейке запасних. І яка би вщент розтрощила залишки російських військ. Тому Кутузов благоразумно відступив, сохранивши моральну перевагу. Щось подібне відбувається зараз в Донецьком аеропорту і відхід кіборгів - правильний з усіх боків хід. Завдяки Бородіну росіяни повірили в свої сили, а зберігши й посиливши свою армію, зберегли й шанси на перемогу. І потім гнали французів до Березіни, а згодом і далі, аж поки козаки не понапували своїх коней із Сєни в Парижі.

Не забуваємо, що формально програне Росією Бородіно зіграло і продовжує відігравати колосальну моральну роль в історичній пам'яті росіян. У нас подібну рль відіграватимуть епізоди теперішньої війни. І епопея оборони Донецького аеропорту займатиме чи не центральне місце. Дід сподівається дожити до того часу, коли українська література збагатиться епохальними творами типу "Бородіна" Лермонтова чи Войни і міра" Толстого. І в них мова йтиме про безприкладний героїзм українських воїнів, волонтерів, всього народу. А діти гратимуть у "кіборгів", шкодуючи, як Лєрмонтов, що пізно народилися і не брали участі у Вітчизняній війні. Так створюються національні легенди, на яких надійно будується національна і державна ідеї народів. Украіна таку легенду отримала і тому Донецький аеропорт - безумовна моральна перемога України. Тому абсолютно неважливо хто зараз тиняється там серед тих руїн. Тим паче, що це ненадовго і з часом на відбудованому аеропорті все одно гордо майорітиме наш прапор. В цьому дід ніскілечки не сумнівається.

Зараз відбувається море всяких подій, виступають політики, хтось кудись летить, щось заявляє, на біржах ростуть якісь індекси, нафта дешевшає, Рада Безпеки проводить свої засідання і для нас - для сучасників цих подій - часом здається, що це якесь хаотичне мерехтіння, в якому годі розібратися. Тому важливо вміти піднятися над ситуацією і побачити головні тенденції, щоб зрозуміти загальний плин історії. А для Украіни загальний плин історіі в тому, що ми безповоротно і все далі відходимо від Москви. Без усяких шансів для Москви відновити свій вплив на нашій території. Розрив іде болісно, з жертвами, кров'ю і напругою всіх життєвих сил народу. Але в Історії інакше й не буває. Безкровний розвал СССР у 1991 році лише відтермінував дійсний розпад Російської імперії і відхід від неї найважливішої частини - України.

Дід учора дивився Раду Безпеки ООН, і ходом засідання залишився в цілому довольний. Світ безумовно залишається на боці Украіни, а Хуйло, який наївно полагає, що йому вдасться повернути колєсо історії всп'ять, залишається на міровій арені посмешіщем. Даже Венесуела, хотя цього дід і не ожидав, висказалася вполнє нейтрально. Так шо ізоляція, про яку казав Обама, іменно той стан, в якій знаходиться путінська Росія.

Мірове сообщество не пітає до Хуйла вже ніяких симпатій і вже даже разговори про опасность заганять Хуйла в угол не ведуться. Прийде час і Хуйло сидітиме в норі, зиркаючи переляканими оченятами, не понімая з якого боку буде нанєсьон смертельний удар. Западні лідєри ще согласні сохранить Хуйлу ліцо. Ну шоб він не тягнувся рученятами до ядєрної кнопки. Но дід щитає, що сохранять оту ботоксну пику лучше в банці спирту на полці в якомусь паноптікумі ілі кунсткамері. Щоб екскурсоводи водили групи і показували указкою: "Дивіться, діти, це ліцо Хуйла. Бачите, що буває з людиною, яка вознамерилася диктувати людству свої условія. Не повторюйте його ошибок".

Но до таких екскурсій ще далеко, предстоїть тривала напружена боротьба. Зараз готується очередний договорняк, який наверняка дуже не понравиться активній часті українського общества. Дід не знає, які будуть пункти пакетного соглашенія. Наверняка нам покажуть лише якуто публічну версію, а суть буде схована в якихто тайних протоколах. Дід вніматєльно спостерігатиме за переговорами і спробує вскрити содєржаніє тих протоколов, но ізначально ставиться до них, як до второстєпенних мелких документов, які меркнуть на тлі Історії. Вони все одно не будуть довговічними і колись про них згадуватимуть лише дуже дотошні історики.

