Замальовка

Тільки нарешті вийшовши з приміщення, і мружачись на світло,
я відчув який сьогодні особливий день. Осінь вступала в своїй права, її особливий, стиглий дух наче висів у повітрі, темна хмара щедро оросивши місто дощем відповзла далі і розляглась на заході над сонцем залишивши під собою лише невелику смугу . Проміння падало горизонтально на місто, заставляючи виблискувати  найяскравішими кольорами: дахи стали багляними, трава аж світилась смарагдом, листя дерев блищало золотом. Я дуже пошкодував що не захопив фотоаппарату. Ще якусь мить перед тим як сісти в автівку, я постояв на ганку під враженням цього природнього спектаклю, та свідомо викидаючи з голови усе почуте за день.
Весь день я провів на семінарі, зокрема робив презентацію. Зробив, на мою думку вдало, але з аудиторією якось не склалось. В свою чергу, мені також, мало що сподобалось серед інших доповідей. Залишився неприємний осад, розчарування та шкода втраченого часу. Відчуття переростали у питання: "а що я власне тут роблю?", "що я маю спільного з тими людьми?" і таке інше.
 Щоб розігнати ті думки ще якийсь час я дивися на місто повторюючи слова молитви. "Господи, зроби мене знаряддям твого миру ... "
Останні чотири роки мені доводилось спостерігати, заходи сонця, все більше у тропічних широтах (рік в Руанді та три у Камеруні); я став прихильником, тієї екзотичної краси, наче вже і почав забувати яка вона, моя Європа, моя Польша. А вона, наче покинута коханка, демонструвала усі свої принади лише для мене, щоб я враз згадав усе що любив, чим дихав в юності. Я завів мотор новенького опеля, (подарунок вітчима до повернення. Дорогий подарунок, не відповідний  моїм ні соціальному, ні фінансовому статусам.) Хоч загалом, я досить спокійно ставлюсь до автомобілей, та  в даний момент можу лише подякувати вітчиму за подарунок, адже що може бути приємніш, як у таке надвечіря як сьогодні завести мотор та виїхати з міста, виписувати віражі на рівненькій дорозі що блищить та в"ється змією між зеленими ланами ...