Раз зійшлися ми случайно,Говорили кілька хвиль —Говорили так звичайно,Мов краяни, що нечайноЗдиблються з-за трьохсот миль.Я питав про щось такеє,Що й не варт було питать,Говрив щось про ідеї —Та зовсім не те, не теє,Що хотілося сказать.Звільна, стиха ти, о пані,І розсудно річ вела;Ми розстались, мов незнані,А мені ти на прощанніІ руки не подала.Ти кивнула головою,В сінях скрилася як стій;Я ж мов одурілий стоюІ безсилий за тобоюШлю в погоню погляд свій.Чує серце, що в тій хвиліВесь мій рай був...
Читати далі...