Просто послухайте слова цієї людини. Послухайте, незалежно від того, як ви до неї ставитеся. Можливо, хтось знайде для себе в цих словах щось важливе. Коментарі закриваю, бо не для "срачу" ця замітка, а для того, щоб хтось можливо задумався. Як на мене, ці дні достатньо важливі.

Чогось часто на очі потрапляє мені останнім часом постать Андрія Макаревича та його зустріч з Президентом Росії Мєдвєдєвим. http://blog.i.ua/user/1494975/578176/, http://blog.i.ua/user/357102/564887/. Проти зустрічі як такої нічого не маю, але потім було інтерв'ю, яке Андрій Вадимович дав Маріанні Максимовській. Як на мене, то важко людину, яка дає таке інтерв'ю поважати. Але тут багато думок. Є ті, хто підтримує Андрія Вадимовича. Але я для себе відкрив, що Андрій Вадимович - постреволюціонер. Співає ті пісні, які вигідно та можна співати. Було багато гнівних пісень проти радянської доби після розвалу радянської влади. Але настали для нього інші часи. І інші слова лунають з тих самих вуст. Його право. Відповідь А.В. Макаревича блогерам я вважаю хамською. Повторюся, що якби ця пісня з'явилася сама по собі - це було б природньо. Але якщо це відповідь на критику блогерів особисто А.В. Макаревича, то мені, чомусь, таке видається низьким, та не достойним. Тим більше, що використовується таке неблагозвучне "прізвище" для позначення таких блогерів... Знаю, що й тут не всі згодні з моїм баченням. Але так воно є. Така моя точка зору. А взагалі-то, розпочав я замітку, щоб поділитися кліпом, який помітив на блозі Андрія Вадимовича - хтось з блогерів її туди помістив. Як на мене - дотепна пісенька. І що цікаво, в одному з кадрів - щирий сміх та оплески самого Андрія Вадимовича. (Це було раніше за цю історію із зустрічами та інтерв'ю).

Вже не пам'ятаю, коли і як я знайшов цей кліп та дізнався про існування групи "Foxy  Jazz". Але мені здалася цікавою ця робота. І здається мені, що по ТБ її  не крутять, тому можливо цікаво буде ще комусь. На цю пісню знято два кліпи. На ютубі можна знайти і другий. Це той випадок,  коли обидва  цікаві.Вирішив додати й другий :)

Блін, тільки що подивився на перелік вакансій та пропонованих заробітних плат в Нац. інституті раку - найголовнішому онкологічному центрі України. Одразу напишу, що роботу я не шукаю, просто через цікавість зайшов на цей розділ сайту. Навіть мене це вразило. Це ж для киян зарплати пропонуються для лікаря лаборанта 992 грн за місяць, а для ліфтера - 630 грн/місяць. http://www.unci.org.ua/vakans.html

"На тебе рубль, и ни в чём себе не отказывай"...

Думаю, що черга на цю роботу буде велика стояти...

Хтось іще чекає високого рівня української медицини?

Сьогодні дали мені посилання на статтю "Мир русский и украинский, Послесловие к визиту  патриарха Кирилла на Украину летом 2010" - http://www.mgarsky-monastery.org/kolokol.php?id=1774. Як на мене - цікава позиція. Дійсно, суперечливо. Але оцінка та міркування, які викладені в статті, мені сподобалися тим, що автор не має чорно-білого висвітлення події. Не спрощує. Можливо, в чомусь помиляється, не мені судити. Й не хочу. Але вдячний за те, що отримав це посилання...

http://blog.i.ua/user/236454/72825/

Це було більше ніж 2 роки тому. Тоді питання мене бентежило, але було більш теоретичним, бо не було прямою сутністю моєї роботи. Дякую тобі, old_decorator (http://blog.i.ua/user/236454/72825/?p=5#advA_advC_72825_1307493) або new_decorator, як ти потім називалася... Досі дивуюся тій твоїй мужності. Ти тоді мене підтримала, хоча так сильно хворіла... Тепер тебе немає... А твоя підтримка дуже багато значить для мене й досі...

Тепер я переконаний в тому, що знаю відповідь на те питання. Однозначно, людина повинна знати про стан свого здоров'я. Працюючи з онкохворими людьми, я зрозумів, що вони набагато кращі, розумніші та сильніші, ніж ми про те думаємо. Вони можуть нормально сприймати інформацію. Принаймні, в переважній більшості випадків.

