Які чарівні весни попервах

Як блимають метелики ледащі

На перших лук зелених корогвах

Вона ще має і наснаги й сили

В блюзнірства різні вірить і в любов

І пасма річищ ще не посивіли

І на траві ще слід не прохолов

Застиг ще квітень десь за крок до щастя

А травень посміхається вві сні

Тюльпани ходять лиш в червоні масті

А вишні кличуть щебет і пісні 

Смарагдово задзебеніло

Шубовстнуло крізь сонне скло

Проміннячком у цвіль-квартири

Розквітло на чорному тлі

Миттєво – як Альфа з ОМОНом

Чому ж між вишневих завій 

На серці так сіро й червоно?

Угледіло синь-височинь

Угрілось на перших цілунках

Нарцисів. Часів вільний плин

Гойдало в бруньках-візерунках

Пробило грунт, небо й кору

Навшпиньки вже стало й на крила

Мене не питайте, чому

На серці червоно і сіро

Затепліло мрію і цвіт

Всміхнулось і замайоріло

Закліпало в перший свій літ

Метеликів віями диво

Something's getting in the way.

Something's just about to break.

I still try to find my place in the diary of Jane

BREAKING BENJAMIN

Сині гудзики пролісків вже розкотились

По садам, де не йшла Анабель,

Розкрива оченята раніш, Ваша милість,

Променистий и сонячний день

Що накажете, Світлосте, горе-поету?

В обертання сезонів дивись

Скоро пиво світанків й нарцисів галети

І як бонус – за бджоли та жисть

Балачки нескінченні та пустопорожні

І безбарвні, неначе твій курс...

Чим іще ти заповниш нотатки дорожні?

Хай сипнуть филозопами з бурс

Перші трелі пташин, легкі самби підборів,

Акапельні ансамблі котів

І вітрів професійні джаз-банди і хори…

Ти ж цього, сіромахо, хотів?

Що нікуди давно не ведуть

Всі слова – влучні, щирі, дотепні

Прогоріли і стали як трут

Рештки статуй негрецьких атлетів

Спочивають в калюжах, де бруд

Килим – розсип кинджалів дотепних

Гравірованих «Що, і ти, Брут?!»

Я піду між ошатних біг-бордів

Де цитати із «Молота Відьм»

Заливає ритм злої аорти

За дензнаками вічних гонитв

Світ наш правильно зроблений й мудро:

Скрута, надлишок праці й півлітр

В нагороду – мовчання манкурта

Ні думок, ні бажань, ні молитв

Я піду повз каміння і кручі

Сплять що в Семіраміди саду

Знаки в небі – сакральні й падлючі

Сяють пафосно. Мабуть, піду

Сестра, умоляю, я ведь не из стали,

Пусть принцип синичек в руке очень мудр,

Но тянет на волю и в путь, за Граалем.

Я знаю, сестричка, в загашнике есть

В микстурах от кори те коры деревьев,

Что тихо золОтит восход-Парацельс

Под неба лупою опукло-лилейной.

Прислушаться если, задорно звенят

Слегка таблетированные капели

Об баночек стекла прозрачного дня

С мгновенной доставкой со склада Сальери.

Осталась ведь ампула, где сырой ветр

Средь многих и душно-печальных инъекций?

Пусть раны затянет фланель или фетр,

Подпишет рецепт (почерк страшен!) Гельвеций

Пилюльку иль аэрозоль вешних див!

Горят уже харя, хорей и харизма,

Добрейшая из госпитальных всех див,

… не верю глазам! Что, опять эта клизма?

Полфразы до строк, что цветастой картиной

Нас вырвут из серости (страшно рутинной) 

То март заблистал (за рупь двадцать блесна)

Расстрельность статей у вчерашнего дня

Снежинки, как оспины, изрешетили

Февраль – просто старый рябой Джугашвили

Туманом из трубки пыхнет полинял

Столь желт солнца шар – светофора сигнал

Поэты, прозаики – наизготовку

Сработает трюк вновь исполненный ловко

Войдут пары в воображаемый зал

Звучит полонез. Стук капелей-цимбал

Поклон куртуазный – лишь в Вашем сознаньи

Салюты восходов, закатов лобзанье

И опиум всяк – тем, кого забодал

Толь совести козлик, толь дьявол в жабо

Скрывается что, как гутарят, в деталях,

Весна – избалованна ветрена краля

Юна, словно спутница Доктора Кто

Блаженны в глазах ее блики тепла

Бескрайни и неизмеряемы дали

Пусть блюдо мы это раз много едали

Обманемся вновь прикоснувшись едва

Давно последний поезд в Хогвартс

Куда ни глянь – то держиморды,

А то – кронпринцы нагишом

Ныряй в залитый солнцем день

Где лед под цвет дамасской стали

Диктует тихо не февраль ли

С остывших уст законы дзен?

Как много в небе пустоты

Как ваты, сладкой и воздушной,

И в нем визирь прокатит ушлый

Зазря сияющий алтын

Неясных бормотаний сплин –

Как в голых кронах много шума,

Словно слагает эпос-думу

Бездельем маясь, древний джин

Как много блеска торжества

В глазах данай мимоидущих

Играет в них, как в райских кущах,

Бесовский отсвет божества

Как много дивно светлых дней

Мы жжем охапкой не пугаясь

А ведь осталась просто малость – 

Отжать затвор, сменить коней

Зірвавшись з губ дитячих, пролунати,

Бо з півночі і «гради», і гармати

Готові нам зіграть останній джаз.

Ще бачиш, мово, в сутінках складів

Сподвижників твоїх білки незрячі,

Їх скільки було? А тобі не лячно

По кризі йти байдужості синів?

Ще, чуєш, є кресало в нас і трут

Щоб запалить тривог козацькі вежі,

О, як ми пам’ятаєм неналежно

Плеск Жовтих Вод і сніг студентських Крут!

Ще, мово, ти плекаєш сотні слів

Дієвіших за запорозькі сотні,

Тож, доки не прийшла невідворотність,

Дзвени акордом хуртовин і злив.

И позабыл слова

Я стал глупей удода

Наитье? Дайте два!

А у коллег-пиитов

Жизнь так бурлит-течет

Они с министром Витте

Играют в нечет-чет

Они разводят шашни

С маркизой Помпадур

И, глядя в день вчерашний,

Похоже, курят дурь

Так славно, под луною

Здесь постоянство есть

Их четкий слог накроет

Все чудеса окрест

Их гений не приемлет

Мирской привычный хлам

Чуть приоткрой блог древний – 

По прежнему все там…

Before my forest

Looks like it's on today

Slow cheetah come

It's so euphoric

No matter what they say

RED HOT CHILI PEPPERS

Настигнуты верно добычи

Натружены мышцы спины

И ветер несет горемычный

Остатки золы и дымы

И ровное движет дыханье

Гидравлику дней поршневых

Восходов, закатов и тайны

Людей - ну прям будто живых

Печаль больше не омрачает

Её грациозный приход

Горят караваном-сараем

Листы у зерцала стыль-вод

И ты рисованья не сыщешь

В шагах и в биении вен

Ступает легко и неслышно

И знает, явилась зачем

И тризн вся курится дымами

Усохших стеблей колея

(в миру - овощных). Межды нами,

Один из тех Овощей - я

Коричнево-желтые пятна

Играют в блэк-джек на боках

В глазах - лишь вопрос: "Непонятно,

Вы что, потеряли и страх?"

ГолОсит талантлив, юродив,

Нетрезв в листопад местный бард

Она равнодушно приходит

Как медленный сытый гепард

Осенний маскарад горит

Он жжет лишь праздничные краски

Венецианской яркой маской

Скрывает холодность ланит

В папье-маше провал глазниц

Чернеет пустотой прощальной

В дворянстве пишут все мещане

О красоте костров-зарниц

Лесов, и парков, и садов,

И восхищаются безмерно

Но красно-желтое инферно

Вам метит далеко не в бровь

Быстротекущий карнавал

Эстета взгляд мельком потешит

Но в сердце тлеет ад кромешный

Сияет улиц Абырвалг

Какие дивные черты!

