i love you

Холодно… Так важко йти осінньою вулицею в повній самоті, чуючи шелест сухого листя під втомленими ногами…  Я знаю, що ти далеко, далеко від мене,  моїх почуттів, моїх бажань, але ти близько до мого серця…

Виходжу з свого забутого світу лише для того, щоб побачити тебе, твої очі, щоб взяти тебе за руку і, доторкнувшись до грудей, відчути стукіт твого серця. Мовчати, мовчати, мовчати…. Так хочеться бути з тобою і зараз, і завтра, і завжди. Хочеться йти вулицею під осіннім дощем до тебе та з тобою, не чуючи холоду, не помічаючи перехожих і просто тримати твою руку. Хочеться холодними пальцями торкнутись твого обличчя і ніжно провести по устах, твоїх рідних, солодких устах і більше нічого… І байдуже, що далі. Головне, що зараз ти зі мною, що Бог дав мені можливість бути з тобою, належати тобі, відчувати тебе. І просто хочеться впасти на коліна, благаючи, щоб ти залишився, щоб ти нікуди не йшов, щоб дозволив мені заснути  в тебе на колінах…. Без гордощів, без егоїзму.

І так хочеться сказати те заповітне, хоч і банальне «кохаю». Жаль, що ти так боїшся цих слів. Так боляче тримати в собі це почуття, не маючи можливості сказати тобі про це…

Ще зовсім недавно я не розуміла навіщо все це, а тепер дійшла до висновку, що не можу без тебе, без твоїх очей, твоїх рук. Моє життя – це ти. Хочеться кожного разу про це говорити.

Якби ти знав, що я відчуваю… Йдучи вулицею, намагаюсь знайти в кожному перехожому тебе, навіть знаючи, що ти зараз за сотні кілометрів від мене. Та я чекаю, надіюсь та мрію.

Так хочеться пестити твоє обличчя так, як колись в дитинстві пестила мене мама. Я кохаю тебе!!!! Хочеться кричати про це на весь світ, та я не можу…