бути Собою...

Хтось називає мене шаленою, хтось – божевільною. Одні вважають мене найкращою подругою, а інші – найзапеклішим ворогом. Але я точно та беззаперечно знаю, що я така, яка я є… Я не вирізьблена зі слонової кості міфічним Пігмаліоном. Я з крові та плоті, тобто далеко не ідеал і ідеалом ніколи не стану. Я не взірець для наслідування, в мене нема великих досягнень, я ще не зробила якогось визначного відкриття,  не побувала за кордоном, відомі особистості – не мої знайомі і в космос я ще не злітала…

В мене немає улюбленого кольору, улюбленої книги, улюбленого співака, пісні, страви. Я не знаю який шоколад я люблю: чорний чи молочний, з горіхами чи родзинками. В мене нема улюблених цукерок та кави. Я не маю особливого таланту до чогось, не намагаюсь змушувати когось щось робити, а особливо – любити мене…

Я з дитинства ненавиджу червоні троянди, не люблю банальні історії про кохання, хеппі енди, безлад та запаковані квіти.

Обожнюю  рвані джинси та великі, довгі та широкі чоловічі сорочки. Я люблю чорну мереживну білизну та прогулянки на самоті. Не можу жити без сумної музики та вечірнього споглядання на зорі. Обожнюю пожовкле осіннє листя, сніг, що переливається на сонці, квітучі сади та серпневі зорепади; люблю пісні під гітару, вогонь, свічки, хороше вино, відверті розмови та стукіт серця коханої людини…

Я вірю в дива і на сто відсотків впевнена, що навіть зараз біля мене мій янгол-охоронець і завжди загадую бажання, коли бачу падаючу зірку. Я ненавиджу соціальні мережі, рекламу та телевізійні новини…

 Ненавиджу, коли хтось запізнюється, виправдовується чи намагається довести мені щось.

Багато хто намагався мене переробити, приборкати, але я незмінна. Я була, є і буду такою завжди. Нехай на мене скоса дивляться, коли я жартую над собою, коли сміюсь в очі своїм фобіям та недолікам. Багато хто вважає мене дивною, хоча ні зовнішньо, ні внутрішньо я не відрізняюсь від інших. Просто кожен з нас – окремий світ. І я буду продовжувати сміятись, жартувати, любити чи ненавидіти, бо я – це Я…