Ескадрони милосердя — допомога фронту від тилу

Їх називають героями тилу. Янголами-охоронцями та жартома — сантами наші хлопці на передовій нарекли тих, хто, ризикуючи власним життям, збирає і привозить сюди все необхідне на війні та навіть більше. Для спільної перемоги.

У мирному житті волонтери — це бізнесмени та приватні підприємці, топ-менеджери та блогери, студенти та молоді мами, тобто звичайні люди, які знають відповідь на питання мудреця Гілеля «Якщо не я, то хто?». Вони виконують роботу чиновників та держави. Не секрет: якби не допомога волонтерів і небайдужих, українські бійці не мали б ані засобів захисту, ні харчів чи ліків. Адже, збираючись у зону бойових дій, майбутні захисники Вітчизни повинні самі забезпечити себе всім необхідним. «Якщо є бронежилет і каска, вам ще потрібні: спальник, каремат, вологі серветки, спідня білизна (краще темна), балаклава, якісні берці, наколінники, тактичні перчатки. Засоби гігієни, мінімальна аптечка. Добре було б мати окуляри, кровоспинні засоби — гемостоп чи celox (яких, до речі, немає в українських аптеках, їх волонтери «дістають» з-за кордону), запасна батарея для мобільного, якщо він один. Обов'язково засіб від комарів. Кави побільше! Спеціальні таблетки для очищення води. Щось із їжі для швидких перекусів», — так досвідчені дружини бійців дають поради новобранцям у соцмережах.

Юрій Бірюков (більше відомий під ніком «Крила Фенікса»), приватний підприємець, який останніми місяцями займається винятково проблемами української армії, каже: «Саме розуміння того, що від тебе залежить чиєсь життя, надає сил і наснаги». Підтвердження цьому: хтось із хлопців на передовій показує свій бронежилет, який врятував йому життя, а другий розповідає, як розвідники підірвалися на фугасі і залишилися живі завдяки кевларовим каскам. Для бійців кожна зустріч з волонтером — це свято (він сам супроводжує вантажі щотижня). На сьогодні фонду допомоги країні «Крила Фенікса»вдалося зібрати понад 10 млн гривень. Волонтери кажуть, що їхнє завдання — одягнути, взути, захистити українську армію в найкоротші терміни. Тому щоразу, повернувшись до Києва, янгол-охоронець без перепочинку знову готує нову партію на фронт...

«Армія SOS» — громадська ініціатива, яка вже три місяці забезпечує наших хлопців в зоні АТО всім необхідним. За цей час вдалося зібрати понад 5 млн гривень, передати на передову 600 бронежилетів, 250 кевларових касок, 3 тепловізори, понад 500 окулярів, 600 тактичних ліхтарів, 60 приборів нічного бачення, 800 комплектів форми, електрогенератори, спальні мішки, каремати, продукти та багато інших необхідних речей. Двоє волонтерів знаходяться безпосередньо в зоні АТО, які координують потреби, так би мовити, з перших рук. Посилки їдуть на Схід кожного тижня.

Їм не можна не довіряти: на сайті регулярно викладаються платіжки та фотозвіти. На рахунки надходять гроші не тільки від українців з усього світу, а й від небайдужих європейців та американців. Представництво організації є навіть у Лондоні — тамтешня діаспора забезпечує армію бронежилетами, касками та медикаментами, зокрема дуже необхідним та дефіцитним кровоспинним препаратом celox. Нещодавно представництво «Армії SOS» відкрилося також у Дніпропетровську. Волонтери розповідають, що хтось запропонував написати солдатам на передову. Військові були настільки розчулені листами та дитячими малюнками, що деякі, не втримавшись, пустили скупу чоловічу сльозу. Так з'явилася військова пошта. Люди пишуть листи, вірші, передають дитячі малюнки. Дехто надсилає ікони. Це величезна моральна підтримка для наших захисників. Бійці мов обереги носять «звісточки з мирного життя» з собою — хто в нагрудній кишені, ближче до серця, хто під каскою.

Діана Макарова, засновниця Благодійної ініціативи «Фонд оперативної національної допомоги» була головним редактором «ЖЖ Україна», а блог Diana_ledi під час Майдану перетворився в невеличкий фонд. Коли її друзі, бійці самооборони Майдану записалися в Нацгвардію, вона не могла залишитися осторонь. Розповідає, що принципово співпрацює не з керівництвом, а з бійцями. Адже передавати вантажі особисто в руки є гарантією того, що вкрай необхідні на передовій речі потраплять туди, куди потрібно.

