Жовто-блакитний чи синьо-жовтий?

Жовто-блакитний чи синьо-жовтий? Серйозні перетворення завжди починаються з духовно-світоглядного оновлення. Це неминуче вимагає повернення до правильної символіки, адже символіка — це концентрований світогляд. Українці традиційно називають свій прапор «жовто-блакитним». На мові геральдики (науки про герби) та вексилології (науки про прапори) це значить, що жовтий колір є головним (тому в описі прапору він називається першим по черзі, зображається вгорі і використовується для зображення Тризуба-Трійці), а блакитний є допоміжним (тому називається другим, зображається внизу прапора і використовується на гербі як тло). З сакральної точки зору жовтий колір позначає активне, творче, сонячно-вогняне, духовно-божественне начало, а блакитний — пасивне, вологе, консервативне начало, яке потребує активізації та одухотворення. Тому жовто-сонячний колір українського прапору позначає Творця і божественну активність, а блакитний — створену ним матерію, наш земний світ. Якщо на прапорі вгорі зображається колір духовно-божественного начала, то це значить, що саме воно визнається головним, домінуючим — і це відповідає природному стану Всесвіту, створеного Творцем. Нинішній прапор України називається синьо-жовтим, тому верхня його половина є синьою (головний колір), а нижня — жовтою (допоміжний колір). Тому, згідно з законами геральдики, на державному гербі мав би зображатися синій Тризуб на жовтому тлі. Проте в дійсності ми маємо жовтий Тризуб на синьому тлі — і це вірно. Але тоді головний, жовтий колір має бути угорі нашого прапору, а не навпаки. З сакральної точки зору зображення на національному прапорі синього над жовтим означає, що нація визнає панування пасивного над активним, консервативного над творчим, матеріального над божественним, творіння над Творцем. Такий світогляд суперечить природному стану Всесвіту і є запереченням його Творця, відповідно, такий світогляд є брехливим і руйнівним, а оскільки найбільшим брехуном і батьком брехні є диявол, то такий збочений світогляд коректно назвати диявольським. Відповідно, синьо-жовтий прапор, який відбиває диявольський світогляд, також коректно назвати диявольським. Зауважимо, що цей прапор відбиває нині існуючий у державі стан перевертання природного порядку та домінування безбожності, об’єктивними проявами якого є вимирання українського народу (понад півмільйона щороку), зростання кількості самогубств та абортів, поширення алкоголізму та наркоманії, генетичне і культурне виродження. Захисники синьо-жовтого прапора стверджують, що синє — це небо, а жовте — це пшеничне поле. Українці є хліборобською нацією, тому її природним символом є синьо-жовтий прапор. По-перше, небо буває синім надзвичайно рідко, адже у сонячний день воно зазвичай блакитне (тож для позначення неба і пшениці прапор мав би бути блакитно-жовтим). Насправді ж синій колір на нинішньому прапорі України є не символом неба, а рудиментом червоно-синього прапору УРСР. По-друге, українці є нацією не лише хліборобів, а також священиків і воїнів. Більше того, дух священиків і священних воїнів (брахманів і кшатріїв) є домінуючим, адже навіть буденна сільськогосподарська діяльність традиційно здійснювалась українцями як священнодійство, життєтворчий ритуал. Зведення українського світогляду до селянської праці є засобом інформаційно-духовної війни на послаблення української нації. Нас не задовольняє існуючий стан в Україні. Ми розуміємо, що стабілізація існуючого стану означає стабільне вимирання українського народу і його розпорошення за межами рідної землі. Потрібно зламати ці негативні тенденції і здійснити суттєві зміни. Проте серйозні перетворення завжди починаються з духовно-світоглядного імпульсу, з оновлення свідомості, з відновлення правильного розуміння природи Всесвіту, з відновлення зв’язку («ре-лига», релігія) між божественним і людським. Відновлення ж правильного світогляду неминуче вимагає повернення до правильної символіки, адже символіка — це концентрований світогляд.

