Навіть і не думай

Людина може нескінчено дивитися як палає вогнище. Погодьтесь, це дуже гарно. А ще гарніше, коли вогнем палає весь депутатський склад Верховної зРади. "Народні" депутати, якби опинилися б вони у буремні роки початку ХХ ст., не протрималися б в Україні і дня. Висіли б у кращому випадку на площі Б. Хмельницького з ярликами "Зрадник"... Але зараз палити депутатів не модно, і не толерантно. Тому що це образа людської гідності за соціальною ознакою. Та і де ви бачили, щоб народ у цивілізованому ХХІ ст. карав паразитів, негідників і брехунів?

Якщо на початку ХХ століття українці видобували собі долю у кривавій боротьбі, то на початку століття ХХІ долю українці собі видобувають на кухні. Змінивши багнети на кухлі пива, українці дуже жорстоко "воюють" проти гнобителів у себе на кухнях, праведним гнівом розчавлюючи ворога на екранах телевізора. Плюнути в телевізійний екран, з якого усміхається хижою посмішкою ворог народу - депутат, - це так мужньо! Дуже гнівно викрикувати образливі слова, обурюватися стиснувши кулаки на кухні - це так по-чоловічи, правда? Куди більш дурною здається думка піти і вигнати паразитів із українського парламенту.

Концепція "штучного раю", яка реалізується антинародним режимом, успішно привита українцям і ми вже не готові щось змінювати, за щось боротися. Це не обов'язково "рай", це просто "нехай буде хоча б так, тільки б гірше не було". Завжди будуть люди, яким вигідний нинішній стан речей. І вони необов'язково повинні бути при владі, - просто для них створили такі умови, які вони не схочуть змінити в силу свого егоїзму і стремляння набити кишені. Ви дивуєтесь, чому деякі люди спокійно переносять кризу, знущання політиканів, експлуатацію та відверту брехню? Нічого дивного. Цим людям дали "понюхати смачну кісточку". І вони думають, що обов'язково отримають цю кісточку.

Не треба тішити себе марними сподіваннями. Запам'ятайте: ніхто ніколи не хотів, щоб прості люди жили успішно і в достатку. Їм абсолютно начхати на вас, ваше здоров'я і майбутнє ваших дітей. Їм всеодно, який буде прожитковий мінімум, мінімальна зарплата чи стипендія. Їм нецікаво, якої ви віри, кольору шкіри і якою мовою ви розмовляєте. У них одна релігія - гроші. У них одна мета - примножити свої статки. Яким шляхом досягти цієї мети - їм всеодно. По ваших трупах, по трупах ваших дітей - не має значення. Сором, співчуття і мораль відсутні там, де вклоняються грошам. Тому майте на увазі, що сьогодні вони нахабно грабують вас, а завтра їм цього буде мало і вони не дадуть вам жити. Хоча і "життям" це важко назвати.