любовь умерла...
- 08.01.12, 18:48
Эй, что там случилось?....Любовь умерла...
не мой...
Эй, что там случилось?....Любовь умерла...
не мой...
Це боляче, неймовірно боляче. Немов лезом по серцю, немов битим склом по венам, немов ножем – в спину, без попередження, неочікувано. А хіба такого можна чекати, коли в один момент, те, що так довго будувалось – вщент… І вже нічого не зміниш, не повернеш. А найболючіше те, що тебе так і не зрозуміли, не оцінили, не повірили, не помітили того, на що ти йшла заради свого кохання, просто випустили з виду те, чим ти жертвувала, переступаючи через себе. І все заради нього, того, хто розбив, відкинув, жбурнув твоє серце, яке ти сама ж вирвала з своїх грудей і подарувала йому, бо вірила. А він викинув… як сміття, як непотріб, думаючи лише про себе. А ти молилась за нього, щоб Бог дозволив відповісти за його гріхи…
Це так боляче більше не дихати ним, не бачити його посмішки, не чути його голосу, не чекати його дзвінка, його приїзду, не бігти йому назустріч, не обіймати, не цілувати його руки і більше ніколи поглядом не проводжати його… Не писати для нього вірші…
Це так боляче, адже він забрав те, чим жила, чим дихала – любов, можливість любити його, віддавати йому життя, душу, серце. Тепер це у кожній клітині моєї хворої душі, у кожному міліметрі шкіри, це у мені, коли я засинаю і коли прокидаюсь, коли йду тими ж вулицями, вдихаю те ж повітря, коли у кожному перехожому шукаю риси його обличчя… рідного і водночас такого чужого…
А треба жити далі… Просто перебороти в собі злість, образи, перекреслити біль у серці, залікувати рани, заплющити очі і зробити перший крок на зустріч новому… несподіваному, чистому майбутньому. Це буде нелегко, будуть нові перешкоди, нові шрами на серці, знову будуть сльози, душа знову кричатиме й благатиме допомоги, але треба жити… Просто жити далі, мріяти, радіти, вірити, сподіватись, забувши все, що було, адже все, що минуло, потрібно залишити позаду. Треба вчитись відпускати тих, кому було байдуже, тих, хто брехав, дивлячись в очі, тих, кому не боляче без тебе, тих, кому не буде бракувати тебе, твоїх очей, твоїх рук, твоїх мрій, твого тепла, твоєї любові, твого серця і.. твоїх сліз, нарешті… І, здавалося, не вистачало слів, щоб передати ту любов, яка була, не вистачало ночей на молитви, просто не вистачало того, кого так кохала… А його нема і вже не так боляче розуміти, що це все було такою гарною грою гарного актора, це було брехнею, яку неможливо нічим виправдати.
Неможливо звикнути до думки, що все закінчилось так само несподівано, як і почалось, не хочеться вірити в те, що більше не буде спільних мрій, що більше не буде прогулянок під дощем, що більше ніколи не доторкнусь такої рідної долоні, не проведу тремтячими пальцями по такому рідному обличчю, не поцілую солодкі та п’янкі уста… Не буде нічого того, про що мріяла, того, що бачила у снах.. І більше ніколи не розірве безмовну тишу його телефонний дзвінок, ніколи більше не постукає в двері…
Ще зовсім недавно я вірила в казку про кохання… Казку, яку склала сама. Я була її оповідачем і головним героєм. Ні, ти не читав мені її на ніч, не шепотів в тиші , не клявся, не обіцяв… Я сама винна у всьому, бо ненароком схопила тебе за руку і потягла за собою, не спитавши чи потрібно тобі це. Я справді не хотіла втягувати тебе в свою історію. Ти увійшов добровільно, знаючи наперед, що скоро підеш… Підеш назавжди… І вже нічого не зміниш, не перепишеш цей сюжет, не викреслиш невдалі рядки, не вирвеш сторінки. Сама винна… Сама все почала, сама й зруйнувала все… Навіщо було просити в Бога любові, щоб потім так бездарно то жорстоко все розбити? А, може, ми обоє розбивали моє серце, може, це я винна в тому, що так і не змогла навчити тебе любити, мріяти, вірити? А, може, це мої сльози зробили тебе таким жорстоким? Може, я сама змусила тебе відпустити? Ти прощався назавжди і навіть не заглянув мені в очі, не глянув на мене. Ти просто відкинув, жбурнув, як непотріб, як сміття. Сама винна…а ти ж не знаєш в чому проявлялась моя любов… Ти ж не знаєш і третини того, що відбувалось і відбувається в моєму житті… житті, яке так хочеться комусь присвятити, подарувати, віддати. Так хочеться подарувати любов тому, хто не відштовхне її, а прийме, тому, хто буде вдячний, тому, хто не брехатиме щодня, тому, хто зараз наважиться врятувати моє вщент розбите серце, тому, хто, прочитавши ці банальні рядки, скаже « я тебе не покину», тому, хто зрозумів, тому, хто відчув, тому, хто вміє кохати, не чекаючи нічого у відповідь….
Ти можеш все… Покинути мене, забути, викреслити з свого життя, потоптатись по мені, витерти ноги. Ти можеш зробити вигляд, що я ніхто і ніколи не була частиною Тебе, Твоєї душі, Твого світу, Твого життя… Ти ніколи не впадеш в моїх очах, я не буду ненавидіти Тебе чи зневажати… Ти можеш зруйнувати все те, що так довго будували разом, те, що я так плекала, те, чому я так раділа, і те, що приносило мені щастя… Я ніколи не буду інакшою… Я ніколи не буду стримувати сльози. Мені байдуже, що Ти нервуєшся, коли я плачу. Зараз моє життя в Твоїх руках. Я дозволяю Тобі розпоряджатись ним… Ти можеш відібрати в мене все, а можеш дати набагато більше… Ти також можеш дістати кинджал і встромити в моє і без того скривавлене серце… Можеш взяти отруту гірких, болючих слів і отруїти мою кров… Ти можеш взяти кригу та сніг та змусити моє серце охолонути. Ти можеш принизити мене, вдарити, але я ніколи не зроблю того ж самого у відповідь.
Ти можеш відібрати все, але ніколи не забереш в мене любов та віру. Ти ніколи не змусиш мене забути Твоє обличчя, Твої очі, Твої уста, Твою посмішку, Твої руки. Я не зможу перекреслити все, що було. І ніколи не забуду те, як плакала в Тебе на руках та молила Бога про те, щоб дав Тобі сили та відвернув від Тебе біль, зло, негаразди… Ніколи не забуду, як шепотіла:’’Якби Ти знав, як я Тебе люблю…’’ Як би я хотіла допомогти Тобі нести свій тягар, Взяти частину Твоїх гріхів на себе і понести за них відповідальність… Ти ніколи цього не зрозумієш…. Ти ніколи не зрозумієш мою любов…..
женщина произошла из ребра мужчины,
не из ноги, чтобы быть униженной,
не из головы, чтобы превосходить.
но из бока, чтобы быть
бок о бок с тобой,
чтобы быть равной с тобой.
... из под руки, чтобы быть защищенной
и со стороны сердца, чтобы быть любимой....