Сон в літню ніч

Місто давно прокинулось і люди поспішали у своїх справах. Неподалік метро стояв молодий чоловік і дещо нервувався: особа,  яку очікували, очевидно запізнювалась вже хвилин на п"ятнадцять. Ці п"ятнадцять хвилин були довшими, ніж півтора місяці переписки в icq ! Час повз як равлик! - а раптом передумає?, а раптом не приїде? З дверей метро знову з"явився новий потік пасажирів, але знову всі розбіглись хто куди. Чекати не було більше сил...

Аж ось не сміливо колихнулись двері і на вулицю вийшла тендітна дівчина не високого зросту. Зупинившись біля сходів, вона почала озиратись навколо, шукаючи когось поглядом. Здавалось серце ось-ось вистрибне, хотілось гукнути її по імені, але слова ніяк не вимовлялись! За якусь мить вона повернулась у його бік- їхні погляди зустрілись. Трохи повагавшись, вона підійшла до нього: "Привіт!"- сказали вони майже одночасно і посміхнулись у відповідь одне одному. Невже не сон? Ось вона стоїть поруч така маленька! Не звертаючи увагу на перехожих, вони стояли дивлячись у вічі. Їх познайомила спільна робота, але розділяли сотні кілометрів. Вони стояли і мовчки вели бесіду між собою.

Оговтавшись, вони пішли по затишних вуличках великого міста, тримаючись за руки. Її рука була такою тендітною в його великій сильній руці. Вона тихо щось розповідала про історію свого міста. Некваплячись  проходили одну вуличку за іншою. Вони мали що сказати одне одному, але слова десть зривались невимовними. Їх почуття витали у повітрі, їх погляди періодично зустрічались, і це було сильніше за слова!

Аж раптом набігла хмара- злива не примусила себе довго чекати. Сміючись, як діти, вони добігли до найближчої арки. Її руде волосся намокло і неслухняно стирчало в різні боки.Вона сміялась, спостерігаючи за бульбашками, що танцювали по калюжі. Він спостерігав за її забавкою. Потім тихенько покликав її по імені. Краплинки води стікали по обличчу, і вона мружачись, повернулась до нього. "Можна, я тебе обійму?"- запитав він. Пролунав грім, але вона врятувалась в його обіймах. Їй зовсім не страшна була гроза, вона була спокійна, як ніколи... і щаслива...

Ще сильніше пролунав грім і вона схопилася, не розуміючи, що коїться. Ще мить і сон остаточно розвіявся. На годиннику було далеко за північ, за вікном шуміла злива, та час-від-часу гуркотіла гроза, майже як у сні... але вона була сама, він лишився там, у сні...