От шо Україні нада робить обізатєльно - це продовжувати укріпляти Армію, підвищувати її бойову силу і озброювати по послєдньому слову науки і тєхніки. Тризірковий генєрал Бен Хаджес не зря в ці дні знаходиться в Україні і дід ожидає від нього ефективних дєйствій по укріпленню бойового содружества вооружонних сил України і ЄС. Генерал висказав восхіщеніє бойовою майстерністю і героїзмом українських воїнів і це не порожні слова. Колись сенатор Маккейн побачивши Маідан, закохався у волелюбний український народ. І після того дуже багато зробив для допомоги Україні. Дід думає, що і захоплення бойовим духом українців таке саме щире і в командующого сухопутними силами США. І що це захоплення виллється у практичну допомогу нашій Армії. Мобілізацію дід тоже вітає - нада, друзі. Без Армії на переговори можна вообще не йти, а зразу підписувать капітуляцію. А з Армією ми самі можемо диктувать условія. Кутузов був весьма посредственним воєначальником і якихось карколомних побед за ним не числиться. Но він зробив одну важливу справу - сохранив армію. І лише тому увійшов у історію видающимся полководцем.

Тобто, попереду багато роботи, боротьба буде трудна. Но ми сильні і впевнені в своїх силах. І своїх не бросаєм. Надя Савченко сороковий день тримає голодовку. Як і кіборги, Надя стає вже легендою украінського спротиву і задача цивілізованого світу її врятувати. Президент ПА РЄ вимагає відпустити Надю на засідання 26 січня, но шото внятної відповіді з Москви не чуть. 26 січня світом прокотиться глобальна акція на підтримку Наді і дід сподівається, що в цей день ми також поьачимо реальний масштаб сили українців на світовій арені.

Трошки відволікаючись від обзору, дід скаже таке. В спорті є такі поняття, як психологія спринтера і психологія стайєра. Це діаметрально різні психологічні підходи до дистанції, бо дистанції різні. В першому випадку атлет одразу після старту викладається по максимуму, щоб подолати стометровку якомога швидше. А той, хто хоч раз в житті пробігав марафонську (42,195 км) ілі супермарафонську (100 км) дистанцію, знає, що самим важливим є правильно розрахувати сили. Бо єслі гнати вирячивши очі, то впадеш посеред дороги з одишкой, а тобі ж треба добігти до фінішу здоровим і бадьорим, ще й улибаться фотографам і роздавать автографи. Невміння правильно розрахувати фізичні і моральні сили - одна з головних помилок недосвідчених стайєрів. А з психологією спринтера ("січас і негайно") на марафоні взагалі робити нічого. Теперішня війна - не стометровка. Це трудний марафон, нам усім треба правильно розраховувати свої сили. До фінішу ще далеко, але ми точно переможемо. Дід спостерігаючи за разнообразними панікйорами і істєрічками шкодує їх - дуже часто це люди, які хочуть подолати марафон у темпі стометровки. Маєм налаштуватися на тривалу боротьбу, гартуючи залізну волю і спокійну впевненість в Перемозі. Тримаємо впевнений темп, перескакуємо через тіла впавших панікйорів і спокійно біжимо далі.

Сьогодні святковий день - День соборності. Взагалі-тотдід думав додати до цього посту хвилинку історії, присвячену подіям 1919 року, але часу вже нема, дідові ще й работать треба. Але головний урок 1919 року в тому, що українці мають шанс об'єднатися в єдину державу лише у випадку, єслі зруйнують довколишні імперії. Як упала Російська та Акстро-Угорська імперії, був прийнятий Акт Злуки. Зараз нам простіше, ніж було тоді нашим предкам. Осталося розвалить останню імперію, що причаїлася в нас під боком і заважає нам нормально жити. І ми її розвалимо - українці по часті розвалу держав і імперій не знають собі в світі рівних.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, держим кулаки за Надю і за всіх полонених, всячеськи допомагаємо Армії і читаєм repka.club.

Та слєдім, шоб віздє парядок був. А не то, шо січас.

http://repka.club/itemlist/user/970-%D0%B4%D1%96%D0%B4%D1%81%D0%B2%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%B4