«Наша армія — це величезна діра, — каже Д.Макарова. — Не вистачає звичайної форми, взуття, сучасних приладів, всього того, що є у противника. Якось хлопці телефонують, у них не попадає зуб на зуб, просять: передайте термобілизну чи теплі речі. Весь час є потреба у приладах нічного бачення, біноклях, тактичних перчатках — адже автомат розжарюється. Люди присилають гроші з усієї України. Приходить допомога навіть з Росії (до речі, це десь п'ята частина усіх надходжень) з поміткою: «Простите нас!». Це дає надію. Щоб завершити цю війну, ми мусимо забезпечувати наших хлопців. У нас є постійний зворотній зв'язок з блокпостами, батальйонами. Таким чином ми контролюємо, все, що їм надходить — від шкарпеток до тепловізорів. Зараз ми разом з ними робимо АТО: вони — там, ми тут — у тилу».

Спільнота «Волонтерська сотня» — це ті, хто, вивозячи поранених 18-20 лютого з Майдану, так і залишилися в лікарнях Києва. Як зауважують самі активісти, це волонтерський рефлекс, вироблений протягом Революції гідності. Волонтери опікуються пораненими у шпиталях, дітьми поранених та загиблих.

Наразі під опікою «Волонтерської сотні» знаходиться близько 20 лікарень по всій Україні. У Київському військовому шпиталі, Дніпропетровську та Харкові знаходяться, певно, найважчі хлопці. Велике навантаження також у Центрального госпіталя Державної прикордонної служби у Києві. У Київському військовому шпиталі активісти організували хостел для проживання дружин, родичів бійців. Адже кожне важке поранення — це життєва катастрофа, каліцтво і колосальні драми. За словами волонтерів, якщо по ногах пройшлися автоматною чергою, то всі кістки розтрощені. Ціна однієї пластини для зрощування кісток становить 9 тис. гривень. При втраті кінцівки на протезування та реабілітацію в Німеччині потрібно, наприклад, 100 тис. євро — непомірний тягар для сімей поранених.

«У нас існує єдиний аптечний волонтерський пункт на території Військового шпиталю у Києві, — розповідає Наталя Воронкова, активіст «Волонтерської сотні». — На нашій сторінці у Facebook ми щодня публікуємо нагальні потреби. Збираємо ліки не тільки для поранених, а й постачаємо їх мобільним медичним бригадам на Схід. Допомогти можна також грошима: на сайті опубліковані номери банківських карток та рахунків. Люди оперативно реагують. Іноді приходять коротенькі повідомлення, які дуже надихають. Наприклад, таке: «Спасибо вам. Мы молимся за Украину (Саратов)».

На жаль, у нас немає достатнього відгуку з боку фармацевтичних компаній. Відчувається, що країна стає єдиним фронтом. Якщо при купівлі ліків кажеш, що вони потрібні для армії, їх часто надають зі знижками. Ми дуже вдячні киянам, які дуже активні та приносять величезні коробки з надписом «для передової».

Сьогодні в Україні важко порахувати загальну кількість волонтерських організацій — їх безліч. «Коли я занурився у проблеми вимушених біженців, то зрозумів, що тільки в Києві існує від 30 до 100 організацій, які так чи інакше опікуються проблемами вимушених переселенців, — каже Арсеній Фінберг, засновник культового проекту «Захоплюючий Київ» і активіст Майдану. — Кожна з цих організацій намагалася займатися відразу всім: і вивезенням людей із зони АТО, і розселенням, і харчування. Тому неодноразово були ситуації, коли отримували SOS про потребу, наприклад, в їжі і 15 волонтерів одночасно привозили харчі. Я очолюю організацію під назвою «Ескадрони добра». Місяць тому ми вперше зібралися разом з тими, хто опікується проблемами переселенців під крилами «Волонтерської сотні» і для координації наших дій визначилися, хто сильніший у розселенні, хто займається вивозом і так далі. Як результат — виникла пам'ятка «Волонтерської сотні». 

Наразі в нашій базі понад 50 організацій, які опікуються переселенцями. Існує також загальна база волонтерів (сьогодні вона налічує близько 400 активістів), тобто людей, які готові надавати будь-яку допомогу: хтось має машину і може відвезти продукти; інші можуть працювати на складі гуманітарної допомоги, хтось готовий сидіти на гарячій лінії і т. д. На сайті «Волонтерської сотні» є анкета волонтера для тих, хто бажає залучитися до цієї справи. Існує також анкета донора. Адже донорська кров може знадобитися терміново і врятувати чиєсь життя».

Діана Макарова розповідає, що вивезення людей із зони бойових дій є великою проблемою: «Їх просто затримували на блокпостах терористів. Для нас не мало значення, кого ми вивозимо. Нехай кричать, що завгодно, нехай у когось чоловіки в ополченні... Адже це діти і жінки... Було дуже важко, коли ми вивозили людей, а вони кричали нам: «Ви — київська хунта!» Сподіваємося, що з часом ці люди все зрозуміють».