Законодавство України з радянських часів також, виявляється, зазнало змін. Є Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2801-12), в якому є стаття 39:

"Пацієнт, який   досяг  повноліття,  має  право  на  отримання
достовірної і повної інформації про стан свого  здоров'я,  у  тому
числі  на  ознайомлення  з відповідними медичними документами,  що
стосуються його здоров'я.

     Батьки (усиновлювачі),  опікун,  піклувальник мають право  на
отримання інформації про стан здоров'я дитини або підопічного.

     Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній
формі  інформацію  про  стан  його   здоров'я,   мету   проведення
запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого
розвитку захворювання,  у тому числі наявність ризику для життя  і
здоров'я."

Тобто, лікар ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ повідомити пацієнту інформацію щодо стану його здоров'я. Хоча, є одна умова, коли лікар не зобов'язаний це робити:

"Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його
здоров'я або погіршити стан  здоров'я  фізичних  осіб,  визначених
частиною   другою  цієї  статті,  зашкодити  процесові  лікування,
медичні працівники мають право надати неповну інформацію про  стан
здоров'я пацієнта,  обмежити можливість їх ознайомлення з окремими
медичними документами."

Ось такі справи. Бачачи очі людей, спілкуючись з ними, я зрозумів, що якщо ти кажеш правду (розумно, виважено, не приголомшуючи інформацією), то викликаєш довіру пацієнта і знаєш, що можеш довіряти йому. Якщо ж не казати правди, то пацієнт все одно буде здогадуватися, що від нього щось приховують. І тієї довіри вже не буде. А довіра пацієнта дуже важлива річ, як на мою думку, в сенсі успішності та ефективності лікування.

Хоча, звісно, інколи щось треба й приховати. Недарма кажуть, що лікар все одно повинен бути трохи психологом...

Я й не знаю, чи потрібно це комусь, але вирішив відповісти сам собі . На свою ж замітку.

Бувайте здорові!

Є в мене питання. Особистого характеру. Чому, якщо я готую текст замітки в текстовому процесорі (в моєму випадку це Open Office.org Writer, хоча це не так важливо, бо від того, яким процесором або редактором скористаєшся — мало що залежить, перевіряв), текст якось дивно форматується. Виникає враження, що текст писався в якомусь DOS-івському редакторі, де переніс рядків було встановлено десь на 30-му символі? Чи це у всіх такі проблеми, чи це тільки в мене? Хоча, ні, не тільки в мене — я бачив такі ж самі “відформатовані” замітки. Це не дуже зручно, бо інколи мені треба користатися офлайновими текстовими процесорами — треба інколи подумати, про що пишу, переписати декілька разів. Принаймні, хочеться. І зручніше це робити в офлайні.

Сподіваюся, що отримаю відповідь.

вже й не знаю, що було причиною. чи то пиво, чи то просто так сентименти. сиджу собі під телевізором (ну люблю я іноді на підлозі подивитися ТВ — так і часу менше витрачаєш,  навіть не знаю чому), потягую пиво, ввімкнув “музичний” М1... дивлюсь на кліп В. Дейнеки... “Клякса” наче називається... щось про те, що вона хотіла бути гордою, але сльози капають  на новий мобільний — ось і все, що зміг запам’ятати...

ось яка думка навідала мене, поки я намагався цей кліп дивитися. їм же все важче й важче бути оригінальними. і пісні треба купувати за чималі гроші. особисто я нічого в пісні не  знайшов цікавого, але це ж людина знає, що її будуть оцінювати всі, кому не лінь. і я, потягуючи пиво, також буду думати щось на зразок: “фігня, нічого цікавого”... блін, а людина  старалася, витрачені гроші якісь на кліп. і (дивився пару випусків “Две звездьі”) знаю, що  голос у дівчини є (там же в живу співали, а я начебто чую — чи є в людини голос), а у кліпі не бачу нічого...

просто я сьогодні подумав, що на щастя не займаюся музикою (тим більше такою  музикою)... так, для себе я можу пограти на гітарі та поспівати. а от поставити собі таку  професію як справу життя... це життя під прицілом ЗМІ, це твоя робота, яку оцінюють всі, навіть ті, хто зовсім не розбирається у питанні, хоча у нас всі думають, що розбираються у   всьому...

ну й вже зовсім не в тему... дякую Keiko Matsui, що грає зараз в моїх колонках, якось ще  більше налаштовує на ліричний лад... молодець вона все ж таки...

все, бачу сьогодні якось  сумбурно виходить ділитися думками... ну й нехай...