http://sd.org.ua/news.php?id=9794

Жовто-блакитний, а не синьо-жовтий Прапори держав і народів відомі з античних часів. У Київській Русі вони були у великій шані ще за язичництва, а після запровадження християнства освячувались образом Животворного Хреста. Тоді знамена мали безліч кольорів, у тім числі, червоний, синій, голубий, лазуровий, жовтий. Синьо-жовті кольори поширилися на західноукраїнських землях у XIV ст. на гербових відзнаках. У 1410 році в Грюнвальдській битві полки Галицько-Волинського князівства билися під корогвами, на синьому полі яких був зображений золотий лев. У Києві у середні віки під польським впливом у геральдиці починають використовувати білий та червоний кольори – білий архангел Михаїл на червоному полі. Але в гербах Львівщини, Поділля, Холмщини, Закарпаття зустрічаються синій та жовтий кольори. Червоний колір Київської землі трансформувався з часом у малиновий прапор запорозьких козаків. Але, крім малинового, козацькі полки мали стяги різних кольорів, в тому числі жовті, сині, зелені та ін. Жовті та сині барви найчастіше зустрічаються в козацькому одязі часів Хмкельниччини. У XVIII ст. вони домінували навіть у побуті. Під час повстання 1768 року гайдамаки Ґонти були вдягнуті в жовті жупани і сині шаровари. Коли російський імператор Олександр ІІІ захотів придбати картину Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”, він призначив експертизу твору петербурзькими вченими щодо правомірності зображення на картині жовто-блакитного прапора. Комісія дала висновок: “… знамена козацкие, изображенные художником Репиным на картине… отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих Князей Киевских”. За Української Народної Республіки за наполяганням Михайла Грушевського жовто-блакитний прапор став державним. Під ним ішли в бій українські юнаки під Крутами. Колишній голова Генерального секретаріату Володимир Винниченко згодом писав: “…Ми рішуче нічого не міняли в суті тої державності, що була за часів Тимчасового уряду… Ми тільки міняли національну форму її – замість біло-синьо-червоного прапора ми вішали жовто-блакитний”. Під таким прапором ще у березні 1914 року київські студенти і робітники вперше вийшли на заборонену царським указом маніфестацію до 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Поет Олександр Олесь у революційні роки писав: Міста цвітуть, блакить ясніє, Ллє сонце золото згори. А над хатами наша мрія: Жовто-блакитні прапори. Синьо-жовтим наш стяг зробив гетьман Павло Скоропадський. Коли він захотів змінити прапор УНР якимось іншим, то вирішив просто перевернути кольори. Представив його на селянському з’їзді, де й пояснив: синє – то небо, а жовте – лани пшениці. Таке хибне трактування панує й донині. 28 січня 1992 року Верховна Рада прийняла постанову про затвердження державним прапором України національного прапора – синьо-жовтого. 2007 року депутат від БЮТу Олег Антипов зареєстрував у Верховній Раді законопроект, в якому запропонував поміняти місцями кольори Державного прапора, розмістивши угорі смугу жовтого кольору, а внизу – синього. Над ним тоді посміялися, а самі “бютівці” назвали Антипова своїм “найбільшим розчаруванням”. Але ж українці споконвіку називали свій прапор саме “жовто-блакитним”! На мові геральдики та вексилології це значить, що жовтий колір є головним, тому в описі прапора він називається першим, зображається вгорі і використовується для зображення Тризуба, а блакитний є допоміжним, тому називається другим, зображається внизу прапора і використовується на гербі як тло. З сакральної точки зору жовтий колір позначає активне, творче, сонячно-вогняне, духовно-божественне начало, а блакитний – пасивне, вологе, консервативне, яке потребує активізації та одухотворення. Зображення ж на прапорі синього над жовтим свідчить, що нація визнає панування пасивного над активним, консервативного над творчим, матеріального над божественним. Цей світогляд суперечить природному стану Всесвіту і є руйнівним. Під таким прапором держава запрограмована не на розвиток, а на занепад. http://gazeta.ua/blogs/?p=846