«Якось з Німеччини подзвонила жінка і попросила допомогти вивезти її родичів (тітку та її чоловіка, який лежав паралізований після інсульту) з одного з міст бойових дій, — пригадує Н. Воронкова. — Справа в тому, що вони живуть на 8-му поверсі. Виявилося, що ніхто не може допомогти їй звезти чоловіка вниз. Місто на той момент було в облозі. Коли я їй сказала, що не знаю, як допомогти, вона спочатку плакала. А потім так спокійно сказала: «Ну добре, тоді ми будемо готуватися помирати...» Це так страшно звучить! Я відповіла, що щось придумаємо. Слава Богу, нам вдалося вивезти цих людей».

У київській області (за різними даними) проживає від 2 до 4 тис. вимушених переселенців зі Сходу. Волонтери опікуються близько 15–20 точками (місця проживання переселенців — санаторії, пансіонати, дитячі табори тощо). Частину таких місць надала Київська облдержадміністрація. Часто-густо компанії викуповують місця в санаторіях чи пансіонатах і віддають їх переселенцям. Багато пропозицій надходять від людей — у когось є дача, квартира. На розселенні спеціалізується волонтерська організація «Восток SOS». Центр «Шпиталь Майдану» має можливість закуповувати залізничні квитки для тих, хто не має можливості це зробити.

Чим допомагає держава? Міністерство соціальної політики реєструє переселенців. Центри реєстрації є в кожній обласній адміністрації. Реєстрація необхідна для переведення виплат по соціальній допомозі, пенсій, виплат на дітей за новим місцем проживання. Іноді місця поселення також надаються районними чи міськими адміністраціями, але харчування переважно забезпечується або Червоним хрестом, або волонтерськими організаціями. Так, завдяки акції інтернет-магазину «Розетка», який передав п'ятиденний прибуток на потреби дітей-переселенців, було отримано досить великі кошти — 1 млн 150 тис. гривень. Завдяки цьому волонтери налагодили централізоване постачання продуктів у всі місця проживання дітей і багатодітних родин.

«Більшість переселенців сподіваються найближчим часом повернутися додому. Ми всі віримо, що це скоро відбудеться, — каже А.Фінберг. — Ми нікому не відмовляємо у допомозі. Але у нас є чіткий критерій: ми кажемо, що допомагаємо півтора місяці. Існує «Центр зайнятості вільних людей» — окрема організація, яка займається допомогою у працевлаштуванні. Її співробітники їздять по місцях проживання переселенців і дають поради, де і як можна працювати хоча б тимчасово. Адже робота — це також вихід у зовнішній світ, нові соціальні контакти. Наразі у базі Центру зайнятості є близько 10 тис. вакансій по всій Україні. Хтось пропонує працювати на фермі, на різних виробництвах, є вакансії слюсарів, токарів. Часто разом з роботою пропонуються місця проживання.

Трапляються різні випадки. Одні переселенці тільки-но приїжджають до нас і питають: як я можу допомогти? Безумовно, є й такі, які не дуже горять бажанням відразу ж працювати. Є симпатизери ДНР і ЛНР. Були випадки, коли заселяли першу групу переселенців, а через тиждень приїжджала друга. І от жінка з першої, впізнавши іншу з приїжджих, кричить їй: «Чого ти сюди приїхала? Твій чоловік стріляв на моїй вулиці і не випускав нас на блокпості!». Ми намагаємося не ділити Україну. Але, звісно ж, концентруємо нашу допомогу в першу чергу на дітях, вагітних, інвалідах».

Самоорганізація людей — це найбільше, що ми отримали після Майдану. «Такого залучення небайдужих, яке є зараз, я ще не спостерігав, — додає А. Фінберг. — Ми зрозуміли: якщо владу не контролювати, якщо самому не брати участь у зміні країни, дістанемо результат 2004 року».

Сьогодні дехто з нас живе у своїй мирній, ретельно вибудованій паралельній реальності. Як завжди, ходить на роботу, радіє життю та планує відпочинок. Не впускає війну у своє життя. А є інші, небайдужі, які віддають свій час, гроші, уміння, частину себе, а іноді і своє життя задля нової України.

Коли статтю було завершено, прийшла страшна звістка від «Волонтерської сотні» про ще один медборт зі Сходу: дуже багато важкопоранених. За дві години після оголошення потреб люди принесли до Київського військового шпиталю понад 40 комплектів постільної білизни (яскравої та красивої — з такою легше одужувати!), молодий інтелігентний скромний чоловік — 5 тис. гривень, у шпиталі побільшало ортопедичних подушок і протипролежневих матраців. Хтось — ліки... Українці, ви — неймовірні! Це буде спільна перемога всіх небайдужих.