Я реально в шоці, я реально боюся наших дітей!
Твір сестри одногрупниці (3-5 клас). Задали написати про хліб.

Поклали на столі буханець. Хліб пахучий, теплий, золотавий…
Була тиха і темна ніч. Хлібина лежала на столі і тремтіла від страху.
Тіні наповзали з на неї наче щось страшне і не веселе… Їй здавалось, що
ось-ось хтось схопить її за рум’яний бік і потягне в саму темряву, там
де повно павутиння й пилюки…
Тим часом, з протилежного боку стола кралась неминуча погибель –
маленька голодна дівчинка… Вона кралась неначе кішка, ледь ступаючи на
скрипучу підлогу. Промінчики місяця виблискували на гострому лезі ножа,
що вона прихопила із шухляди… дихання дівчина як могла стримувала, щоб
жоден звук не злякав каравайчика…час наставав… Вона занесла ножа для
останнього удару в м’якеньке, пухкеньке тільце.
По скоринці хлібини пробігли мурашки і виступив холодний піт. Він
відчував, що має статися щось непоправиме…
Ніж з тихим свистом розрізав повітря і встряв в спину Хлібця. Дівчина з
маніакальною насолодою встромляла в нього ножа… удар за ударом… ще і ще…
Вона його пірнала ножем до тих пір, доки
вся скоринка не вкрилася рваними рубцями, а м’яка його частина не була
вивернута немов лівер. Дівчинка схопила шматок масла, намастила їм
хлібину, полила зверху варенням і жадібно встромила в Хлібину зуби… Так
починається ранок кожного школяра, що любить хліб з варенням, а мама
йому не дає…