Изысков вычурны узоры!

Но пролетает грустный боров

Булгаковский. И у черты

Шальной шар-молнией висит

Над живописцев рыжим раем

Мне грустно, маска. Я ведь знаю

Тебя и все твои "понты"

Стрекочуть коники в траві,

На роверах, життям побитих,

Прямують діти в Лузервілль.

Ті відчайдушно білі айстри

Між чорнобривців сонць жарких

Читають Маргариту й Майстра,

Ба, вітер-клептоман затих,

І ми тихенько провалились

У червоточину в часах

Там, де річок дрімають звиви,

Кружляє полум'яний птах,

І кісточки так гріє ніжно

Між Стоунхенджа давніх брил

Камням дорожним і наріжним.

Щасти шляхами в Лузервілль!

Вересневого ранку

Пікінесу зроби

Краще ти вишиванку

І залиш свій фейсбук

Буде ще днів холодних

Для облич наших й рук

Сяють сонця безодні

Що, мізерні грошІ?

Ринок баб незворушних?

Нумо, купим мерщій

Запашних теплих грушок!

І провітримо сплін

По паркам і алеям

Завтра? Ну і чорт з ним!

Білі хмари-лілеї

Квітнуть щиро на тлі

КобальтОвого неба

Ми підемо із тіл

Тихо і не ганебно

Клен спіймав дивну мить

Замилуваний: «Врода!»

Бо у сквері сидить

Та мадонна з айподом

Кінцевий пункт не знати краще

Проміння сонячне - ледащо

Все слабше гріє схудлий зад

Галюцінуючих садів

Осінній тріп їх сонно-кволий

Від цукру звільненої коли

Закрутить в колір листя злив

Такий невимушений жарт

Пелюсток жовтих левітацій

І вітер просто з Мису Акцій

Несе листів картярський фарт

І напіврозпаду Ван Гог

Всі скуштував відтінки охри

І пильний, як боєць із ВОХРи,

Йде крізь сади японський бог

Ходи сюди, забувши зло,

В обійми сяючих проспектів

Світило - няша й красапета

Кидає спецій в теплий плов

Широкі жмені. Чути спів

Пташок, загублених у часі,

Стрибає думка, як карасик,

У реггі стомлений мотив

Ходи... Чи то залишся там?

Все менше відповідей знаю

Експрес все швидше пролітає

Повз днин осінніх цінний крам

Замість епіграфа

Мене знову скубуть:

"Напиши, ти ж хист маєш"

Та виходить ця муть -

Мабуть, "не проконає"

Зійде кленовий зорепад

На ринок, кличуть що стихійним,

Одна стихія - животіння,

І тріск каштанових гранат.

Серця березові падуть

(Де майже половецькі баби)

На диски Modern Talking, ABBA,

На мешти (в них небіжчик був

Років назад десятка з три

В славетний час перебудови)

Що тільки не виносять вдови -

"Казки чудь, мері і мордви".

І невагомо шелестить

Пожовкле листя на брошури

"Панк - молодіжна субкультура"

"ТАРС вповноважен заявить".

І тихо так сумує глек

(Мабуть по ручці, що відбита),

І посміхаються кобіти

З журналів мод старезних тек.

Натхненно слухають ефір

Мобільні перші телефони

Й останні дротові. Ікони -

Святі, як грошообіг-вир.

Закриє палий лист іржу

Ключів над дев'ять і дванадцять,

І постер, там де Ленні Кравітц -

Володар підліткових дум.

О, ще багато є чого:

З кіндер-пластмас вже не сюрпризи,

Бітлів пасхальнії мармизи

І глянець свідків Ієгов.

Засипеш цей калашний ряд?

Що, ні? То замалюй хоч пам'ять!

Нехай мазки багрянець палять

Біля сирих моралі ляд.