Розумні думки про нашу владу і не тільки......

Українізація починається не з помпеїзації
голодоморів і героїзації Бандери, а з добробуту. Спочатку добробут, а відтак –
пропаганда і поширення справжніх, а не брехливих відомостей про наших героїв.





УНІАН Юрій Винничук



Коментарі до моїх статей бувають доволі цікавими. Вони свідчать про те,

що чимало людей перебувають у стані ейфорії від своїх власних ілюзій.

Такою ілюзією є фентезі про совєтський рай. Ось один із коментаторів

дорікає мені: "Автор статьи из диссидентов. Тогда, в СССР, ему мешали

советы. 20 лет Украина незалежна, советов нет, но до уровня УССР 1991 г.

дорасти так и не смогли".



Якщо це писав юнак, то ще можна

зрозуміти, але якщо чоловік жив у 80-тих роках, а пише таку маячню, то

тут щось уже серйозне з людиною. Бо "уровень УССР" я добре пам’ятаю,

коли черги були за всім. Коли батьки розпочали будівництво приватного

будинку, то доводилося за кожною трубою, за батареями, за цементом, за

плиткою їздити бозна куди, а частіше звертатися до будівельників і

купувати у них крадене. Мовчу вже про цукор по 1 кг в одні руки, про

молоко до 8-ої ранку, бо вже о 9-тій воно закінчувалося, про черги за

маслом і ковбасою, про таке чарівне слово, як "ВИКИНУЛИ". Бо час від
час

щось таки "ВИКИДАЛИ" у продаж: борошно, рис, гречку, пральний

порошок...



То про який рівень життя можна було говорити? Зараз

кількість супермаркетів і автомобілів уже сама по собі демонструє, що

рівень життя людей покращився. Так, не для всіх. Але якщо колишній

інженер з Галичини може поїхати на будову у Португалію, то не розумію,

чому цього не може зробити безробітний шахтар?



Ми всі поставлені в

однакові погані умови. Що на Сході, а що на Заході. Але що цікаво:

Захід якимсь чином стимулює до діяльності. У перші роки незалежності

саме росіяни Західної України першими зрозуміли, що криза безнадійна, і

нема сенсу чекати милостині від природи, а відтак пішли на базари, у

приватні крамнички, кіоски. Я ще тоді, на початку 90-тих, писав про те,

що у Львові на всіх базарах переважна більшість людей, які торгували на

ятках, були не місцевими, це відчувалося з їхньої вимови. А вже за

росіянами на базари рушили галичани, а потім і ті і ті поїхали в Західну

Європу. Тому коли хтось пише, що в Італії задниці перестарілим

італійцям підтирають одні галичани, то слід уточнити: не всі вони

вроджені галичани, а багато серед них вихідців зі Сходу України та

росіян, які у той чи інший час оселилися в Галичині.



Той, хто

ображає заробітчан, мусить затямити, що ображає і своїх земляків, адже

їхні батьки по війні прибули в Галичину не з Марса.



Таку саму

активність проявили і росіяни Прибалтики. Уже там ніхто не бунтує і не

вимагає рівних прав для російської мови. Усім хочеться жити у Євросоюзі,

а не у Путінстані.



Нормальний здоровий народ хоче бути не

тільки ситим, але й вічним. І тут у нас деякі розбіжності. Вони

зрозумілі. Галичани перебували теж у неволі, але у тій неволі їм ніхто

не забороняв мови, не влаштовував голодоморів і якщо був за Польщі один

концентрак, то він був таки один і жоден інтелектуал у ньому не загинув.

А коли почалася Перша світова, то поляки випустили усіх в’язнів, як із

табору Береза Картузька, так і з тюрем. А от большевики у червні і липні

1941 усі тюрми залили кров’ю.



За часів Сталіна знищено було

понад 10 тисяч українських інтелігентів. Весь мозок нації було знищено. А

той мозок, який приєднали у 1939, майже весь утік на Захід, дуже швидко

зрозумівши з ким має справу.



Насправді у нас проблеми не в мові

і не в Бандері. Мені особисто по цимбалах, чи буде визнаний Бандера

героєм України, чи ні. Бо це совок. Так само як совком є народний чи

заслужений артист. Ну, хтось може собі уявити, що Сильвестру Сталлоне чи

Пенелопі Круз вручають звання "народного артиста США"? А Спілбергу,

наприклад, дають премію Волта Вітмена? Ну, тіпа, нашого Тараса.



Я

від самого початку стібався з цього вибрику Ющенка, бо якщо когось

нагороджувати посмертно, то так можна дуже далеко зайти. Бандері і

Шухевичу дали, а Петлюра, що – лисий? А Мазепа? А князь Святослав? А

Ісус Христос? Котрий галілеянин – сиріч галичанин.



Шахтареві,

який залишився без роботи і думає, як вижити, усі ці проблеми теж по

цимбалах. Як казав один з них на початках нашої незалежності, "мнє всьо

равно "калбаса" ілі "ковбаса", ліш би она била".



З цих слів

багато хто кпив. Але не я. Бо вважаю, що це золоті слова, які будь-якій

владі слід узяти на озброєння. Українізація починається не з помпеїзації

голодоморів і героїзації Бандери, а з добробуту. Спочатку добробут, а

відтак – пропаганда і поширення справжніх, а не брехливих відомостей про

наших героїв.



На жаль, попередня влада цього не розуміла, а

теперішня – взагалі дійшла до маразму, роздуваючи конфлікти на голому

місці. Вони компостували нам мізки, повторюючи, як мантри: "Ми партія

фахівців!" Але на ділі виявилося, що це партія масажистів,

тілоохоронців, рецидивістів, балакунів, усього чого завгодно, а фахівців

там нема. Ну, що – вважати нам за фахівця перестарілого маркшейдера, чи

колишню бабу-пупорізку, котра завідує національною безпекою, чи

комсомольця, який одного ранку прокинувся і відчув у собі задатки

економіста-реформатора? Чи міністра спорту, який не вміє зліпити двох

слів докупи? А чи можу я повірити у щирість їхніх намірів, якщо усі вони

навіть не в Україні народилися? Що їм та Україна? Тимчасова квартира, в

якій вони вирішили зробити ремонт і заодно на цьому нагріти руки.



Якщо

хтось каже, що вибору не було, то я так не вважаю. Я не в захваті від

Юлі, а тим більше від її "каманди", але різниця між БЮТ і ПР та, що
якби

були БЮТи, то можна було б стукати у якісь двері і достукатися. І якби

робилися якісь негідні речі, я міг би підійти до Луценка, Донія, Шкіля,

Яворівського, Парубія, Кириленка, Гриценка, Лук’яненка, взяти когось за

обшлаги і так інтелігентно поцікавитися: "А що ж це ви, підараси,

робите?" Це, звичайно, при умові, що вони а) виявилися б підарасами і б)

щось негідне робили.



А до кого апелювати тут? Ганцю, Писарчука я

знаю особисто. І що? Де, в яких орбітах вони кружляють, аби я міг щось

для себе вияснити? І чи це щось дасть? У тій компанії нема жодного (!!!)

морального авторитета!!! До кого стукати? У які двері?



Двері зачинені. А ми вже над